2 097 перегляд(ів)

Конспект уроку: Портрет як жанр мистецтва. Спрощений малю­нок голови

Мета: 1. Поглибити знання учнів про портретний жанр у живописі, графіці, скульптурі; розвивати умін­ня з пропорційної побудови обличчя людини, а також розміщення портрета на аркуші паперу.

  1. Розвивати відчуття простору, спостереж­ливість, зорову пам’ять, образне мислення й уяву.
  2. Виховувати естетичне ставлення до творів мистецтва; формувати здатність сприйняття ху­дожнього образу.

Обладнання: матеріали: простий олівець, фарби, альбом із шаблонами (с. 50-51);

зоровий ряд: таблиця пропорцій зображен­ня голови; графічні малюнки О. Пушкіна; реп­родукції: Рафаель «Мадонна на троні», О. Кип- ренський «Полковник Є. В. Давидов», Веласкес «Кармен».

Хід уроку

  1. Організація класу
  2. Мотивація навчальної діяльності

Слово вчителя

«Себя как в зеркале я вижу, но это зеркало мне льстит…» — писав Олександр Сергійович Пушкін, побачивши свій портрет, написаний Орестом Адамовичем Кипренським. (Демонстрація відповідної репродукції.) Поет, без сумніву, походив на себе: те саме витягнуте обличчя, кучеряве волосся й живі очі, бакенбарди, що обрамлюють чіткі й тонкі риси. Але куди ж поділися властиві йому бешкетництво й іронія? Перед О. Пушкіним постав величний муд­рець, трохи втомлений і сумний. Таким побачив поета художник. Саме таким через століття уявляємо О. Пушкіна й ми.

  • Оголошення теми уроку

Сьогодні на уроці ви познайомитеся із портретом як жанром образотворчого мистецтва, довідаєтеся про історію портретного жанру й навчитеся виконувати спрощений малюнок голови.

  1. Вивчення нового матеріалу

Слово вчителя.

Портрет — жанр, присвячений зображенню людини або групи людей, є одним із основних жанрів живопису, скульптури, графіки.

Необхідна вимога, яку висувають до портрета, — передача індивідуальної подібності. Для цього художник виконує функцію своєрідного оповідача, ретельно й послідовно відтворюючи не лише зовнішній вигляд натурщика, але і його внутрішній світ, характер за допомогою вдумливого психологічного аналізу зображуваної особи.

Типологія портрета складалася історично й визначалася в залежності від техніки виконання, особливостей зображення персонажів. Так, розрізняють портрети станкові (картини, пог­руддя, графічні аркуші) й монументальні (фрески, мозаїки, статуї), парадні й інтимні, погрудні й у повний ріст, анфас, профіль. Спе­цифічні види портрета — автопортрет — зображення художником самого себе, а також сатиричний портрет, де негативні риси моделі обумовлюють появу портретної карикатури, шаржу.

Портрет може бути індивідуальним, а може зображувати одно­часно декількох людей.

Мистецтво портрета зародилося кілька тисячоліть тому. Перші портрети були створені єгиптянами: це гігантські скульптурні зображення давньоєгипетських правителів-фараонів, висічені з каменю. Статуї повинні були піднести фараонів на недосяжну висоту, уподібнити їх богам. Тисячі рабів працювали над їхнім виготовленням. Були в Стародавньому Єгипті й менші скульптурні зображення. Наприклад, створені в майстерні скульптора Тут- меса портрети фараона Ехнатона, цариці Нефертіті та їхніх шіс­тьох дочок. Перед нами постали звичайні людські обличчя, але виконані настільки майстерно, що важко повірити в їх нинішній «вік» — три з половиною тисячі років!

Традиція звеличування видатних людей була поширена в Ста- роданій Греції, де створювали ідеалізовані скульптурні портрети поетів, філософів, суспільних діячів. Автори прагнули підкреслити коло занять портретованого, його суспільну функцію, але не турбу­валися про збереження індивідуальних рис зображуваної людини.

В історії мистецтва жанр портрета не тільки ніколи не вгасав, але, навпаки, процвітав за всіх часів — у першу чергу тому, що завжди знаходилися замовники.

У Стародавньому Римі ними були знатні городяни та члени їхніх родин. Тепер ми можемо багато чого довідатися про те, як вони вдягалися в ті далекі часи, які зачіски й прикраси носили — настільки точно й правдиво працювали римські скульптори.

Поряд зі звичайним, розвивався й алегоричний (інакомовний) портрет. Так, у Стародавньому Єгипті фараони зображувалися у вигляді бога Озириса, цариці — богині Ісіди. У Стародавній Греції Олександра Македонського представляли в образі казкового героя Геракла: одягненим у левину шкіру і з палицею в руках. А в Ста­родавньому Римі імператорові надавали вигляду верховного бога Юпітера.

У середньовіччя став досить розповсюдженим груповий порт­рет (правитель та його оточення). При його написанні художники звертали увагу на образотворчий бік — ретельно промальовували фон, одяг.

Майстри Відродження — Леонардо да Вінчі, Рафаель, Джорд­жоне, Тиціан — не просто створювали образи сучасників, але від­били цілий світ почуттів, переживань, настроїв, використовували міфічні сюжети.

Свого найбільшого розквіту портретний живопис досяг у XVII столітті. З цієї епохи дійшли до нас образи панів і селян, дітей і старих, королів і блазнів… Усе це людське різноманіття втілили у своїй творчості Дієго Веласкес і Рембрандт. Довгі роки Дієго Велас­кес був живописцем при дворі іспанських королів. Його парадні пор­трети — урочисті й пишні. Вони зображують королівську родину й придворну знать у всій їхній зовнішній пишноті: вишукані кос­тюми з оксамиту й парчі, усипані коштовностями й розшиті золотом та мереживами, здатні приголомшити найбагатшу уяву. Але пози людей занадто нагадують пози манекенів, а за показною розкішшю не видно людської душі. (Демонстрація відповідних репродукцій.) Ці картини художник писав на замовлення, а для себе малював королівських блазнів. Виродки, над якими навколишні постійно знущалися, викликали у Д. Веласкеса глибокий жаль і співчуття, що чітко видно по численних портретах. Художник немов говорив нам, що за скромним одягом і фізичними недоліками ховалися внутрішня краса та шляхетність цих простих людей.

У Росії складається своя школа портрета — парсуна, в якій злиті прийоми реалістичного живопису й ікони. Пізніше, у пер­шій половині ХІХ століття, головною моделлю стає герой, роман­тична особистість. Вітчизняна війна 1812 року висунула на перший план людей активних, рішучих. Саме таким з’являється перед нами написаний пензлем О. Кипренського гусарський полков­ник Є. В. Давидов: яскраво-червоний парадний мундир, твердий погляд, упевнена поза.

На межі ХІХ—ХХ ст. художники відмовилися від створюваних віками принципів портретного живопису: руйнувалися пропорції моделі, вводилися геометричні фігури. Основна увага зосереджу­валася на розкритті складної гами людських переживань. Але все одно, перш ніж малювати портрет, у художніх школах, інститу­тах, академіях мистецтв учать канонів, що їх розробили майстри Відродження, які багато сил віддали вивченню людини, її фізич­ної будови. Тільки уважно дотримуючись певних канонів, можна легко намалювати обличчя.

  1. Практична робота

Виконання спрощеного малюнка голови.

Пам’ятайте: успіх роботи цілком залежатиме від вашої уваги та спостережливості.

  • Одиницею виміру в пропорції голови є око. Око міститься 7 разів по висоті обличчя та 5 разів — по ширині.
  • Обличчя поділяється навпіл горизонтальною й вертикаль­ною лінією. Горизонтальна лінія проходить на рівні очей, верти­кальна — по лінії середини обличчя.
  • По обидва боки від лінії середини обличчя намічаються парні форми: очі, вуха, ніздрі, куточки губ.
  • Відстань між очима дорівнює довжині одного ока, відстань від лінії очей до кінчика носа — довжині одного с половиною ока; відстань від носа до губ — довжині половини ока, ширина кінчика носа має дорівнювати довжині одного ока. Ширина губ складає дов­жину одного с половиною ока. Верхню частину вух розташовують на рівні очей, а мочку вуха — на рівні рота.

Частини обличчя мають не тільки «стати на свої місця», але й бути схожими за формою та розміром.

  1. Завершення уроку

Демонстрація дитячих робіт. Загальна оцінка уроку. Завдання на наступний урок: принести кольорові олівці, непридатний матеріал (нитки, бісер, пера, фольга тощо).

Скачав конспект! Скачай презентацію-->
загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *