21 260 перегляд(ів)

Народна і професійна, духовна (сакральна) і світська культура: характерні риси, відмінності, взаємопроникнен­ня. Національна художня культура. Збереження культур­ної спадщини

МЕТА: розкрити зміст основ­них понять; сприяти формуванню духовних потреб; розвива­ти навички аналізу творів мистецтва, підвищувати загальний інтелектуальний рівень, виховувати  художній смак

ПОНЯТТЯ:    субкультура, національна художня культура, народна, про­фесійна, світська, сакральна субкультура.

ТИП УРОКУ:    комбінований.

ХІД  УРОКУ

І.   ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Оголошення теми та завдань уроку.

 

II.    АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

1.  Запитання:

•   Про що йшлося на минулому уроці? Які питання з’ясовували?

•   Які визначення терміна «культура» ви знайшли?

•   У чому полягає роль культури в суспільстві?

•   Назвіть складові духовної культури.

•   Які з них належать до ідеально-образної сфери?

•   Чому мистецтво вважається ядром художньої культури?

•   Що таке мистецтво?

 

ІІІ.    ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Поняття «субкультура»

Учитель.

Роздивіться ілюстрації та визначте, духовні потреби представ­ників яких суспільних груп можуть відображати твори мистецтва, що пропо­нуються:

•   ікона «Ангел — золоте волосся»?

•   косівська кераміка?

•   К. Малевич «Часткове затемнення»?

•   рекламний плакат?

(Можливі відповіді: перший приклад відображає духовні потреби віруючої людини; другий — шанувальника народного мистецтва; третій — представника професії, пов’язаної з мистецтвом; останній — молоді.)

Учитель.

Дійсно, через мистецькі уподобання часто можна визначити со­ціальну та етнічну приналежність людини, її вік, фаховий стан тощо.

•   Чому це можливо?

Вчені-соціологі відокремлюють у суспільстві декілька різних суспільних груп, що мають орієнтації на певні культурні цінності (спосіб, стиль життя), норми, традиції, які відрізняються від загальноприйнятих норм і традицій пе­реважної більшості населення. Для визначення відмінностей усередині певного суспільства використовується поняття «субкультура».

Субкультура — це специфічна культура певних груп, яка визначає стиль життя, ціннісну ієрархію і менталітет (світосприймання) її носіїв.

Субкультура існує з давніх часів. Основними чинниками, що впливають на утворення тієї, чи іншої субкультури є: соціальний стан; етнічне походжен­ня; освіта; професійний статус; релігія; вік.

Якщо не збігаються культурна орієнтація певної групи спільноти із загаль­ноприйнятими або культурні цінності однієї спільноти насаджуються іншій (на­приклад, процес колонізації), тоді в суспільстві виникає конфлікт. Найраціональнішим шляхом розвиток й сприйняття культури в суспільстві відбувається тоді, коли індивід відчуває гордість за культуру своєї групи, в той же час ро­зуміє поведінку представників інших груп, визнає їхнє право на існування та розвиток.

 

(Демонструються приклади.)

Висновок: усі культури світу рівноправні, кожна із них є складовою світового культурного цілого, створеного людством протягом тривалого історич­ного часу.

 

2. Народна та професійна субкультури. Характерні риси і відмінності

Учитель.

З’ясуємо характерні риси деяких субкультур.

Народна — найдавніша із субкультур, виникла в період становлення тієї чи іншої етнічної спільноти. Мова піде про народну субкультуру східних слов’ян. З курсу народознавства, музики, історії та ін. нам відомі давні народні традиції, родинно-побутова обрядовість, морально-етичні норми суспільного життя, особ­ливості народно-прикладного мистецтва, яскраві приклади фольклору.

Учитель пропонує учням навести приклади щодо успадкування ними норм народної культури: участь в обрядових діях, приготування традиційних кулінар­них страв, використання малих форм фольклору (прислів’я, приказки, пісні…)

Учитель підводить до висновку про передачу здобутого досвіду в суспільс­тві шляхом безпосередньої комунікації.

•   Чи потрібно вам для засвоєння попереднього досвіду минулих поколінь спеціальна професійна підготовка? Фахова освіта?

Висновок: народна культура успадковується в процесі спілкування лю­дей різних поколінь способом безпосередньої комунікації, наслідуванням норм, установлених суспільством.

 

Професійна — на відміну від народної субкультури виникла з появою кла­сового суспільства. У класовому суспільстві вперше відбувся поділ мистецтва на народне і професійне. Спеціально підготовлені музиканти, скульптори, архі­тектори, художники виконували замовлення пануючого класу. Мистецтво було поставлене на службу державі й релігії. На сучасному етапі професійну куль­туру ототожнюють з елітарною (високою) культурою, носієм якої є інтелекту­альна еліта суспільства.

Якщо роздивитися подані ілюстрації, то можна визначити надзвичай­но високу технічну майстерність виконання та професійну підготовку митців далекого минулого, їхні твори демонструють нам художню досконалість та ви­тончений смак.

(На тлі звучання менуета Беккеріні демонструються: погруддя цариці Нефертіті, Золота маска Тутанхамона, Золоте крісло Тутанхамона, розпис єгипет­ської гробниці, Гіпостильний храм.)

Висновок: вища освіта, широка загальна освіченість, обізнаність у гумані­тарній сфері формують більш високі духовні потреби особистості, наближають її до професійної субкультури.

Засвоєння «характерних рис народної та професійної культури» проводить­ся у формі культурологічного диктанту. Учитель читає тези, які характеризу­ють дані культури у довільному порядку, учні записують характеристику у два стовпчики.

 

                                                          Характерні риси
                народної культури                                  професійної культури

колективна, анонімна творчість;

висока технічна складність;

усна форма поширення;

витонченість, естетична якість;

передача способом безпосередньої комуні­кації;

зафіксоване авторство митця;

                                                           Характерні риси
                 народної культури                            професійної культури

зв’язок з вікйвими народними тради­ціями;

обов’язкова фахова освіта та професійна підготовка;

імпровізаційність, багатоваріативність;

певна залежність творчості від духовних потреб замовників;

етнічна специфічність

 

 

Після перевірки письмової роботи учитель підводить учнів до висновку про те, що у процесі розвитку відбувається процес взаємопроникнення та взаємо­вплив народної та професійної субкультур. В історії світової та вітчизняної культури збереглося безліч переконливих прикладів про взаємний вплив фоль­клору на професійну музику, літературу, театр… (наприклад, творчість М. Ли­сенка, Т. Шевченка, І. Котляревського, М. Гоголя, А. Міцкевича, Ф. Шопена, Е. Гріга, М. Римського-Корсакова).

На прикладі архітектурної споруди Новомосковського Троїцького собору учитель доводить, що простий козак-самоук Яким Погрібняк побудував шедевр дерев’яного зодчества доби бароко без жодного цвяха, тобто майстерність народ­ного митця дуже часто сягає вершин професійної майстерності.

Розмову продовжує повідомлення про художній промисел декоративного розпису на базі с.Петриківки, який зараз поставлено на професійну основу за­вдяки викладанню у Дніпропетровському художньому коледжі майстрами ви­сокого класу як навчальної дисципліни.

(Демонструються ілюстрації.)

(Звучить музика у виконанні ансамблю троїстих музик.)

Слово вчителя

Духовна культура — одна із сторін загальної культури людства, вона про­тиставляється матеріальній культурі (але вони тісно пов’язані між собою). Ду­ховною культурою є явища, пов’язані із свідомістю, інтелектуальною, а також емоціонально-психологічною діяльністю людини,— це мова, звичаї, вірування, знання, мистецтво.

Художня культура — одна із спеціалізованих сфер культури, що функ­ціонально вирішує завдання інтелектуально-чуттєвого відображення дійсності в художніх образах, а також різні аспекти забезпечення цієї діяльності.

Художня культура — складне багатошарове явище, вона об’єднує:

—  усі види мистецтва;

—  сам процес художньої творчості;

—  його результати;

—  систему заходів зі створення, збереження та розповсюдження художніх цін­ностей;

—  виховання творчих кадрів і глядацької аудиторії.

Художня картина світу — це створений мистецтвом образ дійсності.

Художній образ — це естетична категорія, у якій відбита об’єктивна дій­сність через специфічні закони мистецтва і художньої творчості. Художній образ існує та функціонує як форма активної діяльності розуму людини.

В основі мистецьких творів лежить певна ідея, кордон між художнім і ре­альним світом завжди був рухливим — ступінь умовності відображення дій­сності залежить від специфіки мови кожного виду мистецтва.

Створення художнього образу та його сприйняття становлять дві сторони одного художнього процесу, що відбувається у спільному просторі. Митець на­дає імпульсу програмі для переробки інформації, стимулює думку глядача, за­прошує його до співпраці, той же час порівнюючи художній твір з дійсністю, намагається відтворити образ, що виникає в уяві митця. Істина для нього — те, як він зрозумів твір, а не те, що відобразив художник.

Художня культура є активним творчим феноменом, що зумовлений як ху­дожньою картиною світу конкретної епохи, так і внутрішніми художніми про­цесами. Митецк є тим ланцюгом, який пов’язує внутрішньохудожні процеси і світоглядні настанови суспільства.

Справжнє розуміння мистецьких творів потребує залучення до художньо­го сприйняття всього масиву знань щодо історичної епохи, засобів художнього мислення автора і його прийомів тлумачення світу, особливостей мови виду та жанру мистецтва, до якого належить твір — все це зумовлює рівень культури сприйняття художнього твору.

Для розгляду учням пропонується три картини  одного виду (живопис), жанру (портрет), але абсо­лютно різних за художнім почерком художників наприклад:

1) Ян Матейко «Портрет дружини в весільному вбранні».

2)  Сальвадор Далі «Сферична».

3)  Анрі Руссо «Портрет жінки».

(Учні висловлюють власні думки щодо картин, визначають професійне і ама­торське виконання, мотивуючи свою думку.)

 

Як висновок учні роблять спробу визначити професійне і народне мисте­цтво та різницю між ними.

В структурі культури виділяють такі поняття.

Народна культура — вона створюється анонімними творцями, що не мають професійної підготовки. Народ виступає як суб’єкт культури, він бере участь у самому процесі художньої творчості, є її творцем. Одночасно він є кінцевим адресатом і споживачем своєї культури. У зв’язку з цим основною умовою на­родної культури є доступність її сприйняття народом, співзвучність з його ін­тересами і світоглядом.

В основі народної культури лежать традиції, що відіграють роль генетичної пам’яті людей. Народна культура завжди відображає психологічно-етнонаціо-нальні особливості країни або окремих її регіонів. Яскравим прикладом є мі­фи, легенди, сказання, епос, казки, пісні, танці, архітектура і живопис дерев’яних церков та ін.

Професійна культура створюється людьми, які пройшли відповідну підго­товку, мають освіту за фахом, який відповідає процесам їхньої творчості.

Було б хибним вважати, що між народною і професійною культурою не існує зв’язку: народна культура не протистоїть загальнохудожнім процесам розвитку. Народна культура засвоює не всю систему художніх форм професійної культу­ри, а лише окремі її елементи, трансформуючи їх і поєднуючи з традиційними художніми прийомами.

Водночас народна культура живить своїми цілющими силами професійну культуру.

 

3. Світська і сакральна (релігійна) субкультури та їх взаємопроникнення

Твори мистецтва світської субкультури відображають повсякденні потреби людини, сакральне мистецтво висвітлює релігійні канони суспільства. Поміркуйте і наведіть приклади творів мистецтва цих субкультур.

Культурологічна довідка

У слов’янські землі освіта та професійне мистецтво прийшли разом із прий­няттям християнства із Візантії.

Візантія — перша християнська імперія, центр православного світу Серед­ньовіччя.

Із IV ст н. е. з’являється нова світова релігія — християнство, що заро­дилася у надрах Римської імперії, стає державною. Своєрідність візантійської культури — у поєднанні традицій пізньоантичної, східної та середньовічної куль­тур. Православ’я було головним фактором цілісності держави. Церква — голо­вним замовником творів мистецтва. Культові ритуали Візантії вражали надзви­чайною пишністю та багатством.

Земне життя не могло запропонувати надійної опори віруючим у період краху Римської імперії, тому свої погляди віруючи почали звертати до неба. Першими прихильниками християнства стали найменш забезпечені (бідні та безправні). Головний принцип християнства — рівність усіх перед Богом — ро­бив і раба, і володаря братами у Христі, що було новим для ідеології пізньоан-тичного суспільства.

В архітектурі з’явилися нові архітектурні форми (базиліка, хрестово-купольний храм).

Базиліка — архітектурна форма прямокутна в плані, поділена опорами на три чи п’ять поздовжніх нефів, середній ширший за бокові. У східній ча­стині храму знаходилась напівкругла апсида, у якій розміщувався вівтар.

Хрестово-купольний храм — квадрат у плані з чотирма стовпами — опора­ми, які поділяють внутрішній простір та підтримують центральний купол. Бо­ковий неф перетинав центральний, утворюючи в плані хрест — головний сим­вол християнства.

Ідеї християнства докорінно відрізняються від пізньоантичних: відкинуто все, що в Римі вважалось цінним (багатство, слава, земні насолоди). Були про­голошені інші цінності: духовна краса, прагнення до духовного світла, до само­вдосконалення. Фізичній красі були протиставлені глибокий аскетизм. Образи, що створені на іконах, наповнюються глибокою хвилюючою красою, кличуть людину до практичного втілення божественного ідеалу. Провідними видами об­разотворчого мистецтва стають мозаїка, фреска, ікона.

(Демонструється Храм св. Софії у Константинополі (Стамбул)

Цей храм вважається класичним зразком культового будівництва Візантії, побудований у VI ст. н. е. зодчими Анфімієм та Ісідором.

За переказами, при будівництві храму майстри ніби змагались із своїми по­передниками, що колись створили храм Соломона у Єрусалимі. Грандіозність творіння візантійців дозволяє стверджувати: вони перевершили самого Соломо­на! Висота храму 55 метрів, бокова сторона — більше 70 метрів. Він побудова­ний за типом тринефної базиліки. Його вінчає велетенський купол (D = 30 ме­трів), піднесений на «парусах» — вигнутих сферичних трикутниках-арках, що спираються на чотири потужні опори. Велетенський купол ніби відрізаний від внутрішнього простору храму сорока вікнами. Потоки сонячних променів, що проникають через вікна, заливають храм світлом і здається, що купол ніби ви­сить у повітрі, позбавлений опори. Внутрішнє вбрання храму вражає пишні­стю та красою: колони із зеленого, жовтого мармуру, червоного порфіру, яшми, граніту із золотими капітелями, вівтарна частина прикрашена різними сплава­ми металів та коштовним камінням, мозаїчні картини із золотавої смальти при­крашали стіни храму св. Софії.

У слов’янських землях богослужіння (за візантійською традицією) про­ходить у супроводі багатоголосного співу без інструментальної підтримки (а сарреllа). Винятком можна вважати використання дзвонів. Дзвонарство по­ступово розвинулось у самобутнє мистецтво. Спершу призначенням дзвонів бу­ло закликання віруючих до храму. Пізніше церковний дзвін оповіщав про важ­ливі моменти церковної служби, створював певний емоційний настрій.

 

4. Масова культура

Масова культура не залежить від нації чи держави, це культура, яка зна­ходить попит в основній масі населення. Своїм народженням масова культура завдячує сучасній цивілізації. Із розвитком засобів масової комунікації та ін­формаційних технологій рівень освіченості та культури у багатьох країнах зрів­нявся. Масова культура посіла місце між елітарною (професійною) культурою і народною.

Характерною рисою масової культури є її комерційний характер. Культу­ра стає продуктом продажу, який повинен принести прибуток. Найбільш при­бутковими є твори мистецтва, розраховані на споживачів із невибагливими естетичними смаками, виховані переважно на розважальних та видовищних програмах (шоу), у яких відсутність серйозних почуттів та ідей успішно ком­пенсується привабливою яскравою, розрахованою на зовнішній ефект «обгор­ткою». Це рівною мірою стосується не тільки кіно, але й комерційної музики, літератури, образотворчого мистецтва. Загальнолюдські цінності майстерно за­мінені на культи сили понад усе, влади над світом, матеріального збагачення попри усе тощо. Зрозуміло, що така культура — це потенційна небезпека ду­ховності людства.

 

IV.    ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Запитання:

•   Наведіть приклади продукції масової культури. (Нескінченні телесеріали, спів на сцені під фонограму та ін.)

•   Проаналізуйте, носієм якої субкультури ви себе вважаєте: професійної, на­родної, молодіжної, духовної чи неформальної?

•   Зазираючи наперед у майбутнє, як ви вважаєте, чи будете ви наслідувати норми іншої субкультури із зміною вашого соціального стану, віку, освіти?

Підвести до висновку про те що, цінності і норми, які пропагує (висуває) молодіжна субкультура, з часом перестають задовольняти особистість.

Усі субкультури доповнюють одна одну і складають цілісну картину пано­рами культури суспільства.

 

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Знайти приклади до теми «Взаємопроникнення народної та професійної культури».

Твір-роздум «Чи існує загроза збереженню національної культурної спад­щини?».

Icon of Urok Hudkul9 15 Urok Hudkul9 15 (25.7 KiB)

Скачав конспект! Скачай презентацію-->
загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *