679 перегляд(ів)

Гуронець і Гордон у Бастилії. Трагізм долі мадемуазель де Сент-Ів і гуронця. Поняття про філософську повість

Мета: пояснити сутність полеміки Простака та Гордона в Бастилії; розкрити трагізм долі мадемуазель де Сент-Ів і Простака; закріпити знання учнів про філософську повість; розвивати читацьку та творчу активність учнів.

Обладнання: картки для проведення стратегії «Збережи останнє слово за мною».

Тип уроку: комбінований.

Нещастя інколи йде на добре.

Девіз Гордона

У нещасті немає нічого доброго!

Новий девіз Гордона

Хід уроку

І. Актуалізація знань

1. «Збережи останнє слово за мною»

(Див. методичний коментар, викладений у домашньому завданні,— урок № 15.)

Запитання

  • У чому виявляється «природний розум» Простака?
  • Як і з якою метою використовує Вольтер прийом «очуднення» у повісті «Простак»?
  • Які вади сучасної йому цивілізації критикує Вольтер у своєму творі?
  • Як проявляється комічне в повісті?

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь. Як ви знаєте, повість Вольтера «Простак» закінчилась сумно. Однак Гордон, який до самісінької смерті приятелював з Простаком, стверджував: «Нещастя інколи йде на добре». А скільки чесних людей на світі можуть сказати: «У нещасті немає нічого доброго!» Для того щоб пояснити обидві точки зору, ми сьогодні пригадаємо трагічну долю мадемуазель де Сент-Ів і гуронця, а також спробуємо зрозуміти сутність полеміки гуронця і Гордона в Бастилії. (Учні записують тему та епіграфи в зошити.)

ІІІ. Робота над темою уроку

1. Робота в групах

(Учні об’єднуються в 5 груп. На роботу відводиться 10–15 хв, після чого групи презентують результати роботи. Під час підготовки учням надає допомогу учитель, який може впливати на хід їхніх думок.)

Завдання для роботи в групах

1 група. Як ви думаєте, чи випадково Вольтер «посадив» Простака в камеру саме з янсеністом Гордоном? Яку мету переслідував автор? У чому сутність полеміки Простака і Гордона?

Очікувані результати

Як ми вже побачили, природна людина «дає фору» французам у найрізноманітніших сферах життя. Але є одна царина, в якій неможливо досягти успіхів завдяки лише природним здібностям. Це — наука. У творі Вольтера вона виконує роль того лакмусового папірця, який показує переваги і вади цивілізації. Недаремно в Бастилії Простак сидів у одній камері з літнім ученим, янсеністом Гордоном.

Здавалося б, у цивілізованого старигана були всі інтелектуальні переваги, адже він присвятив науці півстоліття, тоді як молодий напівдикун зовсім не мав освіти. Уже після кількох бесід Гордон здивувався тому, що «молодий неук має думки, властиві лише душам досвідченим, став високої думки про його розум і ще більш прихилився до нього». Простак «записав багато думок, які вжахнули старого Гордона. “Як,— казав той сам собі,— п’ятдесят років витратив я на своє навчання і тепер боюся, що не зможу наздогнати природний добрий розум цієї майже дикої дитини. Я тремчу, зміцнивши старанно свої забобони: він же слухав лише простої природи”».

Але тут Вольтер знову дещо міняє курс — він показує переваги науки, тобто цивілізації, над природою: «Читання звеличує душу, а освічений друг заспокоює її. Наш в’язень звеселяв себе цими двома благами, про які раніш і не підозрював. “Мене спокушає повірити в перевтілення,— говорив він,— бо я сам із тварини перетворився на людину”». Це знову полеміка з Руссо, який абсолютизував природу й убачав у цивілізації лише негативні риси. Отже, для того щоб «із тварини перетворитися на людину», потрібна освіта.

Образно кажучи, для перетворення «алмазу» (природної людини) на «діамант» (людину довершену) потрібний «шліфувальний круг» цивілізації. Але це не значить, що Вольтер не бачить недоліків сучасної йому освіти, яка засмічувала мозок європейця всілякими забобонами. Напевне, оптимальний варіант, запропонований письменником, такий: усі плюси природного розуму помножені на найкраще, чого досягла наука. Саме тому Гурон і прогресував так швидко: «Молодий Простак скидався на одне з тих дужих дерев, що, зрісши на непліднім ґрунті, швидко випростують своє коріння й гілки, коли їх пересадять на кращу землю, і дуже незвичайним було те, що сааме в’язниця стала за таку землю».

2 група. Існує думка, що повість «Простак» має автобіографічні ноти. Чи погоджуєтесь ви з цим? Знайдіть підтвердження у тексті.

Очікувані результати

Цікава деталь — на благословенній цивілізованій французькій землі Простак найбільших успіхів досяг саме у в’язниці. Є над чим поміркувати… За підлими наклепами єзуїтів та особисто зацікавленого в ув’язненні героя судді невинного, навіть заслуженого (захисника Франції) Простака, без висунення обвинувачень і жодних пояснень, було кинуто до Бастилії. А Вольтер добре знав, як легко туди потрапити (згадайте його біографію). А де ж законність, справедливість? «Обоє в’язнів цілком погоджувалися один з одним, що ув’язнено їх несправедливо. “Я в сто разів більше за вас маю підстав скаржитися,— казав Простак.— Я народився вільний, як повітря; я мав два життя: волю й моє кохання. В мене відібрали їх,

і ось ми тут обоє в кайданах, не знаючи навіть причини тому, й не можемо про це запитати. Я жив гуронцем двадцять років: кажуть, що це варвари, бо вони мстяться на своїх ворогах, але вони ніколи не утискають друзів. Ледве-но ступив я ногою на землю Франції, як пролив за неї кров: я, може, врятував цілу округу й у винагороду я зник у цій домовині для живих, де я помер би від злості, коли б не ви. То, значить, у цілій країні нема законів, і тут засуджують

людей, не вислухавши їх? В Англії зовсім не так. Ні, не протии англійців треба було мені битися”». Мабуть, саме через ці реалії французького життя тієї доби «Простака», на відміну від інших філософських повістей Вольтера, відносять до просвітницького реалізму.

У «Простакові» стан речей не зображений фатально безвихідним. За Вольтером, позитивний приклад поруч, за Ла-Маншем,— у Англії, яку так любить Простак. Це питання варте детальнішого розгляду.

У позитивному зображенні Англії відчувається автобіографізм філософської повісті «Простак». Саме до Англії відчував прихильність Вольтер, з нею були пов’язані найкращі сподівання автора (згадайте про заслання Вольтера до Англії, яке в кінцевому результаті виявилось для нього «даром долі»). «Англійський слід» відчувається на різних рівнях композиції «Простака». Так, саме з Англії приїхав Простак, саме англійцям він дав високу оцінку в розмові з суддею на початку твору («англійці, дуже люблячи відважність і бувши такі самі порядні люди, як і ми…»). Позитивне ставлення до англійців він виявляє протягом усієї повісті: коли гуронець зник під час хрестин, присутні «занепокоїлися, чи не повернувся він до Англії. Згадували, що чули від нього, ніби він дуже любить цю країну» або «Простак відповів, що в Англії людям дозволяють жити, як їм хочеться» тощо. Сам собою напрошується висновок: Вольтер не так хвалить Англію, як дорікає Франції. Мабуть, не в останню чергу через те, що в Англії на той час уже була конституційна монархія, а у Франції — усе ще необмежений абсолютизм.

3 група. У чому полягає трагізм долі мадемуазель Сент-Ів? Чи є трагічною доля Простака?

Очікувані результати

Перебування Простака в Парижі починається з в’язниці. І не вилізти б йому звідти довіку, якби не… Утім, попередньо треба ще раз відзначити художню майстерність автора. У повісті є «дзеркальна», перехресна ситуація: гуронець їде до Парижа передусім для того, щоб визволити з монастиря панну Сент-Ів, а в результаті вона визволяє його. Щоб визволити коханого, Сент-Ів була вимушена зрадити його. Отже, для того щоб стосовно однієї людини

здійснився акт справедливості (щоб Простака звільнили), треба, щоб стосовно іншої людини здійснився акт несправедливості (панна Сент-Ів змушена віддатися вельможі Сен-Пуанжу). Такий стан справ називається беззаконням.

У Парижі панна де Сент-Ів попросила єзуїта влаштувати її до «якоїсь доброї побожниці, яка уберегла б її від спокуси». Яка їдка іронія Вольтера! «Побожниця», жінка, не менш поблажлива, чим єзуїт, висловлювалася ще ясніше. «Леле,— казала вона,— рідко справи йдуть інакше в цьому дворі, такому ґречному, такому галантному, такому вславленому: найменші й найзвичайніші посади дають часто лише за таку ціну, якої вимагають од вас. Слухайте, ви викликали в мені довіру й приязнь: признаюся вам, що коли б я була така вперта, як ви, мій чоловік не посідав би тої невеличкої посади, з якої живе; він знає це й зовсім не сердиться. Він вбачає в мені свою добродійницю й дивиться на себе, як на моє творіння.

Чи ви думаєте, що всі ті, що стоять на чолі округи чи навіть армії, мають ці почесті й багатства за свої заслуги? Вони зобов’язані за це своїм жінкам. Коханням клопочуться про військові чини, й посаду дістає чоловік найвродливішої. Ваше становище набагато краще: мова йде про те, щоб повернути вашого чоловіка на світ божий і одружитися з ним; це святий обов’язок, і ви повинні його виконати. Прекрасних і пишних дам, про яких я вам говорю, ніхто не плямує, вам же аплодуватимуть; скажуть, що коли ви й простудилися, то це лише ради надмірної чесноти».— «Ах, якої там чесноти? — скрикнула прекрасна Сент-Ів.— Що за лабіринт неправди! Що за країна!» Що стосується Простака, він «з’явився в Парижі й у війську під іншим іменем», і в цьому разі зникнення імені можна тлумачити як зникнення тієї людини, яка його носила. Отримавши посаду, яка давала йому засоби для існування, він перестав бути самим собою.

4 група. Як впливали на долі головних героїв повісті влада й органи правосуддя? Як до останніх ставиться Вольтер?

Очікувані результати

Беззаконня іноді чиниться в будь-якій країні й у будь-яку добу. Власне, для того й існують органи правосуддя — не було б беззаконня, вони стали б непотрібні. Питання ж у тім, як ставляться до беззаконня влада і суспільство, є воно для конкретного суспільства

нормою чи аномалією. І тут Вольтер, як то кажуть, відвів душу. У повісті сама влада

(король, міністри, єзуїти, суддя) беззаконня й чинить, а от щодо ставлення до нього суспільства, то цю аномальність герої повісті вважають нормою. Вони переконані, що лише так і повинно бути, більше того, вони самі це беззаконня підтримують. Ясніше нікуди; якщо жінки — повії (яка різниця, за яку ціну торгувати собою — за гроші чи за посади?), якщо чоловіки — сутенери (вони не лише «зовсім не сердяться» на жінок за цей продаж, але й живуть за рахунок повій), і якщо це робиться на рівні державних посад (в «округах чи навіть армії»), то в такім разі вся країна — будинок розпусти, чи не так? Наче все просвітницькому логічно й чітко. Краще за просвітителя Ґете не скажеш: «Несправедливість всюди верховодить і беззаконство стало за закон».

Через сприйняття людини, яка здатна «сприймати всі предмети в неспотвореному вигляді», гуронця за вихованням, Вольтер розкриває своє ставлення до французького дворянства та духовенства, серед яких панують беззаконня, шпигунство, доноси, релігійні переслідування, корупція королівської адміністрації. Автор піддає критиці політику, релігію, шлюб, науку.

5 група. Деякі дослідники вважають, що фінал повісті примирливий, усе начебто влаштовується на краще. Проаналізуйте фінал повісті і сформулюйте своє судження про нього.

Очікувані результати

І справді, усі, крім бідолахи Сент-Ів, непогано влаштувалися: «Час зм’якшує все. Пан де Лувуа, нарешті, зробив-таки прекрасного офіцера з Простака, який з’явився в Парижі й у війську під іншим ім’ям; його вихваляли всі чесні люди, й він був водночас безстрашним воїном і філософом. До останньої хвилини життя шанував він пам’ять ніжної Сент-Ів. Абат де Сент-Ів і пріор одержали прибуткові духовні посади. Версальська побожниця зберегла

діамантові сережки й одержала гарний подарунок. Отець Ту-а-Ту отримав скриньки шоколаду, кави, грудкового цукру, цукатів, разом з «Роздумами» преподобного отця Круазе й «Квітами святості», заведеними в сап’янові палітурки. Добрий Гордон до самісінької смерті приятелював з Простаком; він теж одержав добру посаду й забув назавжди спокутливу благодать…» Але і тут є неприхований сарказм: такі детальні описи, майже смакування в зображенні добробуту згаданих героїв на тлі смерті юної дівчини чимось нагадують пишномовні описи наїдків на чийсь тризні. Вони дещо навіть непристойні, блюзнірські: панна Сент-Ів померла, зате Простак став «прекрасним офіцером»; панна Сент-Ів померла, зате абат де Сент-Ів і пріор отримали «кожен прибуткові посади» і т. п. Це швидше знущання над людською ницістю, ніж примирення із дійсністю. Та й згадані у фіналі «чесноти» Простака більш ніж сумнівні. «Безстрашний воїн і філософ» усі ці блага отримав від людини, яка збезчестила його наречену. Але ж якби Сент-Ів була не «природною

людиною», а цивілізованою особою, схожою на свою версальську приятельку, то чим би тоді гуронець відрізнявся від чоловіка тієї «побожниці», який отримав свою посаду подібним чином? І врятував себе від цієї ганебної ролі не він сам, а панна Сент-Ів шляхом самопожертви й ціною власного життя.

Повість називається «Простак», бо саме так звали її головного героя. Але ж у її фіналі Вольтер пише, що гуронець «з’явився в Парижі й у війську під іншим іменем», і в цьому разі зникнення імені можна тлумачити як зникнення тієї людини, яка його носила. Фатальнішого й песимістичнішого фіналу в літературному творі тієї доби годі й шукати. До того ж дійсно примирливо-елегійний тон Вольтера не лише не послаблює, а й посилює це враження.

І остання фраза твору («У нещасті нема нічого доброго») не суперечить «примирливій розв’язці», а, навпаки, є філософською крапкою в згаданій трагедії. Ця формула суперечить новому девізові старого Гордона: «Нещастя інколи йде на добре». Причому старий янсеніст «забув назавжди спокутливу благодать».

2. Жанрові особливості повісті Вольтера «Простак»

У ч и т е л ь. Тепер поговоримо про жанрові особливості твору «Простак». В усіх довідниках написано, що це — філософська повість: у «Простакові» крім просто наявності філософських ідей є ще одна вирішальна ознака: у ній філософські ідеї є головними героями твору. Скажімо, головним героєм «Простака» є не гуронець, а ідея природної людини, її конфлікту з «цивілізованим» суспільством. Не між Геркулесом де Керкабон і Гордоном точиться суперечка в Бастилії, а між філософськими концепціями Вольтера і Руссо тощо.

До того ж логіка розвитку подій обумовлена логікою розвитку філософських ідей, а не образів людей. Колись ще Пушкін справедливо закинув Вольтерові, що той у трагедіях «…не переймаючись ні вірогідністю характерів, ні законністю засобів, змушував… своїх персонажів до речі й не до речі висловлювати правила своєї філософії». Саме тому мав рацію А. Моруа, зауваживши, що героїв повістей Вольтера «можна катувати, палити, й ані автор, ані читач не відчувають справжнього хвилювання. Навіть ридання прекрасної Сент-Ів, яка помирає з відчаю, не викликають сліз співчуття. В усіх цих повістях Вольтера йдеться про катастрофи,— але з точки зору «раціональності»,— а їхній темп до такої міри швидкий,

що не встигаєш навіть засмутитися».

ІV. Рефлексія

1. Опитування

(Відповіді формулюються спільно і записуються в зошити.)

  • Що свідчить про те, що «Простак» Вольтера — філософська повість? (Філософські ідеї не просто присутні у творі, а є головними героями твору; логіка розвитку подій обумовле-

на логікою розвитку філософських ідей.)

  • До чого призвело спілкування Простака з Гордоном у Бастилії? (Простак перевершує європейця природною кмітливістю, але й сам удосконалюється завдяки бесідам із янсеністом та позитивному впливу науки.)
  • Чому панна де Сент-Ів загинула? (Панна де Сент-Ів була «природною» людиною, не вміла торгувати собою та своєю честю. У цивілізованому суспільстві таким людям дуже важко не втратити своєї сутності і вижити.)

2. «Вільне письмо» на тему «У чому “простота” Простака?»

V. Домашнє завдання

Підготувати запитання до повісті Вольтера «Простак» для взаємоперевірки; характеризувати образи повісті; завершити роботу над записами до останньої колонки таблиці «ЗХВ», заповнення якої розпочато на уроці 14.

Скачав конспект! Скачай презентацію-->
загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *