333 перегляд(ів)

Переосмислення здобутків європейського романтизму російською культурою. Олександр Пушкін (1799– 1837) — великий російський поет

Мета: познайомити учнів з основними етапами життєвого та творчого шляху О. Пушкіна; повторити відомості з теорії літератури; формувати читацькі навички дослідницького характеру, уміння вільно будувати та висловлювати власні судження; сприяти формуванню гуманної та толерантної особистості.

Обладнання: портрети Пушкіна та його близьких, ілюстрації із зображенням Москви, Петербурга, Царського Села ХІХ ст.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування на їх основі умінь та навичок.

При імені Пушкіна зразу ж з’являється думка про

російського національного поета. Дійсно, ніхто

із поетів наших не є вищим за нього й не може

називатися національним; це право насамперед

належить йому… У ньому російська природа,

російська душа, російська мова, російський

характер відбились у такій же чистоті, у такій

очищеній красі, у якій відбивається ландшафт на

випуклій поверхні оптичного скла.

М. Гоголь

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь. Дивне і чудове ім’я — Пушкін! Чим воно може стати для нас? Ми рідко ставимо собі це запитання. І не тому, що не можемо оцінити Пушкіна, хоча Пушкін є самим утіленням поезії, синонімом високого слова Поет. Просто ми його зовсім не знаємо. Ні як людину, ні як поета… Давайте відкриємо для себе це ім’я. Хоча б тому, що воно вже давно відкрите світу… (Учні записують тему уроку та епіграф.)

ІІ. Актуалізація опорних знань

Заповнення таблиці ЗХВ (перші дві графи)

Учні за бажанням озвучують свої записи.

Запитання, на які учні не отримали відповіді, можна використати на наступному уроці.

ІІІ. Робота над темою уроку

Повідомлення учнів-«біографів» за випереджувальним завданням із доповненням учителя та читанням поетичних творів

Сторінки біографії О. Пушкіна

Народження та дитячі роки. Олександр Сергійович Пушкін народився 6 червня (26 травня за старим стилем) 1799 року в Москві. 27 травня того ж року в метричній книзі церкви Богоявлення в Євлахові з’явився такий запис: «У дворі колежського реєстратора Івана Васильовича Скворцова у пожильця його майора Сергія Львовича Пушкіна народився син Олександр, хрещений червня 8 дня, спадкоємець — граф Артемій Іванович Воронцов, кума — мати зазначеного Сергія Пушкіна, удова Ольга Василівна Пушкіна». Батько його, Сергій Львович (1771–1848), походив з поміщицької, колись багатої родини. Від маєтків предків (у Ніжегородській губернії) йому лишилось небагато; але і те він витрачав, зовсім не

цікавлячись господарством. Служив він у Московському комісаріаті, але службою не клопотався.

У будинку Пушкіна цікавилися літературою, а сам Сергій Львович був прихильником французьких класиків і писав французькі й російські вірші, які, утім, були відомі тільки знайомим і родичам. Мати Пушкіна, Надія Осипівна, уроджена Ганнібал, походила від Ганнібала, петровського «арапа», якого згодом Пушкін зобразив в романі «Арап Петра Великого». Вона була визнана першою красунею Петербурга, «з прекрасною зовнішністю креолки», тому повинна була підтримувати свою «репутацію», що вимагало її постійної

присутності при дворі й участі в усіх світських вечірках столиці. Виховання Пушкіна було безладним. Французи-гувернери, які мінялися, випадкові вчителі не могли мати глибокого впливу на хлопця. Дитинство Пушкін провів у Москві, виїжджаючи на літо в повіт Захарово, у підмосковний маєток бабусі.

Окрім Олександра у Пушкіних були старша дочка Ольга і молодший син Лев, щоправда, батьки не приділяли дітям багато уваги, крім того, Олександр не був улюбленою дитиною. Його брат Лев писав згодом про дитячі роки Олександра: «До одиннадцатилетнего возраста он воспитывался в родительском доме. Страсть к поэзии появилась в нем с первыми понятиями: на восьмом году возраста, умея уже читать и писать, он сочинял на французском языке маленькие комедии и эпиграммы на своих учителей. Вообще, воспитание его мало заключало в себе русского. Он слышал один французский язык. Гувернер был француз, впрочем человек неглупый и образованный; библиотека его отца состояла из одних французских сочинений. Ребенок проводил бессонные ночи и тайком в кабинете отца пожирал книги одну за другою».

1810 року виник проект створення привілейованого навчального закладу — ліцею в Царському Селі, при палаці Олександра I. Пушкін, маючи впливових знайомих, вирішив віддати туди свого сина Олександра. У червні 1811 року Олександр зі своїм дядьком поїхав до Петербурга і 12 серпня витримав вступний іспит. 19 жовтня було урочисто відкрито ліцей. З цього дня почалося життя ліцеїста Пушкіна.

Царське село. Ліцей був закритим навчальним закладом, у ньому було всього 30 учнів. Це були діти малозабезпечених дворян, які відзначилися на службі.

Узяття 1812 року французами Москви ставило під загрозу безпеку Петербурга. Через великий потік солдатів, що прямували повз Царське Село, у ліцеї запанував ліберальний дух. Почалися плітки про Олександра I і його оточення. На світогляд Пушкіна в той час впливав П. Чаадаєв, який опинився в гусарському полку в Царському Селі і додержувався вельми ліберальних настроїв. Він вів довгі політичні бесіди з Пушкіним і зіграв неабияку роль у формуванні етичних понять Олександра. Згодом Пушкін присвятив Чаадаєву один з перших своїх політичних віршів.

У ліцеї Пушкін займався поезією, особливо французькою, за що й отримав прізвисько «француз». Серед ліцеїстів проводилися літературні змагання, в яких Пушкін перемагав. З російських поетів Пушкіна приваблювали Батюшков і група письменників, які об’єдналися навколо Карамзіна. З цією групою Пушкін був пов’язаний через дядька, який був вхожий до неї. У будинку Карамзіна, який знаходився в Царському Селі, Олександр познайомився з Жуковським і Вяземським. Улюбленим письменником Пушкіна був Вольтер, саме йому Пушкін зобов’язаний раннім своїм атеїзмом та схильністю до сатири. Термін перебування в ліцеї закінчився влітку 1817 року. 9 червня відбулися випускні іспити, на яких Пушкін читав вірш «Безверие». Після закінчення ліцею Пушкін отримав призначення в колегію

закордонних справ, яка згодом (1832 року) перетворилася на міністерство закордонних справ.

Після Царського села. Через місяць служби Пушкін уже отримав відпустку до вересня і близько двох місяців провів у Михайлівському, псковському маєтку матері. Потім Пушкін три роки провів у Петербурзі. 1817 року Пушкін друкується в журналах, підбирає вірші для своєї збірки, працює над поемою «Руслан и Людмила», яку він почав писати

в останній рік перебування в ліцеї.

У березні 1819 року Олександр Сергійович вступає до літературного товариства «Зелена лампа», там поширюються ліберальні ідеї і критика олександрівського режиму. У цей період Пушкін написав політичні вірші «Вольность» (1817), «К Чаадаеву» (1818),

Сказки» (1818), «Деревня» (1819).

Радикальність поглядів Пушкіна створила йому погану репутацію в уряді. Поширювались цикли епіграм, які були спрямовані проти Олександра І, Аракчєєва та інших під ім’ям Пушкіна, але далеко не всі вони належать саме йому. Вірші Пушкіна стали знаряддям літературної пропаганди в руках членів таємних гуртків. Вони отримали величезну популярність у списках, особливо серед офіцерства, і створили Пушкіну не меншу славу, ніж його твори, які друкувались у пресі.

За два роки — 1818 і 1819 — Пушкін надрукував усього шість віршів. У ці роки він писав «Руслана и Людмилу». У петербурзький період Пушкін весело проводив час, відвідував світські салони. Пиятика, карти й упадання за красунями були звичайними для

Пушкіна, не дуже обтяженого службою. Пушкін настільки яскраво бравував своїм положенням опозиційного громадського поета, що царський уряд не міг не помітити цього. Зібралася гроза: Олександр I вирішив розправитися з Пушкіним і заслати його до Сибіру або в Соловки, з’явилися навіть чутки, що Пушкіна було бито батогами в таємній канцелярії. «Пушкина надобно сослать… Он наводнил Россию возмутительными стихами. Вся молодежь наизусть их читает»,— розпорядився монарх. Завдяки клопотанню Карамзіна вирок було пом’якшено та прийнято рішення вислати Пушкіна в Катеринослав. Канцелярія булла підпорядкована колегії закордонних справ, і таким чином заслання прийняло пристойну форму переадресації по службі. Зупинимось детальніше на цьому періоді життя поета.

Південне заслання. Кавказ. Пушкін і Україна. 11 травня 1820 року Олександр Сергійович прибув у Чернігівську губернію. Вивчення його маршрутів по Україні дає змогу зрозуміти його враження від кріпацької дійсності, які породили великої сили образ:

Украина глухо волновалась,

Давно в ней искра разгоралась…

Пушкін добре знав Україну, об’їздив її в семи напрямках, побував у 124 населених пунктах (міста, містечки, села, хутори, оселі на переправах через річки). Уявімо собі українські міста і села понад сто років тому: Добрянка, Борова, Буровка, Роїще, Чернігів, Горбова, Жуківка, Дрімайлівка, Ніжин, Почекін, Обичів, ліси і болота Чернігівщини. «Совершенно изобильных урожаев у нас никогда не бывало с 1803 по 1825 г. Недостаток хлеба ощущался безпрерывно в разных местах»,— свідчить тодішній міністр державного майна.

Після Обичева Олександр Сергійович в’їздить у Полтавську губернію: Прилуки, Махнівка, Пирятин, Іванівка, Лубни, Сотниківка, Хорол, Семенівка, Жуки, Рублівка, Кременчук. Дорога пересікла Полтавщину по центру.

У Кременчуці поет побачив уже справжній повноводний Дніпро (його він уперше переїздив у Білорусі); у Дніпрі вже почала спадати вода. Повінь того року була велика. Тут же, в Кременчуці, він побачив сліди перебування Катерини, яка була тут 1787 року, і лишила багато лихих згадок про себе надовго. Про Катерину тут згадуємо тому, що через два роки Пушкін напише статтю, повну гніву і сарказму. Переправившись через Дніпро дерев’яним мостом, Пушкін поїхав Катеринославщиною вже по правому березі річки. Через Верхнєдніпровськ, Романково, Карнауховку і в середині травня прибув на місце заслання до Катеринославу, де застудився і захворів. Необхідно було приступати до примусової служби. У бібліографічній літературі широко відомі епізоди зі спогадів лікаря Рудиковського та листів самого Пушкіна (катання по Дніпру, утікачі в кайданах, хвороба, зустріч з Раєвськими). Та це не вичерпує того, що йому довелось побачити в самому Катеринославі. Ми можемо лиш уявляти на підставі архівних данних, який широкий був повстанський рух

селян від Бахмата до Дніпра, на придушення якого царський уряд кидав озброєні батальйони. Ці враження вилилися через два роки в поемі «Братья-разбойники».

4 червня Олександр Сергійович їде з Раєвськими на Кавказ. Цей маршрут пролягав чудовим степом з могилами. Вони зупинялися на поштових станціях при Рябій могилі, біля Канцерополів, у колонії Неєнбурга. Біля Кічкаса — переправа через Дніпро. Згадки про острів Хортиця є в зошитах поета. Вони зупинялися в Олександрівську (тепер Запоріжжя), Павлівці (Комишувата), Оріхові, Карлівці, селищах Кінські Роздори, Бельмянське, Захар’ївське, Яр Комишуватий (Ксангуш) та в Маріуполі. У першій половині червня тут іще цвіли червоні маки, безмежними хвилями шелестів ковиль. Читаючи поему «Полтава», бачимо колоритні місця, навіяні поетові степовою частиною України. Далі починався Північний Кавказ. На кавказьких гарячих водах (нині П’ятигорськ) Пушкін провів два місяці — з 5 червня по 5 серпня 1820 року.

У вересні Олександр Сергійович після Кавказа, Тамані, Чорного моря і Криму через Перекоп, Каховку, Одесу, Тирасполь та Нові Дубоссари прибув до Кишинева. У листопаді того ж року йому вдається поїхати в Кам’янку на Київщину. На цей раз шлях його лежав через правобережну Україну. Майже 400 кілометрів Пушкін спостерігав, як у аракчеєвських селах солдати-кріпаки саджали шовковицю на вулицях і виструнчувались перед начальством. Ці краї періодично вибухали заколотами. У Кам’янці поет захворів і прожив у маєтку Давидових до початку березня 1821 року. У січні 1821 року Пушкін разом з Давидовими прибув до Києва на ярмарок. Вони гуляли мальовничими дніпровськими кручами, відвідали могили Іскри і Кочубея в Лаврі, побували на горі Щекавиця, де, за Несторовським літописом, поховано князя Олега. Побували вони і на виставах трупи М. Щепкіна та в Зеленому готелі на Печерську.

У Києві Пушкін написав, як це видно з автографів, три поезії: «Морской берег», «Красавица перед зеркалом» і «Муза», і знову повернувся до Кам’янки. Тут 23 лютого була закінчена поема «Кавказский пленник». Узагалі, перебуваючи в Кишиневі, поет частенько приїжджає до Кам’янки, звідки наприкінці квітня 1821 року приблизно на місяць їде в Одесу. Тут у травні 1822 року було написано епілог і посвяту до «Кавказского пленника». Повернувшись з Одеси, Олександр Сергійович у грудні того ж року подорожує Бессарабією. 1822 року, у листопаді місяці, ще раз їде в Кам’янку тим же шляхом через Новомиргород. Тієї осені він написав там вірш «Адель». У липні 1823 року Пушкін переїхав на службу до Одеси, де захоплено працює над «Евгением Онегиным» та пише майже 20 відомих нам ліричних віршів і політичних епіграм. Згодом за наказом генерал-губернатора Воронова прямує до Херсона і через 7 днів знову повертається до Одеси, але зі столиці прийшов цар-

ський наказ негайно вислати поета в село Михайлівське Псковської губернії. І Олександр Сергійович, видавши розписку про те, що поїде призначеним маршрутом, не заїжджаючи до Києва, 30 липня попрощався з Одесою. До Миколаєва їхав уже знайомою дорогою, а далі повернув на схід. Тут «на бреге синего Днепра» — переправа в Кременчук, а далі — той самий шлях на Хорол, Лубни, Ніжин, Чернігів, яким поет їхав чотири роки тому.

4 серпня 1824 року він залишив Україну. Невеселі 4 роки заслання минули. Невесело було поетові спостерігати вбоге життя людей на лоні чарівної природи, і тому він у поемі «Полтава» для України знаходить такі епітети: «Малоросии печальной» або «Украина

смутно зашумела». У ті часи в Україні було неспокійно: заколоти військових поселян, повстання від Бахмату до Катеринослава, повстанські загони Кармалюка, розбійник Горкуша на лівобережжі. Пушкін писав: «Я не находил в Малороссии ни одного человека, с которым мне удалось говорить, выгодно к России расположенным…Такая ненависть происходит от нарушенных прав Малороссии, от упадка кредита и промышленности, от возвышенных налогов, которые в Малороссии призвели неимоверную бедность…»

Такою була Україна за часів Пушкіна. Проїхавши країною майже 5 700 кілометрів, побувавши у самому її серці, поет 1828 року написав поему «Полтава», а 1829 року готує матеріали для написання історії краю: вивчає літературні джерела, збирає архівні матеріали, складає карту України, читає фольклорні збірники, знайомиться з літераторами-українцями. Олександр Сергійович хоче ще раз побувати в Україні вже з власної волі, але тиски Миколи

І здавили його, творчі плани обірвалися в поєдинку з кріпосницьким режимом. Український народ пам’ятає великого російського поета, його крилаті фрази стали частиною нашої лексики.

Михайлівське. Незабаром сім’я Пушкіна виїхала до Михайлівського. У цей період його життя протікало досить спокійно, це був час посиленої творчості й історичних досліджень. Пушкін займався сучасною історією, проводячи паралелі зі стародавньою. У Михайлівському Пушкін продовжив роботу над романом «Евгений Онегин» (було написано 4 розділи та докорінно змінено план роману), закінчив роботу над поемою «Цыгане», розпочатою в Одесі. Останнім великим твором, написаним у Михайлівському, була жартівлива поема «Граф Нулин» (13 грудня 1825 року).

14 грудня 1825 року під час повстання декабристів Пушкін, який залишився осторонь змови і розправи, сподівався на зміни у своїй долі. Жуковський писав йому: «Ты ни в чем не замешан — это правда? Но в бумагах каждого из действовавших находятся стихи твои. Это худой способ подружиться с правительством». Уряд Миколи I шукав можливість обеззброїти Пушкіна. Для цього в Михайлівське був посланий таємний політичний агент Бошняк, аби з’ясувати: що говорить Пушкін про уряд, чи не закликає він селян до збурення. Але нічого кримінального той агент не вивідав, і тоді уряд вирішив інакше. У вересні Пушкін з фельд’єгерем був відправлений до Москви на побачення з Миколою I.

8 вересня 1826 року Пушкін прибув до Москви; у цей же день був представлений Миколі I. У результаті цього побачення Пушкін отримав свободу пересування, але твори його повинні були надходити на перегляд і за дозволом на публікацію самому Миколі I,

а посередником призначався шеф жандармів Бенкендорф. У листопаді 1826 року Пушкін повернувся з Москви в Михайлівське, отримавши завдання від Миколи І написати записку про народне виховання. Виконання цієї вимоги носило характер політичного іспиту Пушкіна. Він написав записку ухильно, прагнучи задовольнити вимоги Миколи І і в той же час не суперечити собі. На записку була накладена резолюція і Бенкендорф повідомив Пушкіну, що він не витримав випробування. Після публічного читання «Бориса Годунова» Пушкіну було повідомлено, що він позбавляється права на друк своїх творів, і вони подаються на розгляд Миколі І через Бенкендорфа. Політика уряду в ставленні до Пушкіна диктувалася прагненням привернути його на свій бік і зробити глашатаєм казенних ідей.

Прагнення сімейного щастя. Наталія Миколаївна Гончарова. Болдіно. З 1827 року Пушкін, живучи вільним життям, мріє проодруження й сімейне життя. 1828 року він робить спробу одружитися з Ганною Оленіною. Спроба не вдалася з вини самого Пушкіна. У ті роки надходить до друку багато його творів. У цей час вінпише незакінчений роман «Арап Петра Великого», продовжує писати «Евгения Онегина», пише поему «Полтава».1829 року Пушкін приїжджає з Петербурга до Москви і сватається до Наталії Миколаївни Гончарової, але дістає відмову. Тодівін їде на Кавказ, усупереч забороні Миколи I, аби взяти участьу Турецькій війні та побачитися з друзями. Свою поїздку на КавказПушкін описує в «Путешествии в Арзрум».

У квітні 1830 року Пушкін робить нову пропозицію Наталії Гончаровій, і цього разу вона її приймає. Сім’я Гончарових вимагала від Пушкіна офіційного посвідчення Бенкендорфа про те, що поет не знаходиться під поліцейським наглядом, та відомостей про

його матеріальний стан. Батько передав йому частину нижньогородського маєтку — село Кістеньовка, що знаходилося неподалік від села Болдіно, яке належало Сергію Львовичу.

1 вересня 1830 року Пушкін посварився з матір’ю Гончарової, і питання про шлюб залишилося відкритим.

У Болдіно Пушкін дуже плідно працював. Він написав майже чотириста віршів, 8, 9 і 10 глави «Евгения Онегина», але остання згоріла. Також він пише в Болдіно 5 повістей, декілька драматичних п’єc, а багато критичних і публіцистичних статей, працює над «Маленькими трагедиями». Перебування в Болдіно мало ще й практичний результат, важливий для подальшої біографії Пушкіна. Тут він переконався в занедбаності маєтку. Болдіно не могло давати прибутків, та й доля поміщика його не приваблювала. Він був «грамотій і поет», і Болдіно було для нього місцем творчості, а не поміщицьких турбот.

Одруження. Повернувшись з Болдіна, Пушкін заклав маєток і одружився. Весілля відбулося 18 лютого 1831 року в Москві, але згодом Пушкіни переїхали до Петербурга. Микола I побажав бачити дружину Пушкіна окрасою придворних балів. Тоді ж, 1831 року, Пушкін клопотався про дозвіл видавати політичний журнал і отримав його в липні 1832 року, але не скористався ним. Улітку 1831 року Пушкін доопрацьовує роман «Евгений

Онегин» та замислює «Дубровского» й «Историю Пугачева».

Збираючи матеріал для «Истории Пугачева», він їздив на місце битви, у жовтні повернувся в Болдіно і провів там половину листопада. Це була друга болдінська осінь, під час якої поет закінчив «Историю Пугачева», написав «Медного всадника», «Сказку о рыбаке и рыбке», «Сказку о мертвой царевне» і багато віршів, працював над «Пиковою дамой». Зміни відбулися і на службі: наприкінці грудня 1833 року Микола І призначив його камер-юнкером при дворі. Поет сприйняв це як образу, що призвело до чергового конфлікту з царем. У цей час у Пушкіна були матеріальні труднощі, посада при дворі не давала спокійно працювати, а перевидання його творів не приносило великих прибутків. До того ж у травні 1832 року в Пушкіних народилася дочка Марія, а в липні 1833 року — син Олександр, пізніше, 1835 року, народиться син Григорій, і 1836 року — дочка Наталія.

У Петербурзі жила родина Пушкіна і дві сестри його дружини. Для того щоб утримувати таку велику сім’ю і давати їй можливість вести світське життя, Пушкін вдається до позик і заставляє коштовності. Його борг складав 60 тисяч рублів, і йому довелося вдатися до допомоги держави, унаслідок чого він виявився остаточно прив’язаним до царського двору.

У березні 1836 року померла мати Пушкіна, залишивши в спадок Михайлівське, розподіл якого тягнувся до смерті Пушкіна. 1835 року молодий офіцер Дантес почав залицятися до Наталії Миколаївни. Розповсюдилися мерзенні плітки, Пушкін отримав анонімного листа з натяком на зраду його дружини з Миколою I. Пушкін запідозрив у авторі цього листа Геккерна (прийомного батька Дантеса) і викликав Дантеса на дуель. Але втручання Жуковського запобігло дуелі. За наполяганням Пушкіна Дантес одружився з однією з сестер Наталії Миколаївни Гончарової.

Останнірокижиття. Загибель. СьогоднінавколоіменіПушкінаякносіяівиразникаосновнихвластивостей «національноїдуші» створюєтьсяатмосфераобожнювання. Пушкінапосиленовивчають, видають, найоготворахвиховуютьмолодепокоління. Пушкін народився і жив у епоху найбільших соціальних, політичних, культурних змін і потрясінь. Велика французька революція своїм впливом охопила багато країн і цим ніби зв’язала всю Європу, якщо не весь світ, в єдине ціле. Ось у цій «всесвітності діапазону» відчуттів і думки, що пронизала всю творчість Пушкіна, ми знайдемо ключ до визначення міри важливості його спадщини для нас. У плані національному Пушкін — перший російський поет- європеєць. З його поезією російська культура стала одним з аспектів культури європейської. З Пушкіним остаточно увійшли до російського життя тематика і тональність «усесвітності». Це цілком природно, тому що пушкінське зображення дійсності, пушкінська постановка питань епохи мають значення не тільки як вузьконаціональні, але й як загальноєвропейські. Недаремно пушкінські поетичні свідчення про життя початку позаминулого сторіччя можуть бути використані для характеристики європейського життя. Дуже дотепно і вдало, наприклад, використовував пушкінського «Евгения Онегина» один з німецьких есеїстів, вивчаючий «громадськість Західної Європи» початку позаминулого сторіччя (Глейхен-Руссвурм). Він цілими сторінками цитує в своїй книзі «Евгения Онегина», характеризуючи життя верхніх шарів суспільства Парижа, Лондона, Відня початку XIX ст.

Пушкін — перший великий європейський поет російської нації, який новою мовою, у нових образах і звуках відобразив російську ділянку європейської дійсності своєї епохи. У той же час Пушкін національний у широкому значенні, оскільки в його творчості зображена епоха російської дійсності, її буржуазне становлення з усіма властивими їй суперечностями.

Пушкін — людина нового, післяреволюційного часу, яка відчуває і мислить історично, і його «громадянство всього світу» робить його учасником страждань і радощів культурного європейця свого часу. Як «європеєць» Пушкін погано почувався в Росії. Хмари навколо Пушкіна збиралися… Дуель Пушкіна з Дантесом відбулась 27 січня о п’ятій годині вечора поблизу Комендантської дачі, за Чорною річкою. Умови дуелі були дуже жорсткими: супротивники стояли в десяти кроках один від одного. Пушкін підійшов до бар’єра і почав цілитися, Дантес вистрілив, не доходячи до бар’єра. Пушкін, отримавши тяжке поранення, упав у сніг… Додому його привезли близько шостої вечора. Старий вірний слуга Микита

Козлов уніс його на руках у будинок. Консиліум лікарів, які зібрались незадовго по тому, виголосив: жодної надії на порятунок немає.

Майже дві доби тривали муки Пушкіна. Вірний собі, він їх стійко зносив. Із спогадів Даля: «…Він раптом ніби прокинувся, швидко відкрив очі, обличчя його прояснилося, і він промовив:

«Закінчилось життя!». Я не почув і запитав тихо: «Що закінчилось?» — «Життя закінчилось»,— відповів він чітко… «Важко дихати, тисне»,— були останні слова його…». Він помер о 2 годині 45 хвилин опівдні в п’ятницю, 29 січня 1837 року. Цар, побоюючись скупчення народу під час похорону, наказав вивезти труну зі столиці таємно. Пізньої ночі той самий слуга, Микита Козлов, у супроводі жандармів і лише одного друга Пушкіна — поета Олександра Тургенєва, таємно вивозив труну із тілом свого господаря, щоб так само непомітно поховати Олександра Сергійовича у Святогорському монастирі на Псковщині, неподалік від родового маєтку села Михайлівське, подалі від очей людських та чужої злоби…

ІV. Рефлексія

1. Заповнення третьої колонки таблиці ЗХВ

Учні за бажанням озвучують і коментують свої записи.

2. «Вільне письмо» на тему «Пушкін»

V. Домашнє завдання

Вибрати із другої графи таблиці ЗХВ записи про очікування, що не здійснились; знайти відповіді в літературі або Інтернеті; прочитати роман у віршах «Євгеній Онєгін»; повторити з теорії літератури поняття «епос», «роман»; одну із поезій Пушкіна (або лист Тетяни (Онєгіна)) — за вибором — вивчити напам’ять.

 

 

Скачав конспект! Скачай презентацію-->
загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *