16 916 перегляд(ів)

Графіка. Художні засоби. Види: оригінальна, тиражна, промислова. Живопис. Художні засоби. Види: монументальний, станковий

МЕТА: визначити роль живопису та графіки в житті людини; вчити­ся відрізняти засоби художньо-

образної мови; вчитися ха­рактеризувати художньо-образний зміст графічних та живо­писних

творів, формулювати власні враження, отримані під час спілкування з мистецтвом,

використовуючи спеціальну мистецьку термінологію; розвивати колористичну грамот­ність,

почуття ритму, просторове мислення, глядацьку, візу­альну культуру, здатність давати естетичну

оцінку художнім творам; виховувати духовність, що виникає внаслідок спілку­вання з

мистецькими творами.

ОБЛАДНАННЯ: ілюстративний матеріал відеофрагментів слайд-шоу, наочні засоби.

ТИП УРОКУ: урок засвоєння нових знань, узагальнення та закріплення вивченого.

 

КЛЮЧОВІ СЛОВА: графіка, оригінальна графіка, промислова графіка, тираж­на графіка; живопис,

станковий живопис, монументальний живопис; жанри: пейзаж (сільський,

архітектурний, марина), портрет, силует, натюрморт; анімалістичний, історичний,

мі­фологічний, біблійний, батальний, побутовий жанри.

 

ХІД  УРОКУ

Мистецтво  —  це  вічний  символ

прагнен­ня людства до добра, істини, досконалості.

                                                                                                                                                                     Т. Манн

 

І. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

Оголошення теми та завдань уроку.

 

II.    АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

{Форма актуалізації знань  проходить у формі моделювання запитання. Окремі учні отримують запитання, відповідають на нього, але не вимовляють його. У процесі відповіді учні класу мають назвати запитання, на яке відповідав учень, доповнити, якщо потрібно щось додати.)

1. Які види мистецтва вам відомі?

2. У чому полягає специфіка просторових (візуальних) видів мистецтва?

3. Які почуття у вас виникають при зустрічі із творами живопису?

4. Чи маєте ви вдома репродукції відомих картин? Яких саме?

5. Які картини вам подобаються?

6. Хто ваш улюблений художник? Назвіть його картини. Чому вони вам подобаються?

7. Чи є у вашому місті художній музей? Твори яких художників там представ­лені?

8. Чи працюють у вашому місті відомі художники?   _,

 

III.    ВИКЛАД НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Живопис — вид зображального мистецтва, твори якого виникають за допо­могою фарб, які наносяться на будь-яку тверду поверхню.

У світовій історії мистецтва живопис часто посідав провідне місце. Ця його роль пояснюється переважно тим, що в жодному іншому виді мистецтва не мож­на передати видимі явища світу, образ людини або природи в тій мірі, як у жи­вописі. Більше цього, ця повнота вираження зовнішнього видимого світу до­зволяє розкрити глибинний, внутрішній, зміст та сенс суспільних явищ, духов­не життя людини, її думки, почуття.

Живопис на відміну від інших видів мистецтва має колір як головний зоб­ражально-виражальний засіб. А оскільки у реальній дійсності все має свій колір, то живопис може якнайповніше передати колірну якість матерії.

Виразні засоби живопису — колір, малюнок, світлотінь, виразність мазків, фактури та композиції, що дозволяє виконувати на площині кольорове багат­ство, об’ємність предмета, якісну матеріальну різноманітність, простір, глибину кольорово-повітряне середовище.

Живопис може передати протилежні явища: як стан статичності, так і почуття тимчасового розвитку, спокою і емоційно духовної насиченості рапто­вості ситуації, що минає, та ефект руху. У живописі можлива розгорнута оповідь і складний сюжет.

 

 1. Колір. Колорит — система співвідношення кольорових тонів, що утворюють певну єдність. Характер колориту пов’язаний зі змістом, загальним задумом твору, з епохою, стилем, індивідуальністю автора. Наука про колір — ко­лористика.

Історично склалися дві колоритні тенденції:

а)  символічна (кількісно-локальний колір, із символічним значенням);

б)  реалістична (повноцінна передача кольорової картини світу, використання вальору та рефлексу).

Відповідно існує хроматична шкала (представлена 10 основними кольорами: червоним, помаранчевим, жовтим, жовто-зеленим, зеленим, зелено-блакитним, блакитним, синім, фіолетовим, багряним) та ахроматична шкала (ряд сірих тонів від чисто білого до чорного).

Основними кольорами хроматичної шкали вважаться ті, що існують у при роді в чистому вигляді (мінерали): жовтий, червоний, синій. Усі інші — додаткові (чи складені). Вони утворюються від змішування основних тонів. Живопис — це не протокольний звіт про наші знання, які мають колір ті чи інші предмети, а така художня передача кольорового оточення, якою ми сприймаємо її в конкретних умовах. На наше сприйняття мають вплив:

—  освітлення;

—  відстань (повітряний прошарок);

—  кольорове середовище.

 

2.  Тон — основний відтінок, який узагальнює та підкоряє собі усі кольори тво­ру, та той, що повідомляє колоритну цілісність.

 

3.  Вальор — відтінок тону, виражає певне відношення світла та тіні. Кожен із відтінків тону перебуває у закономірному співвідношенні та надає послі­довної градації світла та тіні в межах кольорів залежно від освітлення.

 

4.  Рефлекс — виникає тоді, коли на предмет падає відблиск від оточуючих предметів.

 

5. Кольорова пляма (мазок) — основний технічний прийом, який дозволяє передати багатство аспектів, сприяє пластичному об’ємному ліпленню фор­ми, передачі його матеріального характеру та фактури у співвіднесенні з ко­льором відтворення колористичного реального світу. Характер мазка буває гладеньким, помірним, нерівним, розділеним. Усе це сприяє різноманіттю емоційної атмосфери, передачі безпосереднього почуття та настроїв, спо­собів передачі ставлення до зображеного.

 

6. Перспектива — система зображень на площині та об’ємних тіл, просторова структура, розташування у просторі та віддалення від спостерігача. Перс­пектива в живописі служить як для відтворення образу видимого світу, так і для тлумачення художніх образів, вираження тієї чи іншої концепції світу. Існує лінійна перспектива, зворотна, повітряна, ярусна, панорамна, куполь­на. Перспектива є невід’ємною частиною живописної композиції.

 

7.  Композиція у живописі — це розташування фігур та предметів, кольоро­вих плям та об’ємних мас із встановленим центром зору (перспективою). Розрізняють три плани зображення:

–  передній план, коли всі предмети сприймаються об’ємно за допомогою світ­лотіні та контрастних забарвлень;

— середній план дещо пом’якшений. Будуючи перспективу художник орієн­тується на центральну частину, де сходяться усі головні лінії;

–  далекий, де все зображується схематично, в димці.

Залежно від способу втілення ідейного задуму в живописі, як і в скульптурі, існують поняття станкового та монументального твору.

 

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ У ФОРМІ ПОШУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

За законами повітряної перспективи у міру віддалення від глядача (або від джерела світла) предмети поступово втрачають ясність і чіткість абрисів, набу­ваючи холодних відтінків. Подумайте та визначте, як сукупність повітряної та лінійної перспективи впливає на панорамність композиції?

V. БАЗОВА ІНФОРМАЦІЯ П1ДТЕМИ «ЖАНРИ ЖИВОПИСУ»

Аналітичне завдання       

По мірі викладання навчального матеріалу учні повинні заповнювати порів­няльну таблицю.

                         Живопис                               Графіка
      жанри виразні засоби    майстри   різновиди     виразні засоби     майстри

 

1. Портрет — це зображення людини чи групи людей, які мають риси подіб­ності з тими, що існують у реальній дійсності. Справжнє народження пор­трету як жанру можна датувати XV століттям, епохою Ренесансу. Створю­ючи портрет, художник-живописець виявляє істотні, індивідуальні риси людини. Передача зовнішньої подібності — обов’язкова вимога жанру. Але відтворюючи подібність до людини, художник завжди намагається відна­йти, розкрити сутність її характеру, проникнути в бездонні глибини її внутрішнього світу.

У живописних, графічних портретах існують різновиди залежно від:

а)  постави прямий (анфас), у профіль (збоку), у три чверті;

б)  стилю та способу зображення моделі ідеальний, реалістичний, парадний;

в)  кількості зображуваних — персональний, подвійний, груповий (сімейний, корпоративний).

Власний портрет художника, виконаний самим художником, називається автопортретом.

Акт (ню) — це художнє зображення оголеної фігури — як жіночої, так і чоловічої.

 

Карикатура — це навмисне пародійне зображення обличчя, фігури, події. У XVII столітті у Франції карикатура набула форми гротеску чи так званого капричіо.

Капричіо — це різного роду фантастичні перебільшення, інколи нереальні зображення. У європейському мистецтві XVIII століття капричіо на суспільні теми виконував великий майстер — іспанець Ф. Гойя.

 

2. Натюрморт (із французького «мертва натура») — це продумана композиція неживих предметів побуту або об’єктів тваринного чи рослинного світу, що становить сюжет художнього твору.

Вперше твори цього жанру з’явились у Голландії на початку XVII століття. До цього жанр натюрморту як самостійний не існував: у мистецтві Середньовіч­чя та Ренесансу елементи натюрморту мали символічне значення, підкреслюю­чи характеристики персонажів, які зображувалися.

Головною особливістю натюрморту є те, що за допомогою неживих речей художник відображає певне бачення фрагментів матеріального світу. Таким чи­ном, художник ніби вселяє у мертві предмети нове життя. Придивіться уважніше до відомих творів цього жанру і ви помітите, що більшість із них містить інфор­мацію не тільки про речі, але й про епоху, побут, звички їх володарів. Предметом зображення є квіти, плоди, дичина, їжа, посуд, меблі, одяг, особисті речі.

Мистецтвознавство виділяє два основних типи натюрморту:

а)  той, у якому речі ніби самі розповідають про себе, даючи можливість гляда­чеві познайомитися з їхньою пластикою, кольором, взаєморозташуванням, фактурою;

б)  той, що більше розповідає про самого володаря, якому вони служать, але й інколи образ цілої епохи.

 

3.  Пейзаж (із французького «країна, місцевість») — жанр образотворчого мистецтва, в якому основним предметом зображення є природа. Розквіт цього жанру датується XVII сторіччям у мистецтві голландських художни­ків.

Пейзажі класифікують залежно від:

а)  представленого мотиву архітектурні забудови, міста (ведута — місцевий, архітектурний пейзаж); природний (морський — марина, рівнинний, ліс­ний, гірський); сільський (поєднує архітектурний та природний пейзажі);

б)  ставлення до зображуваної дійсності топографічний, уявний.

 

4.  Побутовий жанр — один із традиційних жанрів образотворчого мистецтва, що визначається колом тем та сюжетів із повсякденного життя: звичайно­го, приватного, суспільного та ін. Власне побутовий жанр отримав свій істо­ричний зміст та характерні форми лише як явище світського станкового мистецтва. Галантні бесіди, популярні ресторани та картини домашнього життя, тепле зображення домашнього побуту, суспільні відношення у побу­тових ситуаціях — це теми побутового жанру. Кращі представники жанру: Опоре Домьє, Густав Курбе, Г. Федотов, О. Г. Венеціанов, І. С. Рєпін.

5.  Батальний жанр пов’язаний із зображенням битв, військових походів, різ­номанітних бойових дій та епізодів військового життя. З’явився в епоху Відродження. Один із кращих представників жанру — Тиціан.

 

6.  Історичний жанр присвячений історичним діячам та подіям, що є суспіль­не значимими, і є явищем в історії людства. Може входити до історичного міфологічного жанру як елемент інших жанрів: побутового, пейзажного, на­тюрморту.

 

7.  Міфологічний жанр присвячений героям та подіям, про які розповідається у міфах давніх народів. Витоки цього жанру — в пізньоантичному та серед­ньовічному мистецтві. Остаточно сформувався в епоху Відродження.

 

Матеріали та техніка

1.  Живопис олійними фарбами має два способи: багатошаровий (лесування), одношаровий (аля-прима).

2.  Акварель — нанесення кольору на папір без білил, відрізняється прозорістю та свіжістю кольору.

3.  Гуаш — має густу консистенцію та велику щільність, непрозора.

4.  Темпера — фарби розводять водою та готують на олійній суміші.

5.  Пастель — пишуть кольоровою крейдою оксамитово-м’яких тонів на сірому папері.

6.  Фресковий живопис (монументальний) — кольоровий порошок розводять водою та наносять на сиру штукатурку, яка, висихаючи, міцно скріплює ко­льоровий шар.

7.  Мозаїка — містить замість фарб частини смальти (скляний сплав), мармур, камінь, емаль, кераміку.

 

З а в д а н н я   (узагальнення у формі індукції)

Учитель проводить вікторину за слайд-шоу. Учні мають визначити мистець­кий жанр, вказати матеріал та техніку виконання.

 

VI.   БАЗОВИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ П1ДТЕМИ «ГРАФІКА. ХУДОЖНІ ЗАСОБИ. ВИДИ ТА ЖАНРИ»

Будь-яка людина, котра навіть не вважає себе прихильником мистецтва, зустрічається із графікою буквально на кожному кроці: то у вигляді книги, то га­зетної карикатури, оголошення, афіші, плакату. Але знають графіку, є істинни­ми цінителями небагато людей, навіть серед тих, хто серйозно цікавиться мисте­цтвом. Графіка часто асоціюється з чимось легким, навіть несерйозним, не та­ким важливим та відповідальним, як, скажімо, станковий чи монументальний живопис. Насправді ж руки художників, живописців несуть сліди роботи з найгрубішими слюсарськими інструментами та отруйними хімічними речовинами. Те, що здається експромтом, приховує складний технологічний процес.

Графіка (з грецького «пишу, малюю») — вид образотворчого пластичного мистецтва. Як і живопис, пов’язана із зображенням на площині: малюнок або відтиск наноситься, як правило, на аркуш паперу. Лінія, контур, силует у цьому мистецтві відіграють головну роль.

Історична довідка

Цей випадок стався колись у Франції з одним художником. Жив він у край­ній бідності, і ось одного разу він вирішив написати листа генеральному міні­стру фінансів Е. де Силуету, аби попросити його про допомогу. І тільки він вивів його прізвище, як на цьому місці утворилась велика пляма. На одну мить худож­ник засмутився, а потім його рука швидко перетворила пляму на тінь, яка ніби впала від фігури міністра фінансів. Листа все ж таки не було написано, але ма­люнок міністр все-таки отримав. Згодом подібні до цього малюнки все частіше почали з’являтися, і називалися вони силуетами. Потім так назвали вид графіч­ної техніки в образотворчому мистецтві. Силуети, перші графічні роботи, стали виконувати тушшю на світлому фоні або білими фарбами на темному фоні.

 

Засоби художньої виразності графіки

Графіка — мистецтво малюнку. Плавність або строкатість лінії, її м’якість або твердість, уривчастість або безперервність, ступінь тонкості, сухості чи тов­щини — все це має значення та використовується художником задля різнобічно­го відтворення дійсності. Лінія може передати обриси предметів, їхню фактуру і характер. Графіка — найоперативніший образотворчий вид мистецтва.

Широко використовується у графіці пляма: рівно зафарбована, різна за ко­льором, формою, розміром, густотою, характером тону. Все це дозволяє плямі створити ілюзію об’єму, глибини, допомагає точніше виразити реальність. Чор­но-білі малюнки не здаються однотонними, бо це пояснюється тим, що кожний колір, у тому числі й чорний, має безліч відтінків.

Різниця у градації кольору від найтемнішого до найсвітлішого виражаєть­ся поняттям «тон». Художники відчувають найтоншу градацію одного й того ж тону. Тон допомагає передати якість предмета, його об’єм та інші властивості. Однокольоровий (чорно-білий) малюнок інколи називають тоновим.

Таким чином, лінія, пляма, тон основні виражальні засоби у графіці.

 

Різновиди графіки

Станкова графіка

1.   Оригінальна графіка — твори виконуються в одному екземплярі на папері різними художніми матеріалами.

 

2.  Естамп (з франц. «відтиск») — вид графіки, що дозволяє тираж, тобто біль­шу чи меншу кількість повноцінних авторських екземплярів твору. На кож­ному авторському відтиску має стояти його підпис та номер — Д15 (сьо­мий із п’ятнадцяти) або Д15\2 (сьомий із п’ятнадцяти з виправленнями). На відміну від типографічної продукції форму для друку естампу виготов­ляє сам автор.

Естамп ділиться на чотири види:

 

а) високий друк. Висока гравюра — найстаріша серед усіх видів естампу. Вона виникла від техніки «набійки» — друку з випуклих дерев’яних форм на тка­нину, що робилося ще в пізньоантичному Римі. Друк із рельєфних форм на папір з’явився у Китаї в VI—VII столітті. Спочатку для високої гравюри на дереві використовували дошки, розпиляні вздовж волокна. Така техніка називається поздовжньою ксилографією. У 1515 році італієць Угод а Карпі винайшов спосіб отримання кольорового відтиску —кьяроскуро. У XVIII столітті Томасом Б’юїком була винайдена торцева ксилографія (спосіб

гравірування на торці дерева). Аби замінити дерево, в XX столітті худож­ники звернулись до лінолеуму. Так з’явилася ліногравюра;

 

б)  глибока гравюра офорт, різцева гравюра на металі, другий за віком вид естампу, вона заявилася всередині XV століття. За легендою, яку розповів Д. Вазарі, честь її винаходу належить флорентійцю Мазо Фінігуерре — ювеліру, майстру техніки ніело (чорніння по сріблу). Рельєфність друко­ваної форми є необхідною умовою для глибокого друку. Але цього разу друкуються заглиблені штрихи та крапки, в які забивається фарба, а чиста поверхня стає фоном. Під сильним тиском фарба переходить на спеціаль­ний крихкий зволожений папір, а краї металевої друкованої форми, що вдавлюються у такий папір, створюють характерні рельєфні краї компози­ції — фасети. У 1507 році Д. Хопфер винайшов хімічний спосіб створення заглибленої друкованої форми — «офорт», що в перекладі означає «азот­на кислота». Таким чином, глибоку гравюру можна поділити на два види: хімічного способу виготовлення (офорт) та механічного. Серед глибоких гравюр хімічного способу виготовлення виділяють травлений штрих (Ремб­рандт), акватинту (Ф. Гойя), лавіс, ресерваж, м’який лак. Основні механічні способи: різцева гравюра на металі, суха голка, мецо-тинто;

 

в)  плаский друк — літографія, альграфія, офсет. Родоначальниця цього виду естампу — літографія. Художник, малюючи на камені — вапняку — спе­ціальними олівцями та тушшю, створює водовідштовхуюче середовище. Під час друку перед кожним нанесенням фарби на камінь він змочується водою, яка не лягає на малюнок, а товста друкарська фарба в свою чергу не лягає на воду. Винайдена літографія в 1799 році Алоїзом Зенефельдером, який першим здогадався, що можна друкувати з пласкої форми за рахунок різ­них фізико-хімічних властивостей. Відомі майстри літографії — Т. Жеріко, О. Домьє, П. Гаварні, Д. Уістлер, Ф. Фантен-Латур, К. Кольвіц, російські — М. О. Тирса, М. Ф. Лапшин, В. В. Лебедев, О. Л. Каплан, Ю. О. Васнецов, К. І. Рудаков, О. С. Ведерников,

В. М. Конашевич);

г)  трафаретний друк — шовкографія. У шовкографії друкованою формою служить тонка, але міцна тканина, натягнута на раму. Деякі частини цієї тканини, що залишаються незафарбованими елементами композиції, роб­ляться непроникаючими для фарби. Такою перепоною служить або паперо­вий трафарет, що знаходиться між ситом та майбутнім відтиском, або при­готована безпосередньо на ситі особлива полімерна плівка. Відомі майстри шовкографії — Є. І. Чарушин, Ю. О. Васнецов, О. С. Ведерников.

 

Промислова графіка

Із мистецтвом книги пов’язаний особливий жанр — екслібрис (від латин­ського «з книг») — книжковий знак, який вказує на володаря книги. Екслібрис наклеювався на внутрішній бік книжкової палітурки або обкладинки. Книжкові знаки гравірувались на дереві, міді, лінолеумі, виготовлялися цинкографським або літографським способами.

 

Види:

— гербовий (ХУІ-ХУИ ст.);

— вензелевий (до орнаменту входять ініціали володаря книги);

— сюжетний (складається з архітектурних мотивів, атрибутів, емблем, які свідчать про смаки володаря книги).

 

До мистецтва книги входить:

—  виготовлення макету;

—  оформлення;

—  ілюстрації.

Відомий український ілюстратор — В. Базилевич, майстри екслібрису — А. Дюрер, Лукас Кранах, Франсуа Буше, Анрі Матісс, А. М. Бенуа, В. О. Фаворський.

 

Мистецтво плакату

Виділяють:

—  політичний плакат;

— видовищний (театральний, кіноплакат тощо);

— рекламний плакат, або «постер».

Для мистецтва графіки характерний високий ступінь соціального відгуку. Протягом усієї історії вона жваво реагувала на всі докорінні зміни в житті сус­пільства, відповідала і сама стимулювала естетичні потреби людини. Всі найзначніші винаходи у її технологіях, розвиток художньої виразності мови при­падають на особливо гострі, переламні моменти історії культури. Тому для неї характерною є і морфологічна пластичність, змінність того, що входить до ве­ликої та досить різнорідної системи мистецтва графіки.

 

VII.  УЗАГАЛЬНЕННЯ ТЕМИ УРОКУ У ФОРМІ ІНДУКЦІЙНИХ ЗАВДАНЬ

1.  Проаналізувати таблицю, яку учні заповнювали в інформаційному блоку. Обґрунтувати запитання: чи залежить художній образ від матеріалу, техні­ки виконання від жанрових особливостей візуального мистецтва?

2.  Учитель демонструє різні види мистецтва з різною технікою виконання. Учні мають назвати вид мистецтва, жанр, техніку виконання. Бажано ви­користовувати мистецький словничок.

 

VIII. РЕФЛЕКСІЯ

Кожен жанр мистецтва відображає реальний світ своїми художньо-творчи­ми засобами. Кожен твір мистецтва — це погляд або представлення, своєрід­не бачення художника особливостей навколишнього світу. Велике значення має синтез та взаємозбагачення різних видів мистецтва.

 

IX.   ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ

Намалювати профіль у техніці силуету.

Силует

В останній третині XVIII — на початку XIX століття, до винайдення фотографії, була широко поширена техніка силуету. У кожному домі можна було побачити однотонні зображення, що прикрашали стіни кімнат та альбоми дам. Найчастіше це були портрети або побутові сцени. Техніка силуетів була різноманітною: їх малювали тушшю на папері чи склі або вирізали із паперу.

Мода на силуети була такою великою, що їх виконували не тільки професіонали, але й дилетанти. Багато портретів видатних людей того часу дійшли до нас тільки у силуетах.

Силует як вид образотворчого мистецтва виник у далекій давнині: чорні пласкі профільні фігури прикрашають грецькі вази VI ст. до н. е. У Греції на­годилася легенда виникнення силуету, коли дочка Дибутада (грецького бога), окреслила тінь свого коханого на стіні дома. У глибину століть йде історія розвитку славнозвісних китайських силуетів.

Але у тому вигляді, що процвітав у нас, силует народився у Франції у І половині XVIII ст. А назва з’явилась пізніше. Походить ця назва від прізвища генерального контролера фінансів

Е. де Силуета (1709—1767 рр.). Коли його звільнили з посади за непопулярні реформи, він тішив себе вирізанням силуетів. Тоді вони здавались надто бідними, простими порівняно з яскравими полотнами художників. Над ним стали потішатися і називати його витвори силуетами. Згодом такі контурні зображення стали з’являтися все частіше і називали їх силуетами. Потім так назвали вид графіки.

Але до початку XX сторіччя він був майже забутий. Силует — пласка форма предмета або спорудження, що упізнається за контуром. Перше, що ми сприй­маємо, навіть мигцем глянувши на предмет,— його силует.

 

Алгоритм виконання силуету:

1)  сфотографувати себе чи близьку людину у профіль та зробити фотогра­фію;

2)  зробити ксерокопію з фотографії;

3)  скріпити ксерокопію та чорний папір степлером, щоб вони не рухались;

4)  вирізати за контуром профіль;

5)  наклеїти на білий папір. Зробити рамку у формі овалу з вензелями.

 

Копія за клітинками:

1)  накреслити на фотографії чи малюнку клітинки;

2)  накреслити на папері клітинки більші за розміром, ніж на фотографії;

3)  перенести малюнок у кожну клітинку.

 

X.    ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Принести на наступний урок солоне тісто (2 частини муки, 1 частина солі), кольоровий папір, клей, ножиці.

2. Доповніть таблицю, опрацьовану на уроці, прізвищами майстрів, які внесли вагомий внесок у розвиток жанру.

Icon of Urok Hudkul9 3 Urok Hudkul9 3 (32.8 KiB)

Скачав конспект! Скачай презентацію-->
загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *