21 373 перегляд(ів)

Музичні жанри і форми — музично-театральні (опера, балет, оперета, мюзикл). Напрями музики масових жанрів джаз, диско, поп- і рок-музика)

МЕТА: ознайомити учнів із музично-театральними (опера, балет, опе­рета, мюзикл) жанрами та

формами, напрямками музики масових жанрів (джаз, диско, поп, рок); розвивати вмін­ня їх

аналізувати, встановлювати зв’язок між творами му­зичного та образотворчого мистецтв;

виховувати емоцій­ну чутливість до творів різних видів мистецтв.

ТИП УРОКУ: комбінований (засвоєння нових знань).

ОБЛАДНАННЯ: комп’ютер, диск із музичними творами, таблиці «Музичні жанри», «Інструментальна

музика», «Музично-театральна музика», «Музика масових жанрів», картини Гурама

Доленджашвілі із серії «Місячні ночі Імеретії» та «Місячна со­ната».

 

ХІД  УРОКУ

 

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Оголошення теми та завдань уроку. Фронтальне опитування.

 

II.    МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Слово вчителя

На минулому уроці ми розглянули класифікацію музичних жанрів, ознайо­милися із різновидами вокального мистецтва. Давайте згадаємо.

З а п и т а н н я :

•   Передавання засобами співацького голосу художнього змісту твору, нази­вається … (вокальною музикою).

•   Які три види вокального звукоутворення ви знаєте? (Академічне, народне, естрадне.)

•   Який вид звукоутворення потребує спеціального співацького навчання – постановки голосу? (Академічне.)

 

У ч и т е л ь .

Але хочу вам нагадати, щоб правильно та гарно співати будь-яким видом вокального звукоутворення, треба навчатися, працювати над собою: виконувати спеціальні вправи для дихання, розвитку ритму та голосу.

•   Як називається виконання музичного твору одним виконавцем? (Соль­ним.)

•   Як називається виконання музичного твору кількома виконавцями? (Ан­самблевим.)

•   Які види ансамблів ви знаєте? (Дует — два виконавці, тріо — три виконавці, квартет — чотири виконавці, квінтет — п’ять виконавців, хор — колектив співаків не менше 12 чоловік.)

•   Які розрізняють види хорів залежно від складу виконавців? (Чоловічий, жі­ночий, дитячий, змішаний.)

•   Які розрізняють види хорів залежно від їх кількісного складу? (Малий не менше 12 чол., середній —25—35 чол., великий — 50—60 чол., зведені хори — кількасот чол.)

 

У ч и т е л ь .

Отже, ми повторили основні види вокального мистецтва. А сьо­годні продовжимо вивчення різних музичних жанрів.

•   Музичний жанр, як ви розумієте це поняття? (Багатозначне поняття, що характеризує класифікацію музичної творчості за родами і видами, з огля­ду на їх походження, умови виконання, сприймання та інші ознаки (зміст, структура, засоби виразності, склад виконавців).)

•   Назвіть найпоширеніший поділ музичних жанрів за складом виконавців та способами виконання. (Вокальний та інструментальний.)

Так, ці музичні жанри диференціюються за специфічними ознаками.

•   У яких аспектах побутує поняття музичного жанру? (У широкому — опер­ний жанр, симфонічний жанр, камерний жанр; у вузькому велика опера, помічна опера, лірична опера, музична драма; симфонія, камерна симфонія, сюїта; увертюра; симфонічна поема; соната, квартет; арія, аріозо, кавати­на, романс, пісня та ін.)

Розглянемо таблицю «Класифікація музичних жанрів».

•   Як можна класифікувати жанри за умовами їх побутування і виконання? (Народна (музичний фольклор), розважальна (у тому числі музика сучасної естради), камерна (виконується камерними ансамблями), симфонічної музи­ки (виконується великими оркестрами), хорової музики (виконується хоро­вими колективами), театральна (у тому числі опери, музики до спектаклів, кінофільмів та ін.)

 

III.   ПОДАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

У ч и т е л ь .

На сьогоднішньому уроці ми познайомимося із видами інстру­ментальної та музично-театральної музики, напрямами музики масових жанрів.

Інструментальна музика — передавання художнього змісту твору за допо­могою музичних інструментів. Розглянемо таблицю «Інструментальна музика».

Академічна музика — виконання класичних музичних творів традиційними музичними інструментами: струнними (скрипки, віолончелі), духовими (труби, кларнети), клавішними (фортепіано, клавесин, орган), ударними (бубон, барабани та ін.).

Народна музика виконується за допомогою народних музичних інструментів: струнними (цимбали, бандура), духовими (сопілка, трембіта), ударними (барабани, дзвіночки та ін.).

Естрадна музика виконується за допомогою традиційних та сучасних музичних інструментів (електричні та електронні клавішні (синтезатори, електроорган) та струнні (електрогітари та ін.).

Інструментальна музика може виконуватися сольно (одним виконавцем)  або ансамблем (дует (два виконавці), тріо (три виконавці), квартет (чотири виконавці), квінтет (п’ять виконавців), оркестром (камерні, симфонічні, духові і народні та ін.)). Камерна інструментальна музика призначена для невеликого складу виконавців. Залежно від кількості виконавців симфонічний оркестр буває малим і великим. Розглянемо таблицю «Великий симфонічний оркестр».

Диригент — керівник оркестру, далі ідуть струнні, духові, дерев’яні духові, | мідні духові, ударні та інші музичні інструменти.

 

Продовжуємо вивчати основні типи музичних жанрів.

Ми вже знаємо, що пісня це — … (словесно-музичний твір, призначений для співу).

Які ще види музичних творів ми вивчали?

Романс — невеликий за обсягом вірш та музичний твір для сольного співу з інструментальним акомпанементом; кантата — великий вокально-інструментальний твір для солістів, хору і оркестру; ораторія — вели­кий концертний твір на певний сюжет (для солістів, хору і симфонічного оркест­ру); гімн — урочистий музичний твір на слова символічно-програмного змісту, вживається здебільшого як символ держави.

Словничок-довідничок

Сюїта  первісно (XVI століття) — цикл танців, у XIX—XX ст.— циклічна музична форма, складена з кількох контрастуючих частин. Термін «сюїта» був уведений у II половині XVII століття французькими композито­рами. Барокова сюїта складалася із чотирьох частин — алеманди, куранти, са­рабанди і жиги. Пізніше в сюїту вводилися й інші танці, зокрема менует, гавот, пасп’є та буре. Німецькі композитори нерідко вводили на початок сюїти увер­тюру.

Найвідомішим автором барокових сюїт можна вважати Й. С. Баха, який на­писав цикли сюїт для клавіру — англійських, французьких та партит, а також ба­гато сюїт для віолончелі, скрипки та флейти. Серед інших відомих авторів сюїт цієї епохи — Телеманн та Гендель. З початком класичної епохи у II половині XVIII століття жанр сюїти вважався старомодним і був витісненим симфонією та інструментальними концертами.

У творчості українських композиторів можна відмітити сюїти: для фортепіано — Миколи Лисенка, Василя Барвінського; для струнного оркестру — Мирослава Скорика; симфонічної — «Балетна сюїта» Антіна Рудницького, сюїта «Пам’яті Лесі Українки» Андрія Штогаренка та ін.

Соната — музичний твір циклічної форми (зазвичай три або чотири частини) для одного або кількох інструментів. Термін «соната» відомий з XVI століття. Спочатку цим терміном називали будь-який інструментальний твір на противагу вокальним кантатам. На початок XVII ст. сформувались два типи сонат: церковна соната  та камерна со­ната .

Серенада: 1) лірична вітальна пісня, поширена в Італії та Іс­панії. Виконувалась увечері або вночі під вікнами коханої; 2) У XVII—XVIII ст.— один із жанрів камерної музики (серенадою називалися інструментальні цикли для невеликого оркестру Й. Гайдна, В. А. Моцарта та ін.); 3) Пізніше, в XIX ст., лірична п’єса, вокальна або інструментальна, пов’язана з поетичними образами кохання.

Давайте прослухаємо уривки відомих творів: фортепіанну сонату «Апасіо­ната» Людвіга Бетховена та «Нічну серенаду» Франца Шуберта. Саме ці твори надихнули заслуженого художника Грузії Гурама Доленджашвілі на створення серії робіт олівцем під назвами «Місячні ночі Імеретії» та «Місячна соната».

         Інформація про художника

Народився 9 березня 1943 року в Кутаїсі (Грузія). У 1968 році закінчив факультет графіки Тбіліської Державної Академії мистецтв. Художник-графік. Навчався у майстерні професора Ладо Григолія. Заслужений художник Грузії. Почесний академік Російської академії мистецтв. Мав персональні виставки у Тбілісі, Росії (Санкт-Петербурзі, Москві), Болгарії, США, Англії, Франції, Австрії і т. д.

Згадаємо, що графіка — це вид образотворчого мистецтва, який зумовлюєть­ся специфічними засобами зображення лініями, штрихами, крапками і плямами на поверхні, якою звичайно виступає білий папір. Твори можуть мати як моно­хромну, так і поліхромну гаму.

(Перегляд репродукцій картин Г. Доленджашвілі разом із прослуховуванням музичних творів.)

 

З а п и т а н н я :

•   Що поєднує ці твори? (І музичні, і твори образотворчого мистецтва поєд­нує те, що вони передають красу безмежної місячної ночі.)

•   Дайте коротку характеристику музичних творів. (Мають повільний темп, приємну мелодійну інтонацію, різні динамічні відтінки, допомагають лю­дині звільнитися від зайвих думок та настроюють на романтичний лад.)

•   Як взаємопов’язані музичні та образотворчі твори мистецтва? (Вони допов­нюють один одного, допомагають зрозуміти і відчути природну красу.) Ми розглянули музичні п’єси (соната, серенада, сюїта) для невеликої кіль­кості виконавців (камерних ансамблів). Далі буде йтися про твори для сим­фонічних оркестрів.

Симфонія — твір для оркестру, що складається із декількох частин. Симфонія — найбільша музична форма се­ред концертної оркестрової музики. В українську музику симфонія приходить XIX столітті. Першими творами у цьому жанрі були симфонії М. Лисенка, М. Колачевського (1876 р.), П Соколь- ського. У XX столітті нові обрії цього жанру відкриває Б. Лятошинський. Світове визнання здобули симфонії сучас­ного українського композитора В. Сильвестрова.

Увертюра — інструментальна п’єса, що виконується перед початком якої-небудь вистави (опери, балету та ін.).

Концерт — твір, в основі якого лежить при­нцип зіставлення звучання окремих груп виконавців або виконавського колек­тиву і соліста. У сучасному вигляді виконуваний солістом (рідше 2—3 солі­стами) та симфонічним оркестром (рідше — камерним) жанр концерту склався до кінця XVIII століття.

Театральна музика в широкому розумінні — музика в будь-яких театраль­них виставах, включно постановки в музичних театрів (опера, балет, оперета, музичні драма та комедія, мюзикл), де вона допомагає розкриттю змісту виста­ви. В музичному театрі музика — важливий інструмент для характеристики об­разів та сценічних положень, обов’язковий компонент драматургії спектаклю, провідник художньої ідеї. У драматичному театрі вона створює емоційну атмо­сферу вистави, допомагає передати певний історичний, національний колорит, поглиблює образи персонажів, підкреслює кульмінаційні моменти вистави. Роз­глянемо таблицю «Театральна музика».

 

Словничок-довідничок

Опера — музично-сценічний жанр, що ґрун­тується на синтезі музики, слова, дії. В опері сценічна дія органічно поєднується із вокальною (солісти, ансамблі, хор) та інструментальною (оркестр) музикою, досить часто — з балетом і пантомімою, образотворчим мистецтвом (гримом, костюмами, декораціями, світловими ефектами, піротехнікою тощо). Як прави­ло, оперу поділяють на сцени, акти, дії. Елементами опери є арія, ансамбль, хор, балетна сцена, увертюра, симфонічний антракт. Серед найвідоміших українських опер — «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, «Тарас Бульба» і «Різдвяна ніч» Миколи Лисенка, «Богдан Хмельницький» Костянтина Данькевича, «Ярослав Мудрий» та «Украдене щастя» Юлія Мейтуса, «Лісова пісня» Віталія Кирейка. У більшості випадків опери пишуться за літературними сетами. Основою вокальних номерів є текст, який називається лібрето.

Балет — жанр класичного танцю, танцювальна те­атральна вистава, у якій музика поряд із танцем відіграє важливу роль у роз­витку сюжету і створенні відповідного настрою. Це синтетичний вид сценічного мистецтва, у якому зміст вистави розкривається в основному засобами пла­стичного танцю, міміки і музики. Джерела виникнення балетного жанру закла­дені в народних іграх, хороводах, сюжетних танцях тощо. Пластичний танець як елемент драматичної дії досягнув високого рівня розвитку в культових і світ­ських театралізованих видовищах Стародавнього Єгипту, Індії, Китаю, у тра­гедіях греків, римлян та народних дійствах Середньовіччя. В Україні вико­ристання народного танцю у драматичних виставах має давні традиції. Танці були складовою частиною народних обрядових ігор (веснянок, «кози», «малай­ки» та ін.). Класичні балети виконувались у кріпацьких театрах XVIII століття. У XIX ст. професіональний танець широко культивувався в побутових операх та оперетах українського народного театру («Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Не ходи, Грицю…» та ін.). У II половині XIX ст. в Києві відбу­вались окремі балетні вистави («Есмеральда» Ц. Пуні та ін.). Як самостійний жанр хореографічного мистецтва балет на Україні починає розвиватись за часів радянської влади. Створення першого українського балету «Пан Каньовський» М. Вериківського (балетмейстер

В. Литвиненко, Харків, 1930) поклало початок самобутньому українському національному балету. Одночасно ставляться бале­ти «Карманьйола» В. Фемеліді (балетмейстер М. Мойсеева, Одеса, 1930), «Фе-ренджі» Б. Яновського (балетмейстер П. Кретова, Харків, 1930). Творча лінія «Пана Каньовського» була продовжена в балеті «Лілея» К. Данькевича (балет­мейстер Галина Березова, Київ, 1940). Серед сучасних українських композиторів найвідомішими є балети Євгена Станковича («Ніч перед Різдвом», «Ольга») та О. Костіна («Русалонька», «Запрошення до страти»).

Оперета — музично-сценічна вистава пе­реважно розважального характеру, що поєднує монологічне і діалогічне мов­лення з вокальною та інструментальною музикою, танцювальне мистецтво та естрадні прийоми. Визначні оперети створили Ф. Ерве, Ф. Зуппе, І. Каль­ман, III. Лекок, К. Мілікер, Ж. Оффенбах, Р. Планкет, А. Саллівен, К. Целлер, Й. Штраус-син, а також І. Дунаєвський, Д. Кабалевський, Ю. Мілютін, О. Рябов, О. Сандлер, Г. Свиридов, В. Соловйов-Сєдой, М. Стрельников, Д. Шостакович та ін. Починаючи з 1920-х рр. у США з’явився жанр мюзиклу, пов’язаний з іме­нами Л. Бернстайна, І. Берліна, Дж. Гершвіна, Ф. Лоу, К. Роджерса.

Мюзикл — музично-сценічна вистава, у якій поєднуються різноманітні жанри і виражальні засоби естрадної та побутової музики, хореографічного, драматичного і оперного мистецтва. Від оперети відрізняється наскрізним драматургічним розвитком, використанням вокально-хореографічних ансамблів, драматичним змістом. Мюзикл як жанр виник в США у 1920-х роках. До найкращих зразків мюзиклу належать «Окла­хома» Р. Роджерса, «Співаючі під дощем» Джина Келі, «Вестсайдська історія»

Л. Бернастайна, «Моя чарівна леді» Ф. Лоу, «Людина з Ламанчі» М. Лі, «При­вид опери» Е. Л. Вебера.

Поряд із класичними музичними жанрами існують напрями музики масо­вих жанрів (джаз, диско, поп, рок, хіп-хоп тощо). Ми зупинимося на основних напрямках. Розглянемо таблицю «Музика масових жанрів».

Джаз — форма музичного мистецтва, що виникла на межі XIX— XX століття у США як синтез африканської та європейської культур та отри­мала згодом повсюдного поширення.

 

          Джаз характеризується цілою низкою особливостей, серед яких можна виді­лити такі:

•   особливості ритму, зокрема синкопованість, поліритмія, а також характер­ний свінг;

•   особливості гармонії, зокрема переважання септакордів,  нонакордів та складніших політерцових акордів, характерні гармонічні  послідовності, а також ладові особливості (наприклад, заниження III ступеня);

•   особливості тембрової палітри, що стосуються як інструментального, так і вокального виконавства. Наприкінці XX століття — також особливості електронного звуку;

•   імпровізаційність.

Прослухаємо уривок із музичної композиції одного з кращих українських джазових колективів «Джаз-Експромт»

Інформація про колектив «Джаз-Експромт»

Створений у 1991 році випускниками Київського університету мистецтв. Перший українського акапельний джазовий колектив. Загальний стильовий на­прямок: традиційна джазова та сучасна християнська музика, обробки народних пісень. Учасники та переможці багатьох національних і міжнародних конкурсів та фестивалів.

Доповідь учня «Походження та витоки джазу»

Слово «jazz» (можливо, походить від фр. сhаssег — полювати) у креолів означало полювання, а також хвилювання, збудження. У 1860-і рр. у північ­ноамериканській літературній мові з’являється слово «jаsm», що означає під­несення, натхнення. Невдовзі йому на зміну приходить слово «jass», а також аналогічне дієслово, що означало «ловити», «збуджуватись» і т. п. Все часті­ше починають використовуватись звороти «jazz around» (блукати, мандрувати) і «jazz up» (впадати у веселий стан). Як музичний термін слово «jazz» вперше з’явилося у 1915 році у зв’язку з білим оркестром, що грав у новоорлеанському стилі, пізніше — у назві новоорлеанського оркестру Тома Брауна — «Том Браун Диксиленд Джаз Бенд», після чого термін «джаз» швидко поширюється в пів­нічній Америці, а згодом і по всьому світу. Відомий джазовий дослідник Мар­шалл Стерне (1908—1966 рр.) у своїй книзі «Історія джазу» характеризує джаз як синтез білої та чорної музичної культур. Дослідник виділяє шість принци­пових джерел синтезу джазу:

1.  Ритми Західної Африки.

2.  Негритянські робітничі пісні

3.  Негритянські релігійні пісні

4.  Негритянські світські пісні

5.  Американська народна музика минулих століть.

6.  Музика менестрелів та вуличних духових оркестрів.

 

Блюз є представником світського музикування американських негрів, що з’явився задовго до джазу. Саме слово «blue» багатозначно і розшифровується, як «блакитний», «сумний», «смутний», «меланхолічний» та ін. Ця багатознач­ність характерна довгим протяжним пісням, текст яких завжди містить певну недомовку та неоднозначну емоційність — смуток часто йде поруч із гумором, чистота — з вульгарністю і т. п.

Регтайм — ще один специфічний жанр афро-американського музикуван­ня, що склався до кінця XIX століття. Слово означає «рваний» або «розірваний час», конкретно термін «rag» означає звуки, що з’являються між долями такту (характерне синкоповування мелодичної лінії на четвертих і восьмих долях так­ту на базі рівного акомпанементу).

 

Диско (англ. disсо) — стиль популярної танцювальної музики II половини 1970-х років. Пісні цього напрямку характеризуються високим, часто реверберованим вокалом, рівномірним чітким ритмом, визначеним четвертними нота­ми в партії бас-барабану, восьмі або шістнадцяті тривалості у хай-хетів, причо­му на слабку долю  грає відкритий хет та синкопованою електронною басовою лінією. На відміну від року, де переважають гітари, у звучанні диско переважають клавішні, струнні та електронні музичні інструменти, які створю­ють соковитий акомпанемент. Як солюючі інструменти використовуються пере­важно оркестрові інструменти (наприклад, флейти). Темп — від 80 до 140 ударів на хвилину. Диско властива значна кількість оркестрових п’єс.

Прослухайте уривок із музичної композиції Вопеу М «Sunny».

Із зростанням популярності диско до цього стилю зверталися й «недискові» виконавці, на хвилі популярності диско з’являються музичні фільми

На почат­ку 1980-х рр. популярність диско спадає, проте стиль значно вплинув на виник­лі у 1980-х та 1990-х рр. напрямки електронної танцювальної музики хауз і техно. Впливи диско простежують також у таких течіях хіп-хопу 1990-х — 2000-х років, як сгunk, hyphу та snaр.

 

Поп-музика — поняття, що охоплює різноманітні стилі, жанри та напрями масового музикування. Феномен поп-музики сформувався передусім в англомовних країнах Заходу як явище молодіжної культури.

Інструментальні ресурси поп-музики обмежені, як правило, електрогіта­рами та ударними інструментами з епізодичним застосуванням саксофонів та інших, зокрема, екзотичних інструментів. Для сучасної поп-музики велике значення відіграє електронна апаратура. Вокальний стиль поп-музики характе­ризується застосуванням «відкритого» звука, наближенням до мовлення співом, демонстративно «непоставленими» голосами, неприродною текстурою, з широ­ким використанням екстатичних вигуків, стогонів, завивань та інших ефектів. Сучасні форми поп-музики поширені в усьому світі, проте складність її оціню­вання як культурного явища зумовлена неоднозначністю естетичної оцінки та соціальної ролі.

 

Рок-музика (англ. госk) — узагальнююча назва ряду напрямків популярної музики II половини XX століття, що походять від рок-н-ролу та ритм-енд-блю-зу. Термін «госk», очевидно, є скороченням від госk’n’гоll і дослівно перекла­дається як «хитати(ся), трясти(ся)». Також роком називають своєрідний спосіб життя деяких шанувальників рок-музики, що переріс у субкультуру.

Рок-музика має велику кількість напрямів: від танцювального рок-н-ролу до металу. Зміст пісень варіюється від легкого і невимушеного до похмурого, глибокого і філософського. Часто рок-музика протиставляється поп-музиці (так званій «попсі»), хоча чіткої межі між поняттями «рок» і «поп» не існує, і нема­ло музичних явищ балансують на грані між ними.

Основні центри розвитку рок-музики — західна Європа (особливо Вели­кобританія) і США, внаслідок цього більшість текстів пісень написані англій­ською мовою. Проте хоча, як правило, і з деяким запізненням, національна рок-музика з’явилася практично у всіх країнах. Українська рок-музика з’явилася :за часів СРСР в кінці 1960-х років. Термін «рок-музика» дуже розпливчатий і його кордони дуже важко визначити. Інколи його використовують для опису досить малопов’язаних напрямків, таких, як соул та важкий метал. Приналеж­ність деяких стилів музики до рок-музики оспорюється. При визначенні прина­лежності того чи іншого напрямку до рок-культури, користуються соціальним та музичним факторами.

 

IV.   ПІДСУМОК

Учням пропонується заповнити таблицю.

 

Види, коротка характеристика                                     

Інструментальна музика

 

Театральна музика

 

Музика масових жанрів

Icon of Urok Hudkul9 8 Urok Hudkul9 8 (30.8 KiB)
Скачав конспект! Скачай презентацію-->
загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *