4 256 перегляд(ів)

Конспект уроку: М.Лисенко – основоположник національної композиторської школи в Україні. Музикальне виконавство і освіта

МЕТА:    поглибити й узагальнити знання учнів про творчість М. В. Лисенка; розкрити перед ними значення творчості митця як осно­воположника національної композиторської школи; ознайомити з концертною та виконавською діяльністю, педагогічною й етно­графічною спадщиною; розвинути образно-асоціативне мислен­ня учнів, здатність до сприймання та аналізу музичної творчості; виховувати естетичний смак учнів, інтерес до національної кла­сичної-музики, зокрема — до творчості М. В. Лисенка.

Обладнання:    комп’ютер, наочно-дидактичний матеріал;  фрагменти творів М. В. Лисенка (опера «Тарас Бульба», «Молитва про Україну», романс «Безмежнеє поле», «Баркарола», кантата

«Радуйся, ниво неполитая», вальс ре-мінор; презентація (слайд-шоу).

 

ХІД  УРОКУ

І.      ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Учні заходять до класу під звучання романсу «Безмежнеє поле», готують­ся до уроку.

Учитель повідомляє тему і мету уроку.

 

II.     АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Перевірка домашнього завдання.

 

III.    МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Звучить гімн «Молитва про Україну». Учні аналізують твір та порівнюють його з гімном «Ще не вмерла України…», висловлюють свої думки.

Учитель проводить бесіду про життєвий і творчий шлях композитора.

Слово вчителя

Народився Микола Віталійович Лисенко 10 березня 1842 р. в с. Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської обл. Батько, Віталій Романович Лисен­ко, офіцер орденського кірасирського полку, був людиною освіченою, мав пе­редові погляди на розвиток суспільства, добре знав і любив літературу, народне мистецтво. Мати, Ольга Єреміївна, походила з полтавського поміщицького ро­ду Луценків. Навчалася вона в петербурзькому Смольному інституті шляхет­них дівчат. Аристократичне виховання наклало свій відбиток на все подальше життя Ольги Єреміївни, вигранивши її характер та світогляд. Розмовляла вона виключно французькою мовою, в усьому намагаючись створити таку атмосферу, яка б не мала навіть натяку на щось народне, українське.

Село Гриньки належало двоюрідному дядькові Ольги Єреміївни, поміщи­кові М. Булюбашу, в якого вона виховувалася. Він надзвичайно любив свою племінницю, а народження Миколи стало для нього справжньою радістю.

Тут, у Гриньках, як згадував пізніше М. Старицький, над М. Лисенком «… зіткнулись два цілком протилежних і навіть ворожих впливи; з одного бо­ку — французька мова, манери й аристократична манірність (мати і гувернан­тка), із другого боку — українська мова… пестощі і зайва простота манер. Пер­ша сторона переслідувала не тільки простонародне слово, але навіть і російське, забороняючи всякі зносини з «пейзанами», а друга, навпаки, заохочувала всяку простоту, зацікавлювала розум і фантазію дитини казками народними та пісня­ми, а вечорами відпускала весь полк служниць для забав із паничем; звичайно, забави ці полягали в різноманітних народних іграх.

Протести матері тут були безсилими, і вперта наполегливість і сльози ди­тини, яку енергійно підтримувала обожнююча свого внука бабуся (М. В. Булюбаш), переважали протести, тим більше, що і батько став на сторону тітки».

У такому середовищі і зростав майбутній композитор. Але саме народна стихія, культура і побут народжували в серці малого Миколи невгасиму любов до рідної пісні, мови, мистецтва.

У 1852 р. хлопця відвезли до Києва в пансіон Вейля, звідки він, провчив­шись усього декілька місяців, переходить до іншого— пансіону француза Гедуена. У цьому закладі музика займала не останнє місце у вихованні та навчан­ні. Одинадцятирічний хлопчина показав себе майже одразу як у здібностях, так і у старанності.

Літні канікули Микола завжди проводив у рідному селі. На той час ту­ди приїжджав із Полтавської

гімназії і Михайло Старицький, троюрідний брат  М. Лисенка. Це товаришування зіграло свою

благодатну роль у подальшому житті обох велетнів нашої культури.

Після закінчення пансіону Миколу віддають до 2-ї Харківської гімназії. У 1859 р. Микола Віталійович вступає на природничий факультет Харківсь­кого університету. Провчившись у ньому всього один рік, він разом із батьками перебирається до Києва. Навчання в університеті, який він успішно закінчив у 1865 р., М. Лисенко вдало поєднував із заняттями музикою, яка все більше і більше захоплювала його. У цей же час він багато пише, притому звертаєть­ся не лише до дрібних інструментальних жанрів, але й до музично-драматичних творів.

Подорожуючи, композитор ніколи не втрачав нагоди записати завершені зразки пісень до спеціального нотного зошита, з яким ніколи не розлучався.

Музика не тільки вабила М. Лисенка, ай поступово заповнювала все його життя. Він прагнув більших і Ґрунтовніших знань, хотів удосконалювати вико­навську майстерність.

Із 1867 по 1869 рр. він навчається у Лейпцігській консерваторії, аз 1874 по 1876 рр.— в Петербурзі, у класі блискучого майстра оркестру М. Римсько­го-Корсакова.

Повернувшись до Києва, Микола Віталійович, із властивими йому енергією і запалом, поринає у творчість, не забуваючи при тому педагогічну, виконавську та музично-громадську діяльність.

На українському народному грунті М. Лисенко створює високохудожні ком­позиції на шевченківську тематику, народні опери «Різдвяна «іч» та «Утоплена», оперу-сатиру «Енеїда», монументальну народну музичну драму «Тарас Бульба».

Починаючи з 1869 р. Микола Віталійович продовжував невтомно виступа­ти в концертних програмах.

У 1904 р. Лисенко відкриває першу в Україні національну музично-драма­тичну школу (із 1913 р. — ім. М. В. Лисенка), яка працювала за програмами ви­щих мистецьких навчальних закладів.

Разом із О. Кошицем організував у 1905 р. музично-хорове товариство «Київський Бонн», головою якого був до кінця життя.

М. Лисенко був засновником і головою ради правління «Українського клу­бу» (1908-1911).

Серед творчої спадщини композитора основне місце посідають опери: «Різ­двяна ніч» (1873 р.), «Утоплена» (1883 р.), «Тарас Бульба» (1890 р.), «Наталка Полтавка» (1889 р.), «Енеїда» (1910 р.), «Ноктюрн» (1912 р.), дитячі опери «Коза-Дереза» (1888 р.), «Пан Коцький» (1891 р.), «Зима й Весна» (1892 р.).

Микола Віталійович Лисенко був одним із найкращих інтерпретаторів «Кобзаря» Т. Шевченка, на тексти якого написав понад 80 вокальних творів різних жанрів.

Безцінною спадщиною великого композитора стали обробки пісенних зраз­ків української народної творчості.

Смерть М. Лисенка 6 листопада 1912 р. була непоправною втратою для ук­раїнської музичної культури.

 

IV.    ПОДАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ-

Слово вчителя

Сьогодні ми називаємо М. В. Лисенка композитором, але його офіційним заняттям була педагогічна діяльність.

Понад 30 років життя Лисенко віддав справі музичної освіти. Він викладав у Київському інституті шляхетних дівчат, працював у музичній школі С. Блюменфельда, займався приватною педагогічною практикою. Підсумком його діяльності на ниві музичної освіти стала Київська національна музично-драма­тична школа.

Багато років композитор мріяв про справжню музично-драматичну шко­лу, про талановитих учнів. І ця мрія почала втілюватися в життя у 1904 р., ко­ли Лисенко орендував приміщення по вул. Підвальній, 15. Він вважав, що в йо­го школі повинні виховуватись актори та музиканти для української сцени. За основу навчання у школі було покладено програму Санкт-Петербурзької кон­серваторії та Московського театрального училища, вперше було відкрито клас бандури, викладачем якого був Іван Кучугура-Кучеренко. Уже в перший рік нав­чалося більше 300 учнів, більшість з яких були людьми середнього статусу і бід­няками. Школа не мала дотацій, існувала лише на оплату учнів, тому Лисенко часто входив у борги, брав кредити, та все ж у школі викладали найкращі викла­дачі, втілювалися в життя передові ідеї тогочасної України.

Із різних куточків тягнулась молодь до Лисенкової музично-драматич­ної школи, щоб потім зробити свій внесок у розвиток української культури. Із 1918 р. вона має назву «Вищий музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка». Цей заклад закінчили видатні діячі музичного мистецтва: композитори Кирило Стеценко, Левко Ревуцький, Олександр Кошиць та багато інших.

Помітний відбиток в історії національної музичної культури залишила діяльність М. Лисенка як етнографа та знавця музики.

У цьому відношенні велику цінність представляє запис весільного обря­ду (з текстом та музикою) у Переяславському повіті, запис дум і пісень кобза­ря Остапа Вересая, наукові праці «Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем О. Вересаем» (1874 р.), «Про торбан і музику пісень Водорта» (1892 р.), «Народні музичні інструменти на Вкраїні» (1894 р.).

Із 1865 по 1867 рр. разом із батьком він збирає та записує фольклор, пуб­лікує працю «Про історичні вподобання у смаках і модах народного одягу у Сквирському та Тарашданському повітах».

Усі його роботи стали першими дійсно науковими дослідженнями українсь­кого музичного фольклору. Відомий російський фольклорист, професор О. Міллер вважав М. Лисенка видатним ученим, збирачем української народнопісен­ної творчості.

Окрім композиторської, педагогічної та етнографічної діяльності, Лисенко виступав також як виконавець, хоровий диригент, громадський діяч.

Під час навчання у Лейцдігської консерваторії Микола Віталійович на­був високої професійної майстерності, опанував репертуар світових корифеїв — Л. Бетховена, Ф. Шуберта, Ф. Шопена, успішно концертував зі своїми власни­ми творами. Із численних виступів митця потрібно згадати про його участь у слов’янському концерті у Празі 26 грудня 1867 р. Запрошений як представ­ник української музики, він із великим успіхом виконав у Празькій філармонії свою -«Концертну фантазію» на теми українських народних пісень.

Навчаючись у Петербурзі, Лисенко постійно виступає як піаніст, організо­вує, етнографічні українські концерти. Після повернення в Україну, він завж­ди був у центрі музичного і національно-культурного життя Києва, виступав із концертами як піаніст, організовував хори, концертуючи з ними Україною. Брав участь у «Філармонічному товаристві любителів музики та співу», «Гуртку лю­бителів музики» Я. Спиглазова, в організації недільної школи для хлопців-селян. Пізніше брав участь у підготовці «Словника української мови», у переписі населення Києва, в роботі Південно-Західного відділення Російського Геогра­фічного товариства, організовував щорічні Шевченківські вечори, був організа­тором музичного товариства «Боян» у 1905 р. разом з О. Кошицем.

Також у 1905 р. був створений «Український клуб» замість «Літературно-аристократичного товариства».

«…Треба нам, діячам культури, об’єднатися в ці важкі часи, спільно, дружно нести знання, слово, пісню людям…», — говорив Лисенко драматургу й актору Садовському. Український клуб став культурно-освітнім центром і першою ле­гальною українською громадською організацією. У клубі проводилися літера­турні та музичні вечори, читалися лекції, виступали відомі художники, актори, співаки, музиканти, письменники, проходили репетиції хору, заняття дитячої та спортивної секції, організовувалися вистави, виставки, працювала бібліотека.

 

Музична вікторина

Учні прослуховують і називають фрагменти музичних творів М. В. Лисенка (за вибором учителя).

 

V.      ПІДСУМКИ УРОКУ

Слово вчителя  

Постать М. В. Лисенка — величезний і неоціненний скарб української нації, музичний символ України.

Засновник національної музично-творчої школи, основоположник українсь­кої класичної школи, талановитий педагог, яскравий музикант, музикознавець, громадський діяч, справжній український патріот. Своєю творчістю він уперше спробував підвести підсумок величезному періоду розвитку вітчизняної музи­ки. Його музиці притаманна органічна єдність змісту і форми, глибока ідейність, реалізм, висока майстерність.

Невтомний організатор, закоханий у свою справу подвижник, таланови­тий художник, палкий і активний пропагандист української музичної культури, Лисенко завжди і всюди ставив собі за мету, визначав як найважливіше завдан­ня відкривати невичерпні художні перлини талановитого українського народу. Оцінюючи значення діяльності М. Лисенка, відомий театральний режисер К. Станіславський писав: «Я гаряче люблю українську музику. Якщо Чайковського ми називаємо чарівником російської музики, то Лисенка, цього чудового композитора, який захоплює красою своєї музики, ми сміливо можемо назвати сонцем української музики».

 

Закріплення набутих знань

Учні висловлюють власні думки та враження від уроку. Учитель оцінює роботи учнів.

 

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Створити кросворд «Музична спадщина композитора Лисенка». Написати твір-роздум «М. Лисенко — сонце української художньої куль­тури».

Icon of Hud Kul10 25 Hud Kul10 25 (22.0 KiB)
Скачав конспект! Скачай презентацію-->
загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *