2 239 перегляд(ів)

Конспект уроку: Значення драматургії для розвитку українського театру. Творчість М.Щепкіна. Театр у Галичині та на Буковині

МЕТА:дати уявлення про особливості формування театральної культу­ри України; поглибити знання учнів про драматургію; ознайомити їх із творчістю класиків української драматургії; розвивати асо­ціативне мислення та вміння висловлювати власні враження під час спілкування; виховувати мистецький смак, повагу до культур­них надбань свого народу, його духовних святинь.

ОБЛАДНАННЯ:    портрети драматургів, слайд-шоу, словник-довідник.

ХІД  УРОКУ

І.      ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II.    МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

Відбувається показ інсценізованого фрагменту п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка».

Завдання і запитання для учнів

•   Опишіть ваше враження від побаченої сцени.

•   Згадайте, хто є автором цієї п’єси.

•   Як ви вважаєте, хто з виконавців найкраще справився зі своєю роллю?

Слово вчителя

Як ми знаємо, в основі театральної вистави лежить текст. Процес роботи над спектаклем полягає у перенесенні драматургічного тексту на сцену. Це сво­го роду «переклад» з однієї мови на іншу. У результаті літературне слово стає словом сценічним.

Плануючи поставити спектакль, його творці спочатку вибирають п’єсу, тоб­то неодмінно звертаються до драматургії.

 

Учитель повідомляє тему уроку та формулює мету.

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Учитель проводить групове усне опитування за матерілами 9 класу.

Учитель. Зараз ми попрацюємо у групах. Перша група пригадає, коли ви­ник театр. Друга – види театру. Третя – театральні професії.

Індивідуальне експрес-опитування (на картках)

Картка

Завдання

З’єднайте лінією назву твору та його автора.

«Наймичка»                                        Іван Карпенко-Карий

«Кайдашева сім’я»                               Григорій Квітка-Основ’яненко

«Сто тисяч»                                         Тарас Шевченко

«Сватання на Гончарівці»                  Микола Гоголь

«Ревізор»                                              Іван Нечуй-Левицький

Петро Гулак-Артемовський

Учитель проводить перевірку домашнього завдання.

Словничок-довідничок

    Драматургія (від грец.складати драму) — це теоретичні прин­ципи створення сценічних образів і мистецтво створення емоціонального пере­живання у літературних, театральних, музичних, кінематографічних або теле­візійних творах та постановках.

 

Учитель.

Окрім того, драматургія є сферою професійної діяльності у те­атрі та кіно — якщо з метою створення театральної постановки авторського тво­ру потрібно окреслити його сюжет, структуру з певних елементів. Розробка та­кого «дизайну» і є завданням драматурга.

Отож, драматургія — теорія і мистецтво побудови драматичного твору, а та­кож сюжетно-образна концепція такого твору.

Драматургією називають також сукупність драматичних творів окремого письменника, країни або народу, епохи. Розуміння основних елементів драма­тичного твору і принципів драматургії історично мінливі. Драма може охоплю­вати проміжок часу в декілька годин, як у французькій класичній драмі, або ба­гато років, як, скажімо, у Шекспіра.

 

IV.    ПОДАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Учитель.

             Сьогодні ми продовжимо розмову про театр, цей дивний світ, у якому існує своя особлива мова. Осягаючи її, ми пізнаємо особливості про­фесійного мистецтва людей, які створюють виставу: драматурга, який пише п’єсу і готує сценарій, композитора, режисера, художника, артистів і багатьох інших. Як тільки ми зрозуміємо цю мову, навчимося дивитись та бачити, слу­хати і чути, ми станемо справжніми театральними глядачами. А це дуже важли­во. Адже театр оживає тоді, коли в нього є глядачі — розумні, чутливі, виховані, одним словом, талановиті. Бути глядачем також мистецтво: глядач — перший помічник акторів.

Як відомо, розвиток театру став вирішальним фактором розвитку драматур­гії. Отже, сьогодні ми перегорнемо сторінки історії театрального мистецтва та дізнаємося про значення драматургії для розвитку українського театру.

                                                                    (Презентація слайдів.)

Учитель.

Українська драматургія розвивалася вході виникнення і ста­новлення національного театру, була нерозривно пов’язана з ним загальними інтересами. Вона опиралася на кращі здобутки світової літератури, на драма­тичні традиції І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка, на досвід передової російсь­кої драматургії, її розвиток нерозривно пов’язаний із театром, оскільки провідні драматурги були водночас організаторами і керівниками театральних труп.

Поява на початку 80-х рр. театру корифеїв — унікального явища в націо­нальному мистецтві — не лише сколихнула театральне життя, але й породила драматургію, яка стала класикою українського письменства.

Класики української драматургії за допомогою своїх п’єс робили наступне:

— правдиво зображали життя та побут народу;

— намагалися показати соціальні протиріччя, які панували в суспільстві;

— протестували проти приниження людської гідності;

— виражали співчуття до тяжкої долі трудящого люду;

—  збагачували українську драматургію десятками нових п’єс, у яких пору­шували проблематику життя народу та висвітлювали найгостріші конфлікти то­го часу.

Визначним літературним явищем стала драматургія Марка Лукича Кропивницького (1840—1910), творчі пошуки якого тісно пов’язані зі становленням про­фесійного театру в Україні. Драматургічна спадщина Кропивиицького складає понад 40 п’єс. Кропивницький постійно звертався до невичерпної скарбниці на­родної творчості.

Багатогранним був талант письменника і драматурга Михайла Петрови­ча Старицького (1840—1904), Дбаючи про розширенім репертуару українського театру, Старицький вправно обробив ряд сценічних п’єс різних авторів та інс­ценізував багато прозових творів українських і зарубіжних письменників: «За двома зайцями», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Сорочинський ярмарок», «Утоплена», «Циганка Аза». Переосмислені та значно художньо удосконалені,  ці обробки стали, по суті, новими самостійними творами. Серед власних п’єс Старицького найвідоміші соціально-побутові драми «Не судилось», «Ой, не хо­ди, Грицю, та й на вечорниці», «Талан» та низка дотепних водевілів. Важливе місце у творчості Старицького посідала історична тематика. Це п’єси: «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Остання ніч». Своєю творчістю Старицький збагатив репертуар українського театру, підняв його суспільно-вихов­не значення.

Найвизначнішою постаттю в українській драматургії другої половини XIXст. є Іван Карпович Карпенко-Карий (1845—1907). Він увійшов до історії української культури і як борець за національний театр, і як творець гостросоціальної драми та комедії. Його драми та комедії поряд з п’єсами Кропивниць-кого і Старицького становили міцну основу репертуару українського реалістич­ного театру. Невмирущу славу драматургові принесли його сатиричні комедії «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», у яких висміяно гонитву багатіїв різ­ного калібру за наживою, їхню глитайську психологію. Кілька п’єс Карпенко-Карий присвятив історичному минулому України («Бондарівна», «Сава Чалий» та ін.). Творам драматурга притаманні незвичайна емоційність, ліричність, на­пруженість ситуації, яскравість мови персонажів, показ органічних зв’язків лю­дини з її оточенням. «Я взяв життя», — говорив драматург і цим визначив ос­новний принцип своєї творчості.

Драматичні твори писали також прозаїки: І. С. Нечуй-Левицький («Маруся Богуславка», «На кожум’яках»), Панас Мирний («Лимерівна», «Перемудрив»), Б. Д. Грінченко («Степовий гість», «Ясні зорі»).

Драматургія демократичного спрямування розвивалася і на західноук­раїнських землях. У 60—70-ті рр. з рядом п’єс виступив Юрій Федькович. Кра­ща з них — комедія «Запечатаний двірник», яка відображає буковинське село, висміює сільську чиновницьку верхівку.

На 90-ті рр. припадає майже вся творчість Франка-драматурга. Саме в це десятиліття письменник, за власним свідченням, «задумав кинутись головою на поле драматургічне». Він створив класичні зразки соціально-психологічної дра­ми «Украдене щастя» (1893 р.), «Учитель» (1894 р.); романтично-легендарних творів на історичному матеріалі «Сон князя Святослава» (1895 р.), «Кам’яна душа» (1895 р.), «Майстер-черняк» (1896 р.).

У Галичині продовжує свою письменницьку працю театральний діяч і дра­матург Григорій Цеглинський, який майже щороку давав нову п’єсу для театру. У театрі при «Руській бесіді» часто ставилися його комедії, переважно із жит­тя інтелігенції, міщанства: «На добродійні цілі», «Тато на заручинах», «Шляхта ходачкова», «Соколики», «Лихий день», «Аргонавти».

Серед письменників старшого покоління до драматургії звернулася відома поетеса і прозаїк Олена Пчілка («Сужена — не огужена», «Світова річ»).

Серед творів тогочасних молодих драматургів найчастіше ставилися на сцені п’єси Любові Яновської. її п’єса «Дзвін до церкви скликає, а сам у ній не буває» (1900 р.), дала одну із кращих ролей Марії Заньковецькій: роль Зіньки була її улюбленою.

 

Творчість Михайла Семеновича Щепкіна (1788—1863)

М. С. Щепкін — видатний український і російський актор, основоположник українського реалістичного театру.

Народився в с. Красному, тепер Бєлгородська область, у кріпацькій сім’ї. У 1800-1803 рр. брав участь в аматорських виставах ум. Суджі та Курську. У 1805 р. почав творчу діяльність у трупі Барсових у Курську. У 1816 р. перейшов до театральної трупи Й. Калиновського та Штейна у Харкові, у 1818—1821 рр. — актор Полтавського вільного театру. У 1819 р. були поставлені на полтавській сцені «Наталка Полтавка» та «Москаль — чарівник». В 1821 р. викуплений із кріпацтва при сприянні Івана Котляревського. Із 1823 р. — актор Московського театру на Моховій (із 1824 р. — Малий театр), де й залишився до кінця свого життя, зазнавши особливої слави у драмах Грибоєдова та Гоголя.       Підтримував дружні стосунки з Т. Г. Шевченком, М. В. Гоголем, І. П. Котляревським. Помер у Ялті, похований у Москві.

Основні ролі в театрі

1800 — «Вздорщица» А. П.”Сумарокова — слуга Розмарин (перша театраль­на роль)

Театр братів Барсових

1805 —  «Зоа»  Л.-С.  Мерсье —  Андрій-поштар  (дебют  на  професійній сцені)

Полтавський театр

«Наталка-Полтавка» І. П. Котляревського — Макогоненко «Москаль-чарівник» І. П. Котляревського — Михайло Чупрун

Малий театр

1825 — «Школа жінок» Мольера — Арнольф

1830- «Скупий» Мольера— Гарпагон

1831 — «Лихо з розуму» О. Грибоєдова— Фамусов

1835 — «Матрос» Т. Соважа і Ж. Делюрье — Симон

1835 — «Венеціанський купець» У. Шекспіра — Шейлок

1836 — «Ревізор» М. Гоголя — Городничий 1853 — «Скупий лицар» О. Пушкина — Барон

Цікавинки

•   Ім’я актора носить Вище театральне училище (інститут) при Державному академічному Малому театрі в Москві, а сам Малий театр називали Будин­ком Щенкіна.

*   У Сумах є театр драми й музичної комедії ім. М. С. Щепкіна. Біля нього ус­тановлений пам’ятник.

 

Слово вчителя

Театр Буковини і Галичини

У Галичині та на Буковині було чимало театральних, напівпрофесійних і напіваматорських труп. Так, існували:

— драматичне товариство імені І. Котляревського у Львові (1898—1908);

—  Буковинський народний театр під керівництвом І. Захарка у Чернівцях: (1900-1910);

— товариство імені Івана Тобілевича у Станіславі (1908—1914); – Гуцульський театр Гната Хоткевича (1909—1912).

У 60—90-ті рр. значні зміни відбулися у розвитку театрального мистец­тва Східної Галичини. 29 березня 1864 р. у Львові засновано український про­фесійний театр «Руська бесіда», який очолив О. Бачинський. Колектив ус­пішно гастролював у містах Східної Галичини та Північної Буковини. Однак незабаром через гостре суперництво між москвофілами і народовладцями за вплив на нього театр почав занепадати. Його піднесенню багато в чому спри­яв М. Кропивницький, який усередині 70-х рр. працював тут за запрошенням. Протягом 1905-1906 рр. Львівський театр товариства «Руська бесіда» — єди­ний професійний український театр Галичини і Буковини —очолював М. Садовський.

У театрі з успіхом ставилися п’єси «Ревізор», «Женитьба» М. В. Гоголя, «Гроза» О. М. Островського, «Весілля Кречинського» А. В. Сухово-Кобиліна. Згодом були поставлені «Безталанна», «Мартин Боруля» І. К. Карпенка-Карого, «Лимерівна» Панаса Мирного, «Украдене щастя» І. Я. Франка. Багато зусиль для розвитку театральної культури Східної Галичини доклав І. Франко. У своїх статтях і театральних рецензіях він виступав за дійсно народний театр, який сприяв би розвиткові освіти трудящих, став би «школою життя».

 

VІ.   ПРАКТИЧНЕ ОПРАЦЮВАННЯ ЗАСВОЄНИХ ЗНАНЬ

Учні створюють театральну афішу за драматичним твором самостійно об­раного автора.

 

VІІ. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ

Слово учителя

Незважаючи на адміністративно-цензурні утиски царського уряду, ук­раїнська драматургія і театральне мистецтво досягай високого рівня розвитку. Це сталося завдяки подвижницькій творчій діяльності видатних письменників і майстрів сцени. Українська драматургія розвивалася в ході виникнення і ста­новлення національно театру, була нерозривно пов’язана з ним загальними ін­тересами.

 

«Мікрофон»

Учні доповнюють речення власними роздумами.

*. На уроці я дізнався про…

•   Найбільше мені запам’яталися.;.

Учитель оцінює роботу учнів на уроці.

 

 VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підготувати повідомлення про «Український театр корифеїв».

«Запитай себе сам»: підготувати запитання і відповіді на основі нового ма­теріалу.

Icon of Hud Kul10 27 Hud Kul10 27 (24.1 KiB)
Скачав конспект! Скачай презентацію-->
загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *