3 573 перегляд(ів)

Політичний і соціально-економічний розвиток Київського, Чернігово-Сіверського та Переяслав­ського князівств у середині XII — першій половині XIII ст

Мета:

  • визначати особливості політичного і соціально-економічного розвитку Київського, Чернігово-Сі­верського та Переяславського князівств у сере­дині XII — першій половині XIII ст.;
  • розвивати в учнів навички дослідницької роботи, роботи в групах, із картою, джерелами інформації, уміння аналізувати матеріал, виділяти головне й другорядне, робити висновки та узагальнення;
  • виховувати в учнів усві­домлення почуття єдності на прикладах розвитку князівств.

Основні поняття: політична роздробленість, князівство.

Обладнання: карта, картки з джерелами інформації.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань,

Очікувані результати:

після цього уроку учні зможуть:

показувати на карті території князівств у період роздробленості та порівнювати їх із територіями колишніх племінних союзів;

характеризувати географічне положення князівств за допомогою карти та формулювати зв’язок між географічним положенням та історичним розвит­ком;

співвідносити дати основних подій та процесів історії князівств за часів роздробленості;

називати особливості політичного і соціально-еко­номічного розвитку князівств у період роздробле­ності;

удосконалити навички самостійної роботи в групахпроводити дослідницьку роботу з історії кня­зівств.

ХІД УРОКУ

 

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Запитання та завдання.

1)  Пригадайте значення терміна «політична роздроб­леність».

Політична роздробленість – 1)поділ держави на окремі самостійні території; 2) Політична роздробленість розпал держави на низку невеликих самостійних держав (князівств), які, здебільшого ворогували між собою.

2) Назвіть причини політичної роздробленості Київської Русі. Яку із цих причин ви вважаєте найголовнішою? Свою від­повідь обґрунтуйте.

Причини роздробленості:

  1. 1.     Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.
  2. 2.     Процес механічного приєднання та завоювання нових земель випереджає два інших процеси: формування та зміцнення апарату центральної влади, консолідації нових народів і територій, їхнє включення в структуру давньоруської держави.
  3. 3.     Зростання великого феодального землеволодіння.
  4. 4.     Відсутність чіткого спадкування князівської влади.
  5. 5.     Зміна торгівельної конюктури, частковий занепад Києва як торгівельного центру. .
  6. 6.     Посилення експансії кочовиків.

3)   Як ви гадаєте, чому жоден із князів не зміг зупинити між­усобні війни та на тривалий час відновити міць та могут­ність Київської Русі?

4)  Якими були причини занепаду Києва й послаблення його як центру руських земель?

5)  Позначте наслідки політичної роздробленості для руських земель.

6) Які факти підтверджують прогресивність розвитку суспіль­ства в період роздробленості? У чому виявилися негативні тенденції його розвитку? Свою відповідь обґрунтуйте.

7)    Назвіть і покажіть на карті «Політична роздробленість Київської Русі» князівства, що утворилися після розпаду Київської Русі.

III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ                                          

Слово вчителя.

Протягом XII ст. Київська Русь розпадається на окремі князівства, загальна кількість яких нараховувала 10—15 князівств.

Найбільшими з них були Володимиро-Суздальське, Новгород­ське, Смоленське, Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Галицьке, Волинське, Турово-Пінське.

Завдання.

1) Позначте, які з перелічених князівств були розташовані на території України. Покажіть їх на карті.

2)  Які племінні союзи східних слов’ян проживали на цій те­риторії? Порівняйте території князівств із територіями ко­лишніх племінних союзів. Зробіть висновки.

3)  Як ви гадаєте, політична роздробленість Київської Русі — це рух уперед, або прогрес, чи рух назад, або регрес? Свою думку доведіть на прикладах із розвитку Київського, Чернігово-Сіверського та Переяславського князівств.

Відповідь на останнє запитання учні мають дати наприкінці уроку під час узагальнення вивченого матеріалу.

IV. СПРИЙНЯТТЯ ТА УСВІДОМЛЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Політичний та соціально-економічний розвиток Київського, Чернігово-Сіверського та Переяславського князівства.

Конференція.

Урок проходить у формі конференції, на якій учні мають пред­ставити свої проекти. На попередньому уроці учні були об’єднані в три групи, кожна з яких отримала завдання підготувати про­екти за темою: «Політичний та соціально-економічний розвиток Київського (І група), Чернігово-Сіверського (II група) та Пере­яславського князівств (III група)». Протягом тижня учні вели самостійну пошукову роботу, готували повідомлення, підбирали джерела інформації, займалися оформленням проекту. За допо­могою вчителя було розподілено обов’язки серед членів групи і призначено керівників — експертів із даного питання (обира­ються серед сильних учнів). Також заздалегідь учні отримали план, за яким вони мали підготувати свій проект і презентувати його на конференції.

Якщо є можливість, цей урок краще провести в комп’ютерному класі з використанням мультимедійного проектора. У такому разі учні готують комп’ютерні презентації.

План характеристики князівства

1)    Географічне положення і територія.

2)    Вплив географічного положення на історичний розвиток князівства.

3)    Утворення князівства.

4)    Політичний розвиток.

5)    Розвиток міст.

6)    Розвиток господарства.

7)    Торговельні шляхи.

8)    Розвиток культури.

Київське князівство

Географічне положення

Київське князівство – полянське Правобережжя, землі древлян, південно-західні райони розселення дреговичів, а також землі уличів у басейні Південного Бугу.

Географічно Київська земля обіймала частини двох ландшафтних зон – лісу й лісостепу, що позитивно позначилося на її економічному розвитку. Чисельні річки сполучали її з найвіддаленішими районами держави, а й з міжнародними ринками.

У стратегічному плані окраїнне розташування Київської землі (вона межувала з половецьким степом) сприятливим не було.

Постійні набіги печенігів і половців на південні райони підривали економіку.

На лівобережжі Київ продовжував володіти невеликою смугою (завширшки 10 – 15 км), яка простягалася від гирла Десни до гирла  Трубежу. На правому березі північні межі проходили по вододілу Прип’яті, Березини й Німану. Західні рубежі в Х – ХІ ст. сягали Горині й Західного Буг, де знаходилась Берестейська область.  Південному заході межа Київщини пролягала  по лінії південного Бугу і Случі, на півдні збігалася з південним кордоном Русі ( порічці Рось).

Найгостріші міжкнязівські суперечки за київський престол спалахували впродовж XII — у першій половині XIII ст., аджена той час Київ залишався одним із найбільших і найбагатших європейських міст. Тут розташовувалися численні двори бояр і купців, великі ремісничі майстерні. У Києві проживало близько 50 тис. осіб. Авторитет міста підтримувався й церквою. У Києві залишалася резиденція митрополитів. Величі стольного міста відповідали й прилеглі землі. Київське князівство було найзаселенішим князівством Київської Русі. Літописи нази­вають близько 80 міст і містечок, які були тут розташовані. Серед них були й такі великі, як Київ, Вишгород, Білгород, Василів, Іскоростень, Овруч, Городськ, Туров, Корсунь, Юріїв тощо. Київське князівство охоплювало значні території, але більшість його земель перебували на Правобережжі. На півночі — це велика частина Полісся, на заході — землі аж до Волині, На півдні Київське князівство межувало з половецькими сте­пами, і лише на сході йому належала вузька смуга вздовж лі­вого берега Дніпра. Джерелом багатства київських земель були родючі чорноземи й поліські корисні копалини. Вигідне розта­шування князівства сприяло розвитку торгівлі. Мережа річок пов’язувала Київську землю з найвіддаленішими куточками Русі та сусідніми народами.

Значні території, вигідне розташування, розвинене госпо­дарство Київського князівства приваблювали князів, які праг­нули, ставши київським князем, здобути авторитет старшого над усіма князями. За рішеннями Любецького з’їзду, Київське князівство визнавалося вотчиною Ізяславичів. Утвердившись у Києві, Володимир Мономах намагався перетворити Київ на вотчину Мономаховичів, однак усі зусилля виявилися марними: за часів роздробленості за право князювати в Києві змагали­ся чернігівські, волинські, переяславські, ростово-суздальські, смоленські князі. Правителі в Києві заступали один одного через шість-вісім років, адже жоден із них був змушений відбиватися від збройних нападів претендентів на київський престол. Трап­лялися в Києві й змови, у яких активну участь брало київське боярство. Часом саме бояри вирішували, кому бути наступним київським князем. Так, 1146 р. після смерті князя Всеволода, представника чернігівської гілки князів, який правив у Києві від 1139 р., київський престол посів Ігор Ольгович. Бояри вчи­нили проти нього змову, запросивши до міста переяславсько­го князя Ізяслава Мстиславича. Коли той разом із дружиною підійшов до Києва, бояри відкрито перейшли на його бік, а Ігор Ольгович був пострижений у ченці.

Князювання Ізяслава Мстиславича було одним із найвдалі­ших за тієї бурхливої доби. Воно відбувалося на тлі майже безпе­рервних походів і битв на непокірних князів і половців, звідки Ізяслав Мстиславич здебільшого повертався з перемогою. Крім того, князь спробував здобути більшої незалежності для Руської, православної церкви: коли 1147 р. спорожніло місце митропо­лита, він наполіг, щоб на цю посаду обрали русича — Клима Смолятича.

Найдовше князювання в Києві за доби роздробленості припало на співправителів Святослава (1177—1194 рр.) та Рюрика(1180—1202 рр.). Ці князі належали до двох найвпливовіших родів — чернігівських Ольговичів та смоленських Ростиславовичів. Домовившись про співправління, вони поклали край запеклим міжкнязівським чварам, що покращило внутрішнє, державне становище. Співправителі організовували спільні по­ходи руських князів проти половців і врешті домоглися від­ходу кочовиків у пониззя Сіверського Дінця. За наступників співправителів політичний авторитет Києва невпинно згасав Київська земля подрібнилася на значну кількість уділів, а ос­танній київський князь, чиє правління відбувалося за доби роз­дробленості, довідавшись про наближення потужного війська монголів — кочовиків-завойовників, під ударом яких Київська Русь припинила існування, утік із міста.

Чернігово-Сіверське князівство

Географічне положення

До Чернігівської землі на початку ХІІ ст. входили території розташовані  в басейнах Десни й Сейму, Сожу, верхньої течії Оки. За межу поміж Чернігівщиною та Київщиною вважався Дніпро. Але фактично вона пролягала на певній відстані від нього. Північні кордони Чернігівської землі сягали верхів’їв Сожу, Іпуті, Десни, північно-східні доходили до р. Лопасня. На південному сході Чернігівські землі розмежовувались вододілом Дону та його притоків. Посейм’я займало проміжне становище між Чернігівщиною і  Переяславщиною   

Чернігово-Сіверське князівство остаточно сформувалося в ХІ ст., із волі Ярослава Мудрого, хоча землі Чернігівщини належали до найдавнішого осередку Руської держави. На по­чатку XII ст. територія Чернігівського князівства охоплювала лівобережні землі в басейнах Десни і Сейму, Сожу і верхньої Оки. Від Київської землі Чернігівщину відділяв Дніпро. До другої половини XII ст. чернігівським князям належало місто Тмутаракань — великий порт у Керченській затоці. За доби розробленості Чернігівське князівство розпалося на менші уділи. Найвпливовішим з-поміж них було Новгород-Сіверське князівство.

У Чернігівському князівстві було, чимало міст. Найбільші з них — Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Брянськ, Курськ, Стародуб — згадуються в джерелах у зв’язку з багатьма подіями руської історії. Стольне місто Чернігів поступалося роз­мірами лише Києву. Чернігів був добре укріпленим і мав гарне сполучення з іншими містами. Чернігівські князі ревно дбали про розбудову міста. Протягом XII ст. в місті було збудовано славетний Борисоглібський собор — один із найкращих на Русі, Михайлівську, Благовіщенську, П’ятницьку, Успенську церк­ви, кожна з яких була гідна називатися перлиною давньоруської архітектури.

Чернігівські землі, за заповітом Ярослава Мудрого, належали Святославові. Його сини Олег і Давид стали засновниками династій чернігівських князів — Олеговичів (літопис називає їх Ольговичами) та Давидовичів. Саме представниками цих династій вирішувалася доля чернігівських земель. Однак ще починаючи від Святослава Ярославича чернігівські князі не залишали надій здобути Київ. Про силу Чернігівського князівства свідчить тойфакт, що декому з його князів і справді пощастило правити в Києві. Таким був, зокрема, Всеволод Ольгович, що князював у Києві від 1139 до 1146 рр.

Цікаву обставину політичного життя Чернігівщини прихо­вує певна ворожість, із якою київські літописці повідомляють про правління в Києві чернігівських князів. Східні чернігівські землі безпосередньо межували зі світом кочовиків. Чернігівсь­кі князі, прагнучи мирних стосунків, часто-густо вдавалися до династичних шлюбів із половцями. Пов’язані з кочовиками те­риторіально, а подекуди й кровно, вони залюбки залучали по­ловецькі орди для здійснення своїх марнославних планів. Така політика не знаходила підтримки в киян, тому часто вони пов­ставали, не бажаючи визнавати чернігівських князів за своїх. Однак на загальному тлі давньоруської історії такі події трап­лялися не часто. Значно більше згадок про завзяту оборону чер­нігівцями рідної землі від кочових нападників.

Із Чернігівщиною безпосередньо пов’язана подія, яку увіч­нено у відомому творі давньої української літератури — поемі «Слово про похід князя Ігоря».

Головним учасником події був новгород-сіверський князь Ігор. 1185 р. він із дружинами брата Всеволода, сина Володи­мира та небожа Святослава рушив походом на половців. Автор «Слова про похід князя Ігоря» так висловився про мету тієї воєнної операції: «Хочу чи списа зламати при полі Половець­кому та й наложити головою чи шоломом пити воду з Дону». Однак одного рицарського завзяття виявилося замало. Ігор мав намір захопити половців зненацька, проте вже від самого по­чатку йому довелося змінювати план битви, оскільки кочовики були готовими до сутички. Першого дня битва принесла пере­могу русичам; половці почали відходити в степи. Однак Ігор необачно наказав переслідувати їх, тож руські дружини були змушені ночувати в половецьких степах. Це призвело до тра­гічних наслідків: половці зібрали великі сили і зранку почали атаку. У «Слові…» битву змальовано так:

Що то шумить, що то дзвенить

перед зорею ранньою?

Ігор полки свої повертає,

жаль йому брата любого Всеволода.

Бились день та бились і другий,

а на третій, в південну годину,

похилились Ігореві стяги!

Похід закінчився цілковитою поразкою — такою ганебною, що подібних не пам’ятала Руська земля: військо майже все за­гинуло, а четверо князів потрапили в полон.

Наслідки походу були тим трагічніші, що він відкрив шлях половцям на Чернігівську, Переяславську та Київську зем­лі.   Відносне  затишшя  на  південних  рубежах  Руської  землі, здобуте спільними зусиллями багатьох князів, очолених київськими князями Святославом та Рюриком, було перекреслене. Чому ж таку нещасливу подію було оспівано? Річ у тім, що прикра поразка давала змогу поетові якнайповнішевтілити головну ідею, адже Ігор хоч і став головним героєм поеми, проте присвячена вона не князеві, а всій Руській землі. За неї, за Руську землю, уболівав поет, нею докоряв надміру запальним князям:

Застогнав тоді Київ тугою,

заголосив Чернігів напастями,

журба розлилася по Руській,

печаль гірка розтеклася.

А князі самі на себе

незгоду взяли кувати,

а невірні набігали на Руську землю,

по білиці з двору данини брали.

Тож бо два хоробрі Святославичі,

Ігор та Всеволод,

розбудили лихо недобре…

Отже, геніальний український поет XII ст. скористався з невдалого походу марнославного новгород-сіверського князя Ігоря, щоб звернутися до русичів із закликом єдності й засте­реженнями про лихо, до яких Руську землю, підштовхували міжкнязівські чвари й розбрат.

Переяславське князівство

Географічне положення

У ХІІ – ХІІІ ст. воно фактично немало політичної самостійності і повністю залежало від Києва

Переяславське князівство сформувалося за Ярослава Мудро­го. Порівняно з іншими князівствами його територія була не­великою, обмежуючись на заході й півночі Дніпром, Десною, Остром, на північному сході — верхів’ями Удаю, Сули, Хоролу, Псла. На сході й півдні землі Переяславщини безпосередньо ме­жували зі Степом. Таке географічне розташування багато в чому визначало життя переяславців, адже їхня земля служила щитом для Києва й решти руських територій. Саме тому в Переяславському князівстві великі князі київські споруджували потужні захисні укріплення. Здебільшого як військові фортеці виникали й міста Переяславщини. Неприступною твердинею був, зокрема, і Переяслав. Місто розташовувалося неподалік Дніпра, там, де річка Альта впадала в Трубіж, і мало настільки надійні укріплення, що половці, які часто вторгалися в Переяславську землю, так і не змогли захопити міста.

Безпосередня близькість до Києва зумовлювала й особливість становища переяславських князів: володарюючи в Переяславі вони ніби очікували на слушну нагоду, щоб посісти київський престол. Переміщення когось із князів із далеких земель до Переяслава означало, що з’явився новий впливовий претендент на Київ. Ця обставина пояснює, чому Переяславське князівство загалом не мало політичної незалежності й майже цілковито залежало від Києва.

Що ж до переяславських князів, то з-поміж них було бага­то видатних особистостей: Володимир Мономах, який правив у Переяславі 20 років, Володимир Глібович, із яким пов’язують піднесення Переяславського князівства за часів роздробленос­ті. Володимир Глібович був незмінним учасником численних антиполовецьких походів, набув слави хороброго воїна й тала­новитого полководця. Як і новгород-сіверський князь Ігор, Во­лодимир Глібович увічнений автором «Слова про похід князя Ігоря», проте не за марнославність і політичну нерозважливість, а як організатор оборони Переяславщини. Коли після невдалого походу 1185 р. половці вчинили напад на Русь, Переяслав зазна­вав найтрагічніших днів. Під вечір половці частково прорвали укріплення. Щоб урятувати місто, невеликий загін переяслав­ців на чолі з князем Володимиром вийшов з-за міських стін. Розгорівся бій, у результаті якого половці були змушені зняти облогу. Однак на зворотному шляху кочовики спустошили пере­яславське місто Римів, про що й писав із болем автор «Слова…»:

…Уже Римів кричить

під шаблями половецькими,

а Володимир поранений-порубаний,

туга і печаль сину Глібовому.

Завзяття, із яким Володимир Глібович захищав Переяславсь­ку землю від половців, знайшло співчуття й київського літопис­ця. Сповіщаючи під 1187 р. про смерть переяславського кня­зя, він занотував: «Він-бо любив дружину, і золота не збирав, майна не жалів, а додав дружині; був же він князь доблесний і всякими чеснотами був сповнений. За ним же Україна багато потужила».

У розповіді про смерть переяславського князя Володимира Глібовича під 1187р. літописець ужив назву «Україна». Це — найдавніша згадка назви «Україна» в писемних джерелах. Після смерті Володимира Глібовича Переяславу жоден князь, який у ньому правив, не залишив помітного сліду в історії.

Запитання для обговорення виступів учнів.

1)    Які факти свідчать про погіршення економічного й полі­тичного становища Середньої Наддніпрянщини?

2)    Чому, незважаючи на це, Київ продовжував залишатися великим містом, а Київська земля — однією з найбільш розвинених?

3)    Доведіть, що в Київському князівстві ремесло та сільське господарство досягло високого рівня розвитку.

4)    Як ви гадаєте, чому в Чернігово-Сіверському князівстві було дуже багато міст?

5)    Назвіть найбільші міста Чернігово-Сіверського князівства і покажіть їх на карті «Політична роздробленість Київської Русі».

6)    Покажіть на карті річки, що протікали територією цього князівства. Яке значення вони відігравали в його розвитку?

7)     Про що свідчить велика кількість золотих монет, виробів іззолота, срібла, господарського й побутового інвентарю XI— XII ст., знайдених на території Чернігова?

8)    Які факти свідчать про те, що місто Переяслав поряд ізКиєвом та Черніговом було одним із найвидатніших міст Київської держави?

9)    У зв’язку з якими подіями і коли в літописі вперше зга­дується назва «Україна»?

V. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ

Метод «прес» .

Учні дають відповідь на запитання, поставлене на початку уро­ку, використовуючи метод «прес».

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Підготувати повідомлення про «Слово о полку Ігоревім» (готує один учень за бажанням).

Icon of Урок 17 Docx Урок 17 Docx (33.0 KiB)
Скачав конспект! Скачай презентацію-->
загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *