35 683 перегляд(ів)

Періодизація розвитку художньої культури. Поняття: «стиль епохи», «національний стиль», «індивідуальний стиль митця». Європейські стилі. Античний, романський, готичний стилі

МЕТА: навчити учнів класифікувати твори мистецтва за художніми напрямками та стилями; використовувати спеціальну термі­нологію, набуті знання у процесі художньо-творчої діяльності; порівнювати твори різних напрямів та стилів у мистецтві, розвивати уміння аргу­ментувати оцінні судження щодо ролі художньої спадщини в житті людини та суспільства, виховувати  художній   смак

ОБЛАДНАННЯ:  додаткові теоретичні матеріали за темою, картки-завдання з описом різних напрямів та стилів у мистецтві; плакати з видами відомих архітектурних пам’яток світу, живописних творів різних художніх напрямів; роздатковий наочний ма­теріал (кольорові зірочки для кожного учня за кількістю пе­ріодів у культурно-історичному процесі розвитку художньої культури).

 

ХІД  УРОКУ

Етапи уроку

Час, хв

Методи та прийоми

Зміст

1. Організаційний 2 Привітання Побажання гарного настрою, позитивного спілку
      вання, активної роботи
      Повідомлення про організацію
      роботи на уроці
2. Мотиваційний 5 Показ слайдів. •   Які спільні риси, специфічні форми у архітек-
    Інтерактивна гра турі чи живописі ви бачите на продемонстровано
.   «Картинна гале- му слайді?
    рея».  
    На одному слайді •   Що об’єднує ці витвори мистецтва?
    розташовано  
    4—5 репродукцій Обговорення
    картин або фото- •   Яке значення має мистецтво у суспільстві?
    графій архітектур-  
    них споруд, які •   Чи є у вас особиста зацікавленість у вивченні
    містять ознаки од- Пропонованої теми?
    ного історичного  
    стилю. Об’єднавши  
    учнів у групи, учи-  
    тель пропонує їх  
    представникам че- .  
    рез деякий час на-  
    звати спільні озна-  
    ки стилю  
3. Визначення 2  Мультимедіа Обговорення відеосюжету та формування мети
мети уроку   «Архітектурні ше- уроку
    деври світу»  
4. Засвоєння но- 10 Інтерактивна Об’єднання учнів у сім груп «однокольорових»
вих знань   частина (за кількістю періодів у культурно-історичному
    Групова робота процесі розвитку художньої культури.
    з теоретичним ма- Кож на група отримує від учителя свою картку-
    теріалом поданим завдання.
    на картках-завдан- Учні у групах вивчають та обговорюють текст,
    нях для кожної роблять висновки, знаходять визначення різних
    групи окремо. культурно- історичних епох.
    Робота побудова- Акцентування уваги на трансформації художніх
    на на основі інтер- стилів протягом історичного часу
    активного методу  
    «Ажурна пилка»  
       

Етапи уроку

Час, хв

Методи та прийоми

Зміст

5. Первинна пе- 5 Робота в групах зі Визначення та формулювання ключових понять
ревірка матеріалу   створення крос- та термінів, які були надані для вивчення
    вордів у тексті карток-завдань
       
6. Рухавка 2 Музична пауза Об’єднання учнів у нові «різнокольорові» групи,
      де вони стають експертами з тієї теми,  яку
      вивчили.
      Проводять відповідальні учні
7. Закріплення 10 Методичний при- Спираючись на отримані знання, учні повинні
знань   йом «Класифіка- згрупувати картки за художніми напрямками
    ція». та стилями у мистецтві.
    Групи отриму-  
    ють робочі карт- Обговорення
    ки, на яких надані •   Пояснити поняття «стиль епохи»
    репродукції картин або фотографії ар- «художній стиль», «напрямок у мистецтві».
    хітектурних спо- •   Порівняння відомих архітектурних пам’яток
    руд, які містять світу, живописних творів різних художніх
    ознаки різних напрямків
    культурно-історич-  
    них епох  
8. Підбиття під- 2 Слово учителя Оцінювання роботи учнів на уроці,
сумків     аналіз досягнення мети та завдань
      уроку
9. Рефлексія 5 Написання синк- Робота у групах. Обговорення результатів
    вейну  
10. Домашнє за- 2 За підручником І— II рівень — відповідати на запи-
вдання     тання після тексту підручника;
      III— IV рівень — індивідуальне завдання
      (доповідь)

 

Мистецтво — це невід’ємна частина культури, художня діяльність людей. При цивілізаційному підході до історії мистецтва можна простежити певні за­кономірності його розвитку.

Мистецтвознавцями розвиток культури розглядається як трансформація ху­дожніх стилів протягом історичного часу. Кожна епоха залишає свій слід у істо­рії. Візуальне сприймання образу допомагає нам класифікувати той чи інший витвір мистецтва згідно з приналежністю до певної історичної епохи, тому що ці витвори несуть в собі інформацію про певні сталі образи, засоби художньої ви­разності, зумовлені єдністю потреб, смаків та умов, у яких вони створювалися.

Оглядаючи історичний шлях, який пройшло людство, можна виділити такі періоди у культурно-історичному процесі розвитку художньої культури:

Періоди у культурно-історичному процесі розвитку художньої культури: 

Первісна культура

Культура прадавніх цивілізацій. Єгипет. Месопотамія

Антична культура. Давня Греція. Давній Рим

Середньовічна культура. Візантія. Романський. Готичний

Ренесанс (Відродження)

Новий час. Бароко. Класицизм. Романтизм. Імпресіонізм

Новітній час. Модернізм. Постмодернізм

 

Стиль (від грецьк.  — гостра паличка для письма).

Стиль епохи — це встановлена єдність художніх принципів, прийомів та за­собів, які використовують при створені витворів мистецтва. В основі кожного стилю лежить спільна ідея, характерна для домінуючої соціальної групи у пев­них історичних умовах.

У мистецтві (художній стиль) — єдність морфологічних особливостей, що відрізняє творчу манеру окремого майстра, національну або етнічну художню традицію, мистецтво епохи, цивілізації.

У мистецтвознавстві виділяються історичні стилі – етапи розвитку мисте­цтва, що відрізняються формальною та змістовною єдністю, єдиним образно-пластичним ладом у добутках архітектури, скульптури, живопису, декоративно­го мистецтва (готика, Відродження, бароко, класицизм та ін.)

 

Картки-завдання для організації інтерактивної частини уроку за ме­тодом «Ажурна пилка»

 

Первісна культура

Мистецтво виникло разом із іншими видами первіс­ної культури в період становлення первісної людини як соціальної істоти. Найдавніші художні твори — від­битки людської руки, малюнки звірів «штрихами» або заплутаними лініями — належить до часів 100-50 тис. років до н. е. Пізніші наскельні малюнки зображали звірів, сцени полювання. Таким чином, найдавнішим видом образотворчого мистецтва є графіка.

 

Стоунгендж   Піраміда майя, Мексика

Живопис вперше з’явився близько 15 тис. років тому на стінах печер — печерний живопис. Первісні худож­ники, використовуючи природні пігменти, створюва­ли кольорові розписи, героєм яких був звір — джерело життя (їжа) і водночас смертельна загроза для лю­дини.

Перші скульптурні твори також належать до первісно­го мистецтва. Це були жіночі фігурки — символи ро­дючості, скульптурні або рельєфні зображення звірів. Ще у первісних людей з’явилася потреба прикрашува­ти свій одяг, речі, якими вони користувалися. Заро­джується декоративно-прикладне мистецтво — мабуть, найбільш популярний і розповсюджений вид мистец­тва.

Одне із найдавніших мистецтв — архітектура. Вже в первісні часи вона задовольняла не тільки практич­ні потреби людини в житлі, але й більш складні: пер­вісні люди створювали дивні споруди з велетенсько­го каміння — мегалітичне мистецтво, що відповідало релігійним, культовим потребам, а також використову­валось для перших астрономічних спостережень. Про­тягом 100 тисяч років у первісному суспільстві йшло формування основних видів образотворчого мистецтва

 

                   Культура прадавніх цивілізацій.

Єгипет. Месопотамія      Великий сфінкс (початок III тис. до н. е.)    Колонада храму Амон-Ра Статуя фараона Рамзеса II (1250 рр. до н. е.)

 

Одна із найдавніших в світі — культура Стародавньо­го Єгипту. На межі IV—III тисячоліть до н. е., коли формувалася єдина держава під міцною владою фара­она, склався єгипетський канон зображення людини на площині. Це незручний поворот фігури, з’єднання фасу і профілю. Шедевром світової скульптури є пре­красний, вражаючий внутрішньою свободою, образ цариці Нефертітті. Але найбільш знамениті творіння єгипетської культури — це піраміди, що ведуть свою історію від невеликих мастаб («мастаба» — лава) — надгробних плит, потім — східчастих пірамід до най-величезніших у світі пірамід в Пзі. Безліч легенд і таємниць окутують камені цих пам’ятників фарао­нам, пам’ятників великій людській праці й таланту. Величезний єгипетський храм являв собою витягну­тий прямокутник, поділений усередині на три части­ни, розташовані одна за одною: перистильний двір, об­рамлений з усіх боків одним або двома рядами колон, гіпостильна зала, святилище. Будівельна конструкція єгипетських споруд — це стійково-балочна конструк­ція. Незмінюваність цієї конструкції пояснюється її простотою, чіткістю, логічністю.

Колони розподілялися на три типи: пальмоподібні, папірусоподібні, лотосоподібні. У цих формах стилі­зовано рослинні мотиви. Стіни храмів прикрашалися розкішним живописом. Фресковий живопис по шту­катурці, композиція рельєфів, ієрогліфів були ліній­ними, геометричними, розташованими у вигляді гори­зонтальних стрічок

 

Антична культура. Давня Греція. Давній Рим

Парфенон. Афінський Акро­поль (V ст. до н. е.)

Античною називають культуру Стародавньої Греції і Риму. Цю культуру називають крито-мікенською. Вона мала три основні центри: острів Кріт із леген­дарним «лабіринтом Мінотавра», місто Мікени, нав­коло якого були зведені могутні «циклопічні» стіни, місто Троя.

Грецький храм, що за ІІІ-ІУ сторіччя пройшов шлях від найдавнішого наосу до досконалої краси класично­го типу храму — періптера («окрилений»), дав світові славнозвісні класичні грецькі ордери, які й досі ши­роко використовуються в архітектурі всіх країн світу. Архітектурний ордер – це композиція з колон і гори­зонтальних тримальних балок.

Грецький живопис майже не зберігся, але з літератур­них джерел відомо про його велику красу. Славетні митці Стародавньої Греції: Фідія, Мирон, Поліклет.

 

Римська культура

Колізей. Рим (75—80 рр. н. е.)

Римська культура грунтувалася на культурі етру­сків і стародавніх греків, але була більш утилітарною, практичною, ніж піднесена грецька. Вона подарувала світові такі архітектурні елементи, як арка, купол, ак­ведук, театр, бібліотека, базиліка. Базиліка — це дов­гаста будівля із трьох або п’яти поздовжніх частин — нефів. Нефи розділені колонами. Централь­ний неф — найвищий. Одним із найважливіших при­значень мистецтва було прославлення влади. Тому мистецтву Риму притаманна монументальність, парадність, велич. Портрети вражають своєю майстер­ністю та психологічністю.

Досягнення античної культури стали фундаментом по­дальшого розвитку людства

 

Середньовічна культура. Ві­зантія. Романський. Готичний

Собор Нотр-Дам де Парі, м. Париж Кьольнський собор св. Петра і Марії XIII ст.

Середньовічним мистецтвом називають мистецтво Ві­зантії (IV—XVII ст.) і Стародавньої Русі (X-XVII ст.), країн Західної Європи (У-ХІУ ст.), мистецтво арабських народів і країн Південно-Східної Азії (IV—XIX ст.). В епоху Середньовіччя особливий розвиток мала архітектура, що синтезувала і в значній мірі підкорила собі всі інші просторові мистецтва. Романський стиль характеризується масивними стро­гими формами. Товсті стіни, вузькі вікна, могутні вежі лицарських замків, монастирів, храмів повинні були перш за все захищати від ворога. Романський храм — хрестово-купольний храм.

Готика (від італ. йоїісо, буквально — готський, або варварський) — художній стиль, що став заключним етапом у розвитку середньовічного мистецтва країн Західної, Центральної й частково Східної Європи й існував між серединою XII—XV—XVI ст.

Готичне мистецтво, що змінило романський стиль, залишалося переважно культовим за призначенням і релігійним у своїх основах, воно відрізнялося висо­кою художньо стильовою єдністю: домінування лінії, вертикалізм композицій, віртуозна деталювання, що підкорена логіці цілого, неподільний зв’язок скуль­птури та архітектури. Моделлю світобудови стає го­тичний собор, смілива і складна каркасна конструкція якого, безліч пластичних мотивів зі строгою системою їхньої супідрядності, виражали як ідеї небесної та зем­ної ієрархії, так і велич творчих сил людства. Собор був і головним осередком готичного образо­творчого мистецтва — скульптури і живопису (пере­важно у вигляді вітражів). У готичній скульптурі за­стиглість і замкнутість романських статуй змінилися рухливістю фігур, свого роду динамічною відкритістю пластики

 

Ренесанс (Відродження)

Мікеланджело Буонарроті,  Фрагмент фрески Сікстинської капели

Відродження, Ренесанс (франц.— гепаІ5$апсе, італ.— гіпазсітепіо, епоха в культурному розвитку ряду країн Європи (в Італії XIV—XVI ст., в інших регіонах — XV—XVI ст.), перехідна від Середньовіччя до Ново­го часу й відзначена зростанням світських тенденцій, гуманістичним у своїй основі світоглядом, звертан­ням до античної культурної спадщини, свого роду її відродженням.

Художня культура Відродження була для людства не­минущою неповторною цінністю. На її тлі розвива­лась передова художня культура нового часу. Величез­ний розквіт відбувся у цей час в мистецтві живопису, а також архітектурі та скульптурі. Ця культура була великою мірою світською, значно менш регламентова­ною і догматичною, ніж середньовічна. Вона звернула­ся до давньої античної культури, слідів якої особливо багато було в Італії.

В архітектурі та образотворчому мистецтві епохи Відродження, пронизаних пафосом ствердження краси й гармонії світу, вірою у творчі можливості людини, відкриття почуттєвого багатства і різноманіття навко­лишньої дійсності сполучалося з її аналітичним ви­вченням, розробкою законів лінійної та повітряної перспективи, теорії пропорцій, проблем анатомії тощо

Культура Ренесансу — антифеодальна, гуманістична, стверджувала уявлення про свободу та гідність осо­бистості. Образ людини в творах Відродження – кон­кретний і психологічний на відміну від ідеального образу античного героя. Великі досягнення були в об­ласті кольору, портретного жанру, в архітектурі. В історії цей час – період великих соціальних конф­ліктів і воєн, час встановлення абсолютистських мо­нархій. Це період великих відкриттів у науці. Це — вік Просвіщення

Леонардо да Вінчі.

 

Новий час. Бароко. Класицизм. Романтизм. Імпресіонізм

Стиль бароко виник в Італії ще в XVI ст. Пов’язаний з ім’ям великого архітектора та скульптора Лореи-цо Берніні. Термін «бароко» означає «незвичний>, «вигадливий». Для бароко характерні вигнуті фор­ми, поривчастість, драматизм, напруженість, вели­ка кількість різноманітного декору, що підкреслював велич і розкішність. Цей стиль став придворним, він уславлював міць влади і церкви. Собори та палаци багато прикрашені скульптурою та живописом, різ­номанітним декором. В образотворчому мистецтві бароко ідеалізація образів сполучається з несподіва­ними композиційними та оптичними ефектами, реаль­ність — з фантазією, релігійна афектація — з підкрес­леною чуттєвістю.

П. Рубенс. Сімейний портрет

«Зимовий палац» — найбільш яскравий приклад петербурзь­кого бароко

Класицизм — друге в історії мистецтва після Відро­дження звернення до ідеалів античності. Класи­цизм був дуже регламентований та канонізований (обов’язкова золотисто-коричнева гама, античні або біблійні сюжети, класична центральна симетрична композиція та ін.)- У живописі Класицизму основни­ми елементами моделювання форми стали лінія і світ­лотінь, локальні кольори чітко виявляють пла­стику фігур і предметів, розділяють просторові плани картини. Класицизм XVIII—XIX ст. (у закордонному мистецтвознавстві він часто називається неокласициз­мом) формувався переважно в лоні французької куль­тури, під впливом ідей Освіти.

Ж. Суфло. Пантеон (колишня церква Сент-Женевьєв у Парижі). (1755-1789 рр.)

Е. Делакруа. «Свобода на барикадах». Лувр. Париж (1830 р.)

 

Романтизм (франц.— готапїімпе) — ідейний і ху­дожній рух у європейській та американській культурі XVIII—XIX ст. Зароджений як реакція на раціоналізм і механіцизм естетики класицизму і філософії Освіти, що затвердився в епоху революційного зламу старо­го світоустрою, романтизм протиставив утилітаризму й нівелюванню особистості спрямованість до безмеж­ної волі та нескінченного бажання досконалості і від­новлення, пафос особистої незалежності

І. Айвазовський. Дев’ятий вал (1850р.)

 

Новітній час. Модернізм. Постмодернізм

Наприкінці XIX ст. у Європі склався стиль модерн («сучасний»), що виник із потреби звільнитися від змішання стилів еклектики, із необхідності створи­ти новий стиль, що відповідав би сучасним потре­бам. Найбільш цікаві досягнення цього стилю були в архітектурі, інтер’єрі, декоративно-прикладному мистецтві, у книжковій графіці та плакаті. Для модер­ну характерна зовнішня декоративність. Головна роль відводилась красивим плавним текучим лініям. Як оз­доблення використовувались рослинні мотиви: ви­гнуті стебла казкових квітів, похилені пелюстки, зви­висті водорості. Часто серед рослин — жіночі фігури, крилаті феї. У живописі модерну зовнішнє, форма  • було головним, глибина змісту відходила на другий план. В архітектурі були використані нові технічно-конструктивні засоби. Будувалися споруди із підкрес­лено індивідуальним виглядом та асиметричною ком­позицією.

Ф. Ходлер. Волнування (1900 р.)

Мунк. Крик (1893) Національна галерея. Осло Експресіонізм

З’явлення обличчя Афродіти Книдської в ландшафті

 

Основні з течій модернізму:

Фовізм (франц.— «хижак», «дикий») — головним засобом виразності обрано колір; експресіонізм («вираз­ність») — зображення, форма, колір — все підкорене прагненню до підвищеної виразності. Кубізм — деформація світу геометричними формами.

Футуризм («майбутнє») — спроба створити мистецтво майбутнього, відкинувши досягнення минулого. Сюрреалізм («надреальне») — реальні предмети та іс­тоти з’являються у неймовірних сполученнях, що дає дивні або жахливі враження від картин.

Дадаїзм («нісенітниця») — абсурд, безглузді колажі, своєрідний анархічний бунт, породження потрясінь років війни.

Абстракціонізм — найбільш складна течія. Це безп­редметне мистецтво, відмова від зображення видимої реальності.

Оп-арт («оптичне мистецтво») — передача оптичних ефектів, освітлення картин, конструкцій.

Поп-арт («популярне мистецтво») — витончена розва­га вищого класу

 

 

Алгоритм роботи учнів у групах за інтерактивним методом «Ажурна пилка»

Метод дозволяє учням працювати разом, щоб вивчити значну кількість ін­формації за короткий проміжок часу, а також заохочує учнів допомагати одне одному «вчитися навчаючи».

Під час роботи за допомогою методу «Ажурна пилка» учні працюють у різ­них групах (спочатку — в «експертній групі», а потім об’єднуються у домашні «різнокольорові» групи).

Колективна робота виконується у групах, які мають завдання різної тема­тики. Учні об’єднуються у сім груп «однокольорових» (за кількістю періодів у культурно-історичному процесі розвитку художньої культури). Кожна група отримує від учителя свою картку-завдання.

Після цього учні об’єднуються у нові «різнокольорові» групи, де вони ста­ють експертами з тієї теми, яку вивчили. У новій групі учні працюють за схе­мою.

 

«Різнокольорова»- група

 

             
Експерт Експерт Експерт Експерт Експерт Експерт Експерт
з питання з питання з питання з питання з питання з питання з питання
Первісна Культура Антична Серед- Ренесанс Новий Новітній
культура прадавніх культу- ньовічна Відро- час. Баро- час. Мо-
  цивіліза- ра. Дав- культура. дження ко. Кла- дернізм.
  цій. Єги- ня Греція. Візантія.   сицизм. Постмо-
  пет. Месо- Давній Роман-   Роман- дернізм
  потамія Рим ський. Го-   тизм. Імп-  
      тичний   ресіонізм  

 

Алгоритм написання синквейну

П’ятихвилинний твір з метою підбиття підсумків уроку та фіксування ду­мок і висновків, що сформулювалися на уроці з теми.

1. Одне слово. Іменник. Тема.

2. Два слова. Прикметники. Опис теми.

3. Три слова. Дієслова. Опис дій за темою.

4.  Фраза з чотирьох слів. Відношення автора до теми.

5. Одне слово. Синонім до першого.

Icon of Urok Hudkul9 17 Urok Hudkul9 17 (9.6 KiB)

Скачав конспект! Скачай презентацію-->
загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *