5 010 перегляд(ів)

Конспекти з художньої культури: Провідні актори та режисери українського театру. Лесь Курбас та ін. Сучасний драматичний, музичний та ляльковий театр

МЕТА: ознайомлювати учнів із творчістю провідних режисерів та акторів українського театру,  театрального реформатора Л. Курбаса; продемонструвати відмінності сучасного драматичного, музичного та лялькового театрів; розвивати вміння аналізувати значення української художньої спадщини в житті суспільства та власному житті; виховувати любов до мистецтва театру, зацікавленість режисерською та акторською професією.

ОБЛАДНАННЯ: портрет Л. Курбаса, фотографії провідних українських акторів, уривки із фільмів,  спектаклів за їх участі.

 

ХІД  УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

Бесіда

–    Пригадайте, які українські театри працювали в Україні на початку XX ст.

–    Кого вважають корифеями українського театру? Чому?

–    Яке значення мало заснування стаціонарного українського театру?

 

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Викладення нового навчального матеріалу

1. Розповідь учителя

Новітня історія українського театру починається з інноваційних пошуків, які гідно й послідовно поєднувались із традиціями, закладеними корифеями українського театрального мистецтва.

Серед молодого покоління театральних діячів-реформаторів особливе місце посідав Лесь Степанович Курбас, який увійшов в історію як театральний рефор¬матор, режисер, актор, драматург, педагог, народний артист України. Молоді роки його минули на Тернопільщині, де він здобув початкову освіту, а згодом продовжив навчання у Віденському і Львівському університетах. Напередодні Першої світової війни (1911 —1914) працював у «Гуцульському театрі» Г. Хоткевича та у Руському народному театрі товариства « Руська Бесіда », з 1916 р. був актором першого стаціонарного українського театру в Києві. Проте його мрією було вийти за межі етнографічно-побутового театру і створити новий за формою і змістом український театр, не відкидаючи кращі традиції театру корифеїв.

Завдяки його зусиллям у 1917 р. був створений стаціонарний молодий театр у Києві, вибудуваний на принципі театральності у поєднанні з громадськістю та високою інтелектуальністю.

Вершиною творчого доробку Л. Курбаса було створення у 1922 р. мистецького об’єднання «Березіль» на базі театру «Березіль». Це була кузня кваліфікованих мистецьких кадрів в Україні, через яку пройшло багато талановитих акторів і режисерів, які згодом очолили різні театри України. За великий внесок у розвиток театральної культури у 1925 р. Лесю Курбасу присвоєно звання народного артиста України, а в 1926 р. театр «Березіль» було переведено до Харкова — тогочасної столиці України.

Другом і однодумцем JI. Курбаса був М. Куліш — відомий український драматург XX ст. Найвідоміші його п’єси — «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Отак загинув Гуска», «Патетична соната», «Маклена Граса», більшість з яких ставились на сцені театру «Березіль» та викликали гострі дискусії.

На початку 1930-х pp. поширюються наклепницькі звинувачення на адресу JI. Курбаса та його соратника М. Куліша в насадженні ворожнечих поглядів на мистецтво. У 1933 p. JI. Курбаса усунуто від керівництва театром, закрито театр «Березіль».

У 1934 р. театр «Березіль» перейменували на Харківський академічний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка, який очолив учень JI. Кур¬баса М. Крушельницький, а імена JI. Курбаса, М. Куліша та багатьох інших представників творчої української інтелігенції десятиліттями замовчувалися або згадувалися серед імен «ворогів народу».

У 1937 р. Курбаса було заарештовано, відправлено до Соловецьких таборів, де його було розстріляно. Із насильницьким упровадженням соціалістичного реалізму драматургів-новаторів Я. Мамонтова, І. Кочергу, Ю. Яновського, І. Дніпровського, Л. Первомайського, М. Куліша було замінено єдиною постановочною формулою та єдиним ім’ям — О. Корнійчук. Саме на основі його п’єс «Платон Кречет», «Правда», «Богдан Хмельницький», «В степах України» вибудовувалась модель соціалістичного театру.

З кінця 1930-х до кінця 1950-х pp. український театр переживає важкі часи. Це зумовлено трагічними подіями української історії — репресіями, роз’єднаністю українських земель, гітлерівською навалою. Проте і в тяжкі часи боротьби з фашистськими окупантами в тилу продовжували творчу діяльність 42 театральних колективи.

Після перемоги також продовжували діяти ідеологічні обмеження у радянській культурі, стримуючи національно-культурний розвиток.

Уважається, що український театр 1930-х — початку 1960-х pp.— це насамперед театр визначних акторів: А. Бучма, Н. Ужвій, Д. Антонович, В. Чистякова, М. Крушельницький, Г. Юра, Н. Титаренко, І. Мар’яненко, О. Сердюк та ін. Більшість із них працювали в Київському театрі ім. І. Франка, Харківському театрі ім. Т. Г. Шевченка, були або учнями, або сподвижниками Л. Курбаса, а створені ними образи мали глибокий гуманістичний зміст.

Роки «відлиги» характеризуються пожвавленням культурного життя на всій території СРСР, із забуття повернулися імена театральних діячів, репресованих у 1930-і pp., було здійснено кілька постанов за п’єсами М. Куліша, видано спогади про Л. Курбаса, реконструйовано його виставу «Гайдамаки». Саме в ці роки формується нова генерація української театральної інтелігенції, яка шукала шляхи до національних джерел, щиро прагнула до встановлення істини у вітчизняній історії. Її представниками були С. Данченко, Б. Ступка, В. Івченко, Ф. Стригун, які уславили український театр своєю майстерністю, щирістю, психологічністю розробки образів.

1980—1990-і pp. позначені пошуками, організаційними змінами у театральному мистецтві. Було створено нові театри-студії, експериментальні спектаклі. Провідні режисери шукали нову знакову театральну мову. Український театр увійшов у епоху постмодернізму. Невеликі театри-студії працювали в камерних залах, а інколи — у підвальних приміщеннях, гаражах, художніх галереях. На хвилі студійного руху в Києві виникає декілька нових театрів: 1988 p.— Театр «Колесо» під керівництвом І. Кліщевської, Театр-салон «Сузір’я» під керівництвом О. Кужельного, 1989 р.— Київський театр пластичної драми на Печерську, 1991 p.— Київський драматичний театр «Браво» під керівництвом Л. Титаренка, Театр-студія «Театральний клуб», заснований режисером О. Ліпиним, 1995 р.— Театр «Актор» під керівництвом В. Шестопалова тощо.

Своєрідним майданчиком для експериментів серед молодих митців у 1990-і pp. стали театр «Березіль» у Харкові і театр в Коломиї, створений за ініціативою Д. Чеборака.

На сценах з’явився новий репертуар — раніше заборонена драматургія абсурду, спектаклі-колажі за культовою прозою (Дж. Джойс, Ф. Кафка, П. Зюскінд). Одним із найвідоміших популярних експериментальних авангардних театрів був Львівський театр ім. Л. Курбаса під керівництвом В. Кучинського. На початку 1990-х pp. в Україні з’явилась когорта молодих режисерів, які творили альтернативне мистецтво не в студіях, а в системі державних театрів: на малій сцені Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка поставив свою першу виставу А. Жолдак; Державний угорський театр у Береговому очолив А. Вінянський (нині головний режисер Національного театру в Будапешті). У Київському Державному театрі драми й комедії на лівому березі під керівництвом Е. Митницького виросла плеяда режисерів-експериментаторів (Д. Богомазов, Ю. Одинокий, Д. Лазорко), які нині успішно працюють у різних театрах України і за кордоном. Кілька спроб створити новий тип авангардного театрального колективу було здійснено в Харкові, зокрема на малій сцені Харківського театру ім. Т. Г. Шевченка (одна з кращих постановок на цій сцені — вистава «Маклена Граса» за М. Кулішем режисера С. Пасічника).

Прагнення обновити театральне мистецтво, розширити глядацьку аудиторію відбилося у формуванні нового для українського театру явища — мюзиклу. Першість у цьому належала Одеському музично-драматичному театру. У 1991 р. відбулася прем’єра першої української рок-опери «Біла ворона» Г. Татарченка і Ю. Рибчинського.

Сьогодні в Україні працюють драматичні, музичні та лялькові театри. Серед них: Академічний драматичний театр ім. Івана Франка (Указом Президента України театру надано статус Національного, 1994; у 1987—2001 pp. його очолював С. Данченко, від кінця 2001 р. очолює народний артист України Б. Ступка; акторський склад: Б. Ступка, Б. Бенюк, А. Хостікоєв, Н. Сумська, JI. Кадирова, JI. Задніпровський, О. Богданович, І. Дорошенко, В. Мазур, Л. Смородіна, С. Станкевич та ін.); Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької, м. Львів (з 1987 р. головним режисером театру є Ф. Стригун; статус Національного здобув 2002 р.; у театрі працюють: Я. Мука, С. Глова, Р. Біль, Н. Лань, І. Швайківська, Т. Жирко, О. Гарда, І. Гаврилів, Р. Мервінський, О. Кузьменко, М. Максименко, В. Щербань, Л. Остринська, О. Самолюк, Н. Лісова, О. Огородник, О. Сікиринський, Я. Кіргач, Н. Шепетюк; розширився гастрольний діапазон театру: Велика Британія, Канада, США, Польща, Словаччина); Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки (ім’я присвоєно театру в 1941 p.; свого часу тут працювали: актори В. Добровольський, О. Борисов, П. Луспекаев, К. Лавров, А. Роговцева; режисери К. Хохлов, В. Неллі, М. Соколов, Л. Варпаховський, Г. Товстоногов, I. Молостова) та ін.

Поряд із драматичними театрами, в Україні працюють театри музичного спрямування: оперні (у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку), музичної комедії (у Харкові та Одесі, а також театр оперети в Києві), дитячий музичний театр у Києві.

Національна опера України ім. Т. Г. Шевченка. Вистави київської трупи із захопленням слухали й дивились у Німеччині, Франції, Швейцарії, Канаді, США, Мексиці, Данії, Іспанії, Італії, Японії, Польщі, Угорщині, Австрії, Голландії. У репертуарі театру понад 50 оперних і балетних вистав. Солісти: І. Даць, В. Лупалов, І. Борко. Львівський Національний академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької (до 2000 р.— ім. Івана Франка) здобув статус Національного (2005). Сьогодні у театрі працюють понад 40 солістів, балетна трупа (60 артистів), хор (60 артистів), симфонічний оркестр (90 музикантів). У репертуарі театру 22 опери, 3 оперети та близько 20 балетів. Усі опери виконуються мовою оригіналу (італійською, французькою, російською, польською). У приміщенні театру проводиться Міжнародний фестиваль оперного мистецтваім. Соломії Крушельницької. З 2009 р. театр є членом асоціації «Опера Европа».

Багатовікові традиції в Україні має театр ляльок, який за радянських часів традиційно вважався дитячим. Але й він зазнав певних змін. Ляльковий театр став уже не «казковим» дитячим театром, а звернувся до «дорослої» проблематики. Нині в Україні функціонують близько 30 державних, комунальних та декілька приватних лялькових театрів. В Україні проводяться популярні міжнародні фестивалі лялькарів: «Інтерлялька» (Ужгород), «Подільська лялька» (Вінниця), «Золотий Телесик» (Львів). Для деяких українських лялькових театрів є характерною тенденція виготовлення ляльок за давніми українськими традиціями (їх використовують у виставах з адаптаціями українського фольклору). Значно розширюється жанровий діапазон — у Полтавському лялькову театрі відбулася одна з перших спроб постановки оперної вистави.

Український театр початку третього тисячоліття демонструє вірність одвічно значущій класиці вітчизняної драматургії, хоча також активно звертається до творів світових класиків.

 

2. Запис у зошитах

Провідні актори та режисери українського театру ХХ століття

 

Період                                               Режисери                                                      Актори

Початок

ХХ ст.              Л. Курбас, Г. Юра, В. Василько,  М. Терещенко     М. Кропивницький, І. Карпенко- Карий

Ф. Лопатинський,   Г. Ігнатович, Б. Тягно та ін.       П. Саксаганський,   М. Садовський,

М. Заньковецька та ін

1930 –

1960-і рр.    М. Крушельницький, В. Василько, Б. Романицький,         А.Бучма, О. Ватулян, Н. Ужвій,

І. Юхименко, Б. Тягно,  Г. Ігнатович, І. Чабаненко та ін.   В.Добровольський, Д. Мілютенко,

Д. Антонович, І. Мар’яненко,

М. Крушельницький, О. Сердюк,

В. Чистякова та ін.

Кінець

ХХ ст.           С. Данченко, Б. Ступка, В. Івченко, Ф. Стригун,             Б. Ступка, А. Роговцева,

О. Коломієць, М. Загрудний (соцреалізм), В. Малахов,    А. Хостікоєв, Н. Сумська,

О. Більченко, О. Ліпцин (камерні театри-студії),             Б. Бенюк, Л. Кубюк, Л. Смородіна,

А. Жолдак, Р. Віктюк, С. Пасічник, Д. Богомазов,           О. Задніпровський, В. Заклунна

Ю. Одинокий,  Д. Лазорко (авангардизм) та ін.                Л. Кадочникова, О. Бондаренко,

В. Задніпровський, Ю. Гребельник,

Т. Назарова, Ю. Мажута та ін.

 

 

V. Актуалізація набутих знань (рефлексія)

Бесіда

–    Які драматичні театри відомі вам?

–    Чому, на вашу думку, лялькові театри звертаються до репертуару для до¬рослих?

–    Виставу за яким твором ви хотіли б переглянути?

 

VІ. Підбиття підсумків уроку

VІІ. Домашнє завдання

Групова робота: клас об’єднується в групи. Кожна група отримує завдання — підготувати доповіді:

група 1 «Біографи О. Довженко» — про біографію О. Довженка;

група 2 «Біографи І. Миколайчука» — про біографію І. Миколайчука;

група 3 «Біографи Л. Бикова» — про біографію Л. Викова;

група 4 «Знавці творчості О. Довженка» — про творчий шлях О. Довженка (дібрати цікаві уривки із його фільмів, використовуючи мережу Internet);

група 5 «Знавці творчості І. Миколайчука» — про творчий шлях І. Миколайчука (дібрати цікаві уривки із фільмів за його участі, використовуючи мережу Internet);

група 6 «Знавці творчості Л. Бикова» — про творчий шлях Л. Бикова (дібрати цікаві уривки із фільмів за його участі, використовуючи мережу Internet).

Icon of Hud Kul10 33 Hud Kul10 33 (21.6 KiB)
Скачав конспект! Скачай презентацію-->
загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *