698 перегляд(ів)

Конспект уроку: Боротьба проти монгольських завойовників

Мета: розкрити особливості організації військових походів монголів на Русь у XIII ст. і причини їхніх перших успіхів; познайомити учнів з причинами поразки русько-половецьких військ на р. Калка; на прикладах подвигів захисників м. Києва визначити джерела мужності та героїзму русичів; розширити знання учнів з вивченої теми за рахунок залучення додаткових історичних джерел; засвоїти основні поняття та хронологію; формувати вміння аналізувати письмові історичні джерела; працювати з настінною картою, атласом та навчальною картою, розвивати вміння робити критичний аналіз історичних текстів, робити узагальнення й висновки на основі сприйняття різних ідей; виховувати в учнів толерантне ставлення до різних оцінок історичних подій та осіб, повагу до героїчного минулого.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Понятійно-термінологічне поле: Золота Орда, хан, баскаки, ярлик, ­ярмо.

Основні дати: 1223 р., 1239 р., 1240 р., 1254 р., 1259 р.

Обладнання: карта, атласи, навчальні картини, роздавальний матеріал, лист-підказка.

Хід уроку

  1. Організаційний момент

Учитель. Наш урок дуже насичений, цікавий та емоційний. Щоб виконати заплановане, необхідно пригадати закони уроку.

  1. Поводитися спокійно.
  2. Не викрикувати.
  3. Бути терплячими.
  4. Дати можливість висловитися своїм товаришам.
  5. Поважати одне одного.
  6. Актуалізація опорних знань

Використовуючи інтерактивну методику «Порушена послідовність», вчитель просить учнів відновити правильне значення вислову О. І. Герцена і запропонувати тему сьогоднішнього уроку (яка ще не записана на дошці): «Подібно до хмари сарани…, що крушить все…, монголи…, подібно до урагану…, що зустрічалося на його шляху…, проносилися над Руссю…, розорюючи села і міста». (Правильний текст «Монголи промайнули над Руссю подібно до хмари сарани, подібно до урагану крушать усе, що зустрічалося на їхньому шляху, руйнуючи села і міста».)

Після припущень учнів, вчитель повідомляє тему, мету та задачі уроку.

III. Мотивація навчання школярів

Учитель. Монгольська навала і, як наслідок, ненависне ярмо були однією з найтрагічніших сторінок історії. Разом з тим, безперервна боротьба населення Київської Русі свідчила про те, що не існує на світі сили, здатної знищити волю до перемоги та звільнення.

  1. Сприйняття та первинне засвоєння учнями нового матеріалу

План

  1. Перша навала монголів. Битва на р. Калка 31 травня 1223 р.
  2. Нова навала монголів. Хан Батий.
  3. Встановлення золотоординського ярма.
  4. Героїчна оборона м. Києва (грудень 1240 р.).
  5. Похід монгольських ханів на Галицько-Волинські землі.
  6. Наслідки монгольського ярма.
  7. Історичне значення героїчної боротьби населення Русі проти ганебного рабства.

Доцільно для розкриття деяких пунктів плану залучати учнів, які заздалегідь підготували повідомлення. Учитель використовує їх для проблемного викладу матеріалу. Для повідомлень можна використовувати матеріал, запропонований у додатку. Під час вивчення матеріалу на дошці записується ланцюжок історичних дат і нові поняття, значення яких учні записують до словників.

Методи і прийоми, форми діяльності вчителя та учнів на уроці

1) До першого пункту плану можна запропонувати учням висловити власні думки з приводу того, чи міг результат битви на р. Калці бути іншим? Методом «Мозкового штурму» активізуємо пізнавальний інтерес учнів до нового матеріалу.

2) Під час вивчення другого питання можна використовувати театралізовані елементи або вправу «Перевтілення». Від імені арабського купця, що слідував разом із монголами та добре знав їхні звичаї, звички та особисто Батия, поділитися своїми враженнями про бачене.

3) Навички аналізу розвиватимуться при роботі з документом. Робота з навчальною картиною «Баскаки» С. Іванова, допоможе залучити учнів до плідного обговорення мотивації власної точки зору.

4) Вивчаючи питання «Героїчна оборона Києва», можна використовувати методику «Взаємного навчання», коли учні виступають у ролі вчителя та керують процесом навчання. Учні, що мають гарну дикцію, наперед готуються до цього етапу уроку та використовують для розкриття питання карту, історичну картину В. В. Шаталіна «Оборона Києва від Батиєвої навали у 1240 р.». При цьому учень-вчитель повинен зробити висновок, поставити 2-3 питання та вислухати відповіді на них, пояснити незрозуміле, попросити учнів зробити припущення щодо того, як відбуватиметься процес завоювання Русі після падіння м. Києва.

5) Про похід монгольських ханів на Галицько-Волинські землі вчитель повідомляє сам і просить учнів скласти у зошитах простий план до питання, що вивчається.

6) З метою використання особистісно-орієнтованого підходу у вивченні історії, диференціації та розмаїття використання методичних прийомів під час вивчення наслідків монгольського ярма вчитель створює групу учнів, яка працює самостійно та знайомить усіх присутніх з результатами своєї роботи, решта учнів записують у зошиті найяскравіші та важливі факти.

7) Вивчення останнього питання відбувається шляхом обговорення ви­словів О. І. Герцена, О. С. Пушкіна та П. П. Толочко про значення героїчної боротьби населення Київської Русі проти монголів (вислови записуються наперед на ватмані).

  1. Узагальнення та систематизація знань

Наприкінці уроку проводиться бесіда з узагальнення матеріалу.

1) Якими були причини поразки руських військ у період монгольських завоювань?

2) Чим ви можете пояснити досить тривалий час панування золотоординського ярма на землях Київської Русі?

3) Яку оцінку ви можете дати наслідкам панування монгольських заво­йовників?

4) У чому полягало історичне значення героїчної боротьби русичів проти монголів для народів Західної Європи?

  1. Підбиття підсумків

Можна провести у формі хронологічної зарядки. Дати вже написані на дошці, вчитель називає подію, а учні називають дату, коли подія сталася, та навпаки.

VII.  Повідомлення домашнього завдання

Учні знайомляться з історичними текстами.

Додаток

Руська земля горить

На початку ХІІІ ст. над землями Київської Русі зі сходу нависла нова смертельна загроза – монгольська навала. На початку ХІІІ ст., якраз тоді, коли Київська держава була роздробленою, у Центральній Азії внаслідок зростання могутності ряду племен склалася Монгольська держава, яка вела політику широкомасштабних завоювань як в Азії, так і в Європі. Роздроблені монгольські орди об’єднав під своєю необмеженою владою талановитий полководець та державний діяч Тімучжін. Він був високого зросту, з високим лобом та вузькою бородою. Він походив зі знатного роду, але після смерті батька перебував у вигнанні. Тімучжін розгромив супротивників поодинці та зумів об’єднати під своєю владою всі монгольські та деякі сусідні племена.

У 1206 р. з’їзд представників монгольських племен обрав Тімучжіна правителем усіх монголів. Він отримав титул Чингізхана – великого хана. Жорстокий і владний, він не визнавав ні вірності друзів, ні великодушності у боротьбі з ворогами. Чингізхан виявив себе прекрасним організатором. Створивши могутнє військо з жорсткою дисципліною, монголи за короткий час підкорили Південний та Західний Сибір, Китай, Іран, Закавказзя. Незабаром вони з’явилися у Східній Європі, у приазовських степах. По­близу Азовського моря, на річці Калка у 1223 році зустрілися об’єднані заго­ни руських і половецьких воїнів. Князі, що з’їхалися до Південної Русі, вирішили: краще битися з ворогом на чужій землі, ніж на своїй. У похід проти монголів пішли: галицькі полки, полки київського князя Мстислава Романовича, дружинники чернігівського князя Мстислава Святославовича та волинського князя Данила Романовича. Військо поповнилося, зібралися ополчення на чолі з галицьким князем Мстиславом Мстиславовичем Удатним. Усі ці князі зібралися на правому березі Дніпра біля острова Хортиця. На лівому березі Дніпра їх чекали союзники – війська половецьких ханів. Переправившись через Дніпро, руські полки об’єдналися з половецькими та пішли у глиб степів на схід, долаючи опір передових загонів монгольських орд.

31 травня 1223 р. на річці Калка сталася запекла та кривава битва руських і половецьких військ проти монгол. Об’єднані русько-половецькі війська виявили стійкість і героїзм у цій битві.

Тактика монголів була продуманою й зручною для завойовницьких походів. Спочатку з незначними силами монголи наступали, а потім удавали, що тікають. Воєводи та воїни вважали, що сила на їхньому боці. Але це була пастка, до якої монголи заманювали своїх ворогів. Коли їхні супротивники наступали, то раптом з’являлося підкріплення.

Першим на берегах Калки з’явився Галицький кінний загін Мстислава Удатного. За ним підійшли половецькі наїзники воєводи Яруна. Вони побачили широке коло покинутих татарами юрт із багатствами. Мстислав послав у розвідку свого юного зятя Данила Романовича. Половецький загін воєводи Яруна віддалявся у бік пагорбів, і Мстислав вирішив узяти вліво, перетнути пагорби й напасти на монголів збоку. Він був приголомшений побаченим: за пагорбом, вичікуючи, розверталася велика кількість монгольських полків. Тут він і потрапив у пастку, зазнавши поразки. Одна частина монгольського війська обложила табір київського князя Мстислава Романовича. Він не тримав зв’язку з іншими загонами і знав, що зробить Мстислав Молодецький. Він вважав, що сам знищить монголів, але це було неможливо. Воїни Мстислава билися до останнього, але вцілілим русичам монголи запропонували здатися, скласти зброю, покинути все добро, і тоді їх залишать живими. Але, коли русичі здалися і були роззброєні, їх пере­били. Багдадський політик Аль-ібн-ал-Асир описував битву на Калці так: «…Це був один із найзапекліших боїв, він тривав кілька днів, але монголи нарешті стали переможцями, половці й русичі зазнали цілковитої поразки. Ті, що встигли врятуватися, дісталися Русі у жахливому стані».

У битві загинуло багато славних руських багатирів і воїнів. Декілька загонів, що пробилися, не кидаючи зброї, дійшли до Дніпра, де на них чекали човни, що перевезли їх на інший бік. Ті ж, що повірили монгольським обіцянкам і покидали мечі й сокири, майже усі були знищені. Після битви монгольські воїни відібрали ще живих, але поранених руських воєвод, укла­ли їх рядами, накрили дерев’яним помостом, поставили столи й лавки та влаштували бенкет на честь перемоги. Протягом декількох діб лунали стогони поволі вмираючих русичів.

В’яжуть и ложуть змучених киян.
А на них кладуть дубові дошки,
Гупають по дошкам чобітьми,
Аж тріщать у мучеників кості.
На помості стелять килими, –
Хан бенкет справляє на помості.

Головною причиною поразки руських і половецьких князів на Калці була недалекоглядна политика князів, що постійно ворогували один з одним, відсутність єдності у боротьбі проти монголів.

Характеристика Батия

На початку грудня 1237 року біля озера Зайсан об’єдналися всі обрані для західного походу сотні тисяч монголів великого хана Батия – онука Чингізхана.

Вранці яскраве сонце освітило золотий шолом Батия, його обладунки і танцюючого баского жеребця з вогняними очима. Він натягнув золоте поводдя і підняв над головою криву шаблю:

– Слухайте та дивіться мені в очі, богатури! – крикнув він сильним гучним голосом. Великий дід мій наказав мені завоювати всі землі на Заході до останньої, і я присягаюся, що з вами, неперевершеними та хоробрими богатурами, я зроблю це й проведу криваву вогненну стежку до кінця всесвіту. Я обіцяю, що шовковими тканинами оберну животи моїх воїнів! Я захоплю сотні тисяч биків і баранів і годуватиму м’ясом досхочу все військо. Я обіцяю, що кожний отримає нову шубу! Попереду багаті країни, де народ став ледачим від спокійного життя. З вами, непереможні богатури, я підкорю боязкі та невойовничі народи. Ваші батоги гулятимуть по їхніх жирних потилицях. Ще присягаюся в одному: я не забув своїх ворогів. розшукаю тих жовтовухих собак, які вбили мого батька, а потім зварю їх у казанах живцем. Навіть якщо б винуватцем виявився мій брат, присягаюся, з ним я вчинив би так само. Більше зволікати не будемо! Завтра вдосвіта йдемо у похід. Збір війська на берегах річки Ітіль. Звідти почнеться буйне та веселе полювання на племена й народи. Там я випущу в бій моїх сміливих орлів і кречетів!».

Батий був смаглявим молодим монголом з вузькими очима, які завжди горіли неспокійною тривогою. Його рот злегка кривився хижою усмішкою, й тому на темному обличчі особливо здавалися білими великі вовчі зуби. Він вважав своїм обов’язком виконати задуми свого діда Чингізхана.

Характеристика Батия була б неповною, якщо не процитувати деякі з його висловів. Він говорив так: «Великий полководець повинен бути загадковим і мовчазним. Щоб стати сильним, треба оточити себе таємницею…, твердо йти шляхом великих дерзань…, не робити помилок і нещадно знищувати своїх ворогів!..».

«Монголи – найбільш хоробрі, сильні та розумні люди на землі, тому монголи повинні царювати над світом. Тільки монголи – обраний народ, відзначений небом. Усі інші народи повинні бути нашими рабами і працювати для нас, якщо ми залишим їх живими. Всі непокірні будуть зрівняні із землею. Вони, як кізяк, згорять на монгольських багаттях».

Починаючи похід проти Русі, Батий зібрав величезну силу. Військо налічувало близько двохсот тисяч воїнів, чверть мільйона биків тягнули 30 тисяч кибиток із ханами, дружинами, дітьми, кузнями, з китайськими, перськими та арабськими радниками.

У поході Батий використовував досягнення підкорених народів. Так, у китайців він навчився прокладати дороги й перекидати мости через річки та прірви, будувати облогові машини, кидати каміння й вогонь, рити підкопи й колодязі, висаджувати фортечні стіни, отруювати, відводити та осушувати річки. Китайці запам’ятовували ханські накази, читали їх підданим хана й лікували хворих і поранених травами. У арабів монголи навчилися загартовувати сталь й виготовляти з неї шаблі, що розтинали одним ударом і пухову подушку, і камінь. Араби знали далекі країни, дороги, міста, жителів, були майстрами розводити баских скакунів і перекладати хану мову інших народів. За різними прикметами перси допомагали монголам дізнаватися про погоду та знаходити за допомогою зірок правильний шлях у незнайомому просторі.

У 1236 р. монгольське військо, очолюване онуком Чингізхана ханом Батиєм, або Бату (так його називали на Русі), почало завойовувати руські землі. За три роки завойовники розгромили війська всіх князівств Північно-Східної Русі, які діяли розрізнено. Орди Батия ціною численних втрат підкорили також Чернігівське та Переяславське князівства, а також усі руські землі на лівому березі Дніпра. Коли ординці підійшли до Києва, то їм відкрилася панорама незрівнянного у своїй красі міста. Київ, розкиданий на пагорбах правого берега Дніпра, виблискував золоченими куполами й хрестами, красивими дерев’яними палацами, міцними кріпосними стінами і високими баштами. Ординці, вражені красою та величчю міста, запропонували жителям здатися. Кияни, обурені такою пропозицією, перебили всіх послів ворога. У смертельні хвилини Київ був покинутий князями. Через деякий час після втечі князя Михайла Всеволодовича Київ зайняв Галицько-Волинський князь Данило Романович. Коли кияни дізналися, що на місто насувається монгольська орда, то Ганна, дружина Данили, сказала: «Якщо загрожує біда і ворог наступає з  наміром захопити наше місто, то жінки русичів стануть на захист поряд зі своїми чоловіками й битимуться за свій рідний будинок. Руська земля – моя рідна сім’я». Але князь Данило Романович розумів, що без допомоги їм не впоратися, і тому поїхав шукати союзників у Польщі та Угорщині, а замість себе залишив воєводу Дмитра, сказавши: «Стіни у Києва міцні, ворогу їх не пробити. Тримайтеся щосили, відбивайте ворога. Розбійники напиратимуть на всі ворота, а ви кидайте зі стін на них каміння, лийте гарячу смолу, не давайте прорватися у місто. Адже Київ оточений надійними стінами. Вони захистять його, і монголи нас не здолають. А ми в них милості не попросимо: постоять і підуть». Дмитро стояв біля вікна і бачив, як Данило та його дружинники сідали на коней та один за одним виїжджали за ворота. Воєвода обернувся і тихо сказав: «Не залишимо ми Київ без захисту, хоча б нам довелося на його стінах скласти голови».

Після тривалої наради усі розійшлися, давши клятви не відступати перед ворогом і, якщо буде треба, віддати своє життя за захист рідної землі.

Відтоді всі кияни невтомно готували місто до захисту: і вдень, і вночі вони укріплювали старі стіни, упоперек вулиць робили завали із колод і каміння. До стін підвозили великі казани, щоб кип’ятити воду й смолу. Жителі з навколишніх селищ також шукали захисту за київськими стінами і збільшували число добровільних бійців. Зброярі й ковалі заготовляли військову зброю, кували щити і мечі, рогатини, сокири, стріли, а вуличні старости роздавали зброю всім городянам. У поході на Київ, за підрахунком сучасників, військо Батия налічувало півмільйона чоловік. У руській билині «Василь Ігнатович і Батига» правдиво розповідається про страхітливу навалу вій­ська Батия:

Ой, не дівчина плаче, – та стіна плаче.
Ой, стіна та плаче міста.
Ой, вона відає невзгодушку над Києвом.
Ой, вона відає невзгодушку велику.
Ой, чи з-під тієї країни, з-під східної,
А наїжджав Батига Сергійович.

Робота з навчальною картиною «Оборона Києва, 1240 р.»

Подивіться на картину… Головний удар був завданий Батиєм біля Лядських воріт. 6 грудня ординці почали штурм міста. За допомогою стінобитних знарядь зруйнували стіни біля башти, потім пішли у наступ. Через декілька днів усе було зруйновано. Вороги увірвалися до міста Ярослава й почали знищувати все живе. Багато жителів підпалили дерев’яні будинки, криті соломою.

Підіймайтеся ви, люди руські!
Вночі спите – не спите у Києві,
А точіть мечі ви булатні
Та дивіться ви стріли розжарені!
Наближаються злі татари,
А хочуть вони, недруги люті,
Щоб з кісточок терем збудувати,
Жовтим реберцем терем вислати,
А з руських рук, тіла білого
Хоче ворог, щоб лави йому зробили.

Але з кожним днем ряди мужніх захисників помітно рідішали й замінювати їх вже було ніким. Дорого віддавали обложені своє життя, тримаючись щосили, вражаючи ворога, чим тільки можна. Завдяки опору киян ординці не змогли до кінця захопити місто, й надвечір вони відступили, але вранці битва продовжилася. Дмитро з киянами встигли сховатися у місті Володимира. Але ворог був настільки сильний, що прорвався до старого міста крізь Софійські ворота. Почався останній рукопашний бій. Обложені відступили до Десятинної церкви. Дмитро був поранений, але продовжував боротьбу, надихаючи киян. Красивий кам’яний храм Десятинної церкви був переповнений киянами, що знайшли там свій останній притулок. Декілька чоловік ще напередодні почали рити підкоп, щоб вибратися із храму на протилежний схил пагорба. Підкоп був вже достатньо глибокий. У людей з’явилася надія на порятунок. Вони вирішили не відкривати двері, але монголи не могли більше чекати. За наказом Батия притягнули стінобитні знаряддя й почали розбивати стіну. Прекрасна будівля впала, поховавши під своїми уламками всіх, хто знаходився у ній. Тих, що залишилися в живих, ординці нещадно вбивали. Батий підібрав тільки пораненого воєводу, та, як писав літописець, «не вбивства його, заради мужності його». Великий хан Бату запропонував Дмитрові бути його радником у поході на «Вечірні країни». Але воєвода сказав: «Поганий я тобі радник, жити мені залишилося недовго. Скоро я помру і тобі бажаю того ж».

Значення героїчної оборони Києва дуже велике. Вона суттєво підірвала сили ординців. Батий не пішов завойовувати Західну Європу, а повернувся на Нижню Волгу, де й заснував свою державу – Золоту Орду зі столицею у місті Сарай.

Отримання ярлика

Наприкінці 1237 р. Батиєва орда досягла рубежів Північно-Західної Русі. Протягом двох років під владою монголів опинилися міста Рязань, Володимир, Суздаль, Москва, Ростов, Ярославль, за винятком Новгорода та Пскова.

У 1239 р. завойовники рушили на князівства Південно-Західної Русі. Протягом жовтня вони спустошили Чернігівську та Переяславську землі, які увійшли до одного із західних улусів Золотої Орди. Золотоординські хани перетворили місцевих князів і бояр на своїх слухняних слуг і вручали їм ярлик – грамоту на князювання та збір данини.

Процедура отримання ярлика була дуже принизливою. Ось як це описує радянський історик Василь Григорович Ян у романі «Батий»: «Молодий рязанський князь Федір на чолі посольства їхав до табору Батия чотири дні. Коли хана повідомили про прибуття руського посольства, Батий, щоб показати свою велич, відповів, що зайнятий державними справами і прийме князя Федора через декілька днів. Шаман хана чаклував, напускаючи на урусів страх і хвороби, щоб серця їхні розри­валися.

Батий захотів розглянути подарунки, привезені руськими послами. За вуздечку привели 12 прекрасних коней. Один вороний був у збруї, під сідлом, прикрашеним золотом, перлами та оксамитовим чепраком. Це був подарунок Батию. Інші коні були покриті коштовними килимами.

На возах було багато шуб, лисячих і соболиних, критих оксамитом і парчею. Десять воїнів несли по зв’язці хутра, а у кожній – сорок кращих темних соболів.

Для Батия були ще подарунки: прямий меч із золотою рукояткою, срібне блюдо, чаші й кубки, а для його дружин (а їх у нього було 7) – прикраси з коштовних каменів, пов’язки на голову, золоті намиста, персні і за­п’ястки.

Але Батий дивився на ці подарунки байдуже, привабили його лише коні, один красивіший за одного.

Нарешті він прийняв руських послів. Батий сидів на золотому троні, в шапці, прикрашеній великим діамантом. Зліва сиділи його дружини, прикрашені подарунками русичів, справа – хани та воєначальники.

Князь рязанський Федір тримався прямо, дивився гордо в очі, не опускаючи погляду, без усмішки, як дикий непокірний сокіл. Федір низько вклонився хану і торкнувся пальцями килима, його свита зробила так само. Батию це не сподобалося, він сказав, що ти мені не рівня, а мій слуга, тож падай обличчям донизу і покажи свою покору. Федір відповів, що чув про його діда Чингізхана і шанував його як великого воїна, і йому, Батию, зичить здоров’я на багато років. Але для чого тобі, такому багатому й відомому, рязанські землі?

Батий відповів, що на небі – одне сонце, на землі – один владика, і русичі повинні вклонятися йому та цілувати землю перед ним. Ви, уруси, зробите це з власної волі або проти волі. Марно ви, зухвалі, дотепер не підкорилися.

Після цього всіх запросили до столу. Русичі відійшли до задньої сторони шатра і сіли на килим, підібравши ноги. Князь Федір знав їхні звичаї: на бенкетах під час пригощання всяке блюдо, всякий шматок м’яса мають своє значення, свій порядок і засвідчують меншу або більшу шану. Тому русичі стежили, чи буде їм як послам надана шана і яким чином.

За монгольськими звичаями, зварений баран розтинається, згідно з особ­ливими стародавніми правилами, на 24 частини і розкладається на 24 або 12 блюд за кількістю гостей.

Батию піднесли блюдо, на якому лежала тазова кістка з м’ясом і голова барана. Він відрізав одне вухо барана і віддав своєму брату. Начальники правого і лівого крила війська отримали праву і ліву лопатки, грудинка була передана старшій дружині, дрібні частини – іншим дружинам.

І про послів: перед ними були поставлені два блюда. Але що тут було: кінцівки ніг, нутрощі та хвости. Посли зрозуміли, що це зроблено навмисно, щоб образити та принизити їх. Але один з монголів запитав: «Чого ви, гості дорогі, так мало їсте? Господар образиться», – на що отримав відповідь: «Ми пам’ятаємо половецьке прислів’я – йди на бенкет, поївши вдома вдосталь. Дякуємо господареві за щедрість». Потім подали вино. Русичі піднесли чаші до губ, але пити не стали. Монголи кричали: «Хай загинуть русичі, як сарана під ногою верблюда». Побачивши, що русичі не п’ють, Батий почав дивуватися: «Чому дружин своїх не взяли?». І звернувся до Федора: «Їдь додому, привези нам свою молоду дружину, хай заспіває нам і станцює, і потішить своєю красою. Всі знали, що у князя Федора дружина Євпраксія молода й красива. Федір же відповів спокійно: «Так чинити негідно! Якщо ти нас на війні здолаєш, тоді заволодієш усім. Бути твоїми вірними друзями ми можемо, але стати твоїми рабами-колодниками – ніколи! Якщо ти підеш на нас війною, суперечку вирішать наші мечі».

Посли вклонилися та вийшли. Батий наказав перебити все посольство русичів, що одразу було виконано. Коли звістка про загибель князя досягла Рязані, його дружина Євпраксія, узявши на руки сина, зійшла крутими сходами до свого терема, підійшла до вікна, розкрила його та разом з дитиною кинулася вниз на каміння.

О, батьківщина свята,
Яке серце не тремтить,
Тебе благословляючи.

Золотоординські хани перетворили місцевих князів і бояр на своїх слухняних васалів і замислили увічнити феодальну роздробленість, щоб тримати у покорі руський народ. «О, зліша за зло честь татарська!» – з болем у серці писав літописець.

Київське, Переяславське і Чернігівське князівства увійшли до одного із західних улусів (володінь) Золотої Орди. Там постійно кочувала татарська орда, готова будь-якої хвилини до озброєного нападу.

Робота за картиною С. Іванова «Баскаки»

У Києві правив золотоординський намісник – баскак, який контролював місцеву владу, відав збором данини та обліком населення. На картині ми бачимо невелике село, куди прибув із монгольським загоном збирач данини – баскак. Село розташовано серед лісу. Одна хата з ґанком і різьбленими стовпами, що підпирають дах. Над хатою – дерев’яна главка. Це сільська церква. Біля ґанку стоїть натовп селян. На передньому плані, на розстеленій ряднині, всякого роду начиння: срібні оклади ікон, нитки перлів, глеки, гаманці з грошима. Це данина. Неподалік віз із хлібом. Сюди ж пригнали у «полон» зв’язаних чоловіків і жінок, дівчат, підлітків. Їх монголи відведуть у рабство.

Дівчинка намагається скинути з себе пута. Це помітив збирач данини, що сидить верхи. Він наказує покарати її. І ось вже здіймається батіг у руці слуги, що стоїть зліва. На непокірну дівчину чекає жорстока роз­права.

Народ не хотів підкорятися завойовникам. У різних місцях країни спалахували повстання. Ось чому баскаки з’явилися у село з численною охороною. У будь-який момент воїни готові були кинутися у натовп і придушити хвилю протесту.

У кого нема грошей,
У того дитя візьме.
У кого дитя немає,
У того дружину візьме.
У кого дружини немає,
Того самого головою візьме.

Так співалося у народній пісні.

Документ

Вони (золотоординці) ні з ким не укладали мир, окрім тих, що підкорялися їм, бо… мають від Чингізхана наказ підпорядкувати собі всі народи…

І ось, що вони від них вимагають: ходити з ними, коли їм заманеться, на війну і давати десятину з усього – як з людей, так і з речей… Чоловіків, що мають дружин, забирали з собою, так само чинили з жінками, у яких не було законних мужів… Іншим же, за ординськими звичаями, переписавши їх, наказували, щоб кожен, як малий, так і дорослий, навіть одноденне немовля, бідне й багате, платили данину… Хто не заплатить данину, залишається у рабстві…

Наслідки монгольської навали

«…Темрявою вкрилася вся країна, і полюбили ніч більше за день. По­збавилася країна жителів своїх, і блукали нею сини чужини. Були пограбовані всі багатства, але жадоба ворогів безмежна. Вони обшукали всі будинки, не залишивши у них нічого. Немов дикі кози нишпорили вони по всіх усюдах і, як вовки, обдирали все й усіх», – так писав візантійський мандрівник Альберто Веніамін.

У документі того часу записано: «Кровь отца и братья нашее оки воды много земля напои множащася же братья и чада наши в плен веданы быша, села наши мединою порастали».

Ватиканський мандрівник Плано Карпіні писав про спустошення монголами Русі так: «Монголи пішли проти Русі, зробили велике винищення землі руської, поруйнували міста й фортеці, повбивали людей. Обложили Київ, який був столицею Русі, і після тривалої облоги вони взяли його, по­вбивавши жителів міста. Звідти, коли ми їхали через їх землю, ми знаходили безліч голів і кісток мертвих людей, які лежали у полі, тому що це місто було дуже велике і дуже багатолюдне, а зараз воно зведено майже ні на що. Там якщо й існує, то лише 200 будинків, а людей тих тримають у найтяжчому рабстві. Просуваючись сюди з боями, вони спустошили всю Русь».

Монгольське ярмо поглибило феодальну роздробленість та посилило боротьбу за великокнязівський престол. Воно завдало колосальних втрат економіці та культурі Русі. Якщо у першій четверті ХІІІ ст. квітуча Русь цілком на рівних змагалася із Заходом, то після монгольської навали вона сильно відстала у соціально-економічному та культурному розвитку. «Волинська земля за багато років великим лісом поросла і багатьма звірами була. Чернігівщина від нечистого Батиєва племені знелюдніла та нині лісом поросла». Про масштаби розорення Києва свідчать такі дані: з-понад 40 монументальних споруд тодішнього Києва вціліло 5-6, та й ті були сильно пошкоджені.

Вороги зруйнували Десятинну церкву, Золоті ворота, Успенський собор. У вогні пожеж загинуло багато шедеврів культури. Чудовий пам’ятник староруської літератури «Слово о полку Ігореві» дійшов до нащадків лише в одному списку, решта загинула. Стародавні торгові та культурні зв’язки Русі з сусідніми країнами були перервані або помітно послабли. Порушилися зв’язки Русі з Грузією та Вірменією. У другій половині ХІІІ ст. на Русь було вчинено 15 спустошливих набігів монгольських ханів. Деякі землі спустошувалися по 4-5 разів. Знелюдніли міста, занепали села. З-понад 8 тисяч дворів у Києві залишилося приблизно 200, а з 50-тисячного населення міста уникли смерті не більше 2 тис. чоловік. У ряді районів Києва життя відродилося лише через декілька століть. Вражають результати архео­логічних розкопок у Києві. У багатьох місцях міста, під розвалинами стародавніх будинків, археологи знайшли купи скелетів, пронизаних стрілами, ножами, з булавами у руках. У великій глинобитній печі одного з жител знайшли скорчені скелети двох дівчаток-підлітків; коли загарбники увірвалися у місто і дорослі кияни сталі битися з ними, діти сховалися у піч, але й тут їх наздогнала смерть. На сходах, що вели до невеликої напівземлянки, були знайдені уламки посудини і поряд з нею понад тисячу кришталевих намист, що висипалися з неї. Серед намист було багато незакінчених. Археологи припускають, що якийсь майстер-ремісник у момент нападу ворогів намагався врятувати найцінніше зі свого майна, але понести не зміг, кинув або упустив на порозі і більше вже не повернувся, вочевидь, його наздогнала ворожа стріла або ремінний аркан.

«Монгольське ярмо не тільки тиснуло, але ображало й спокушало саму душу народу, що став його жертвою», – писав О. І. Герцен. Проте ні на день не припинялася боротьба українських і руських народів.

Героїчна боротьба населення Русі врятувала народи Західної Європи від руйнівного набігу кочівників.

Монголи затримали розвиток країни, але не змогли назавжди зупинити його.

Загарбники не змогли знищити духовні цінності народу, вони стали тим ґрунтом, на якому постала культура України в епоху пізнього середньовіччя.

«Незважаючи на трагічні наслідки для Київської Русі монгольського ярма, завойовники не змогли знищити як історичні та культурні традиції, так і сам народ. Російський народ продовжував жити на своїй землі предків, і був гарантом безперервності історичного процесу. Спадщина Київ­ської держави стала тією основою, на якій розвивалася культура Русі-України у середньовіччі» (Петро Толочко).

 

ВАРІАНТ 2

Лабораторно-практична робота за темою «Битва на річці Калці 1223 р.»

Мета: сформувати уявлення про битву на р. Калці і визначити причини саме такого перебігу подій; розвивати вміння учнів складати невеличку схему воєнних дій, спираючись на аналіз історичних джерел.

Хід роботи

  1. Уважно ознайомтеся з фрагментом «Тверського літопису».
  2. Простежте шлях просування русько-половецьких військ.
  3. Ознайомтеся з планом місцевості та ескізом розташування військ.
  4. Визначте місце розташування монголо-татарського і русько-половецького військ.
  5. Відповідно до літописної оповіді позначте, де саме знаходилася кожна із названих дружин.
  6. Стрілочками позначте хід битви.
  7. Визначте, що вплинуло на такий перебіг подій.
  8. Визначте, який вплив мала битва на подальший розвиток подій.

Джерела

Із «Тверського літопису»

«В літо (1223). Через гріхи наші прийшли народи невідомі, про яких ніхто точно не знає, хто вони, і звідки прийшли, і яка їх мова, і з якого вони племені, і якої віри. І називають їх татарами, а дехто каже – таурменами, а інші – печенігами…

І прийшов хан Котян, князь половецький… в Галич до зятя свого, Мстислава…, говорячи: «Сьогодні нашу землю відняли, а вашу завтра прийдуть і візьмуть, і тому поможи нам…» Мстислав відправив до своїх братів, князів руських, за допомогою, кажучи так: «Допоможемо половцям; якщо ми їм не допоможемо, то вони перейдуть на бік татар, і в тих буде більше сили, і нам гірше буде від них…» І почали князі збирати воїнів, кожний в своїй області… і, зібравши всіх руських воїнів, вирушили в похід проти татар. Коли вони прийшли до Дніпра на Заруб, до острова Варязького, почули татари, що руські князі йдуть проти них, і прислали своїх послів, кажучи: «Чули ми, що ви йдете проти нас, послухавшись половців. А ми вашої землі не займали, ні міст ваших, ні сіл ваших, і прийшли не на вас. Але прийшли ми, прислані богом, на конюхів та холопів своїх, на поганих половців, а ви заключите з нами мир. І якщо прибіжать до вас половці, ви не приймайте їх, і женіть їх від себе, а їх добро забирайте собі. Адже ми чули, що й вам вони чимало зла завдають, тому ми їх також б’ємо». Князі ж руські не стали слухати цього, але послів татарських перебили, а самі вирушили проти татар…

…І вийшли в поле, і зустрілись з татарами, і тут руські стрільці погнали їх далеко у поле, рубаючи їх, захопили їхню худобу, і повернулись назад зі стадами. І звідти йшли руські полки за ними вісім днів до річки Калки і відправили зі сторожовим полком Яруна з половцями, а самі отаборилися. І тут вони зустрілись з татарськими дозорцями, і вбили татари Івана Дмитровича і з ним ще двох, а татари повернули назад. Князь же Мстислав Мстиславич Галицький звелів Данилі Романовичу перейти річку Калку з полками, а сам вирушив услід за ними; переправившись, стали вони табором. Тоді Мстислав сам поїхав у дозор, і, побачивши татарські полки, повернувся, і звелів своїм воїнам озброюватись. А обидва Мстислави залишались у таборі, не знаючи про це: Мстислав Галицький не сказав нічого із заздрощів, бо були між ними великі чвари.

І так зустрілись полки… і була битва згубною, через наші гріхи. І були переможені руські князі, і не було такого від початку Руської землі.

Князь же великий Мстислав Романович Київський і… Олександр Дубровський, бачивши це нещастя, нікуди не рушили з місця. Отаборилися вони на горі над річкою Калкою, оскільки місце було кам’янисте, і влаш­тували вони загорожу з кілків. І билися з-за цієї огорожі три дні. А татари наступали на руських князів і переслідували їх, б’ючи, до ­Дніпра.

Татари захопили укріплення і людей перебили, всі полягли тут кістками. А князів придушили, поклавши їх під дошки, а татари зверху сіли обідати; і так стогнали князі, і життя своє закінчили…

А сталося це лихо місяця травня тридцятого дня. Лише десята частина війська повернулась додому… І був плач і стогін по всіх містах і селах­».

Завдання

Завдання І

  1. Проаналізуйте джерело і відтворіть на плані місцевості перебіг битви (див. С. 207).
  2. З’ясуйте, чим закінчилася битва і що саме призвело до такого наслідку.

Складаючи картосхему битви, треба враховувати, що загальне тло має бути жовтого або світло-оранжевого кольору; ліси і гаї позначаються зеленим кольором; розташування руських військ зображується червоними прямокутниками, а пересування і напрямок наступу його – стрілками того ж кольору; половецькі війська, що були союзниками русичів у битві, – прямокутниками з червоними штриховими лініями під кутом 45° та інтервалом 2 мм, а їхнє пересування – так само штриховими лініями; монголо-татарське військо – темно-синім або фіолетовим кольором. Всі написи на картосхемі роблять синьою пастою.

Завдання II

Пригадайте, що вам відомо з курсу історії середніх віків про монголо-татар. За Великою Ясою (зводом законів) смертна кара у монголо-татар передбачалася за вбивство, зраду, невірність чоловіка або дружини, крадіжку, розбій, скуповування крадених речей, переховування раба-втікача, чаклунство, неповернення боргу, ненадання допомоги. Смертна кара була двох видів: відтинання голови для простих людей, оскільки вважали, що душа не повертається в тіло, з якого вийшла вся кров, і зламування хребта для знатних. Російський історик Л. Гумільов уважав, що події розгорталися б інакше, якби русичі знали Велику Ясу і діяли згідно з нею. Спробуйте подивитися на літописні події очима монголо-татар і ви­значте:

1) де русичі порушили Велику Ясу;

2) що вкладали монголо-татари в обіцянку оточеним князям не пролити крові та як це зрозуміли русичі.

Методичні поради

Такий вид лабораторно-практичних робіт новий і дуже цікавий для учнів, але він потребує часу на з’ясування нових для учнів завдань. Тому найдоцільніше домашнє виконання роботи групою учнів перевірити перед уроком, на якому вивчається ця тема. Звітом про виконану роботу стає докладна відповідь учнів із накресленою ними на дошці картосхемою події. Вчитель коригує відповідь, якщо від групи виступає один учень, який найкраще виконав завдання. Перед доповіддю учнів класу пропонується пізнавальне завдання – з’ясувати причини поразки русько-половецьких військ, тобто одне із завдань дослідницької групи. Учні висловлюють власні міркування, а «дослідники» виконують роль рецензентів.

Icon of Urok Ist Ukr (22) Urok Ist Ukr (22) (63.4 KiB)
Скачав конспект! Скачай презентацію-->
загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *