1 056 перегляд(ів)

Слов’яни напередодні Великого переселення народів

Мета:

  • ознайомити учнів із джерелами з історії слов’ян, сформу­вати уявлення про суспільне, господарське життя і духов­ний світ давніх слов’ян, розглянути різні наукові підходи до визначення прабатьківщини слов’ян.

Очікувані результати.

Після цього уроку учні зможуть:

називати народи, що населяли територію України в III ст. до н. є. — VI ст. н. е., особливості речових пам’яток давніх слов’ян; основні історичні джерела з історії давніх слов’ян, заняття дав­ніх слов’ян, головних персонажів слов’янської міфології; характерні риси суспільного, господарського, духовного життя слов’ян;

показувати на карті територію розселення склавинів й антів, напрямки вторгнення готів і гунів;

засто­совувати та пояснювати на прикладах поняття та терміни: «давні слов’яни», «венеди», «анти», «склавини»;

вислов­лювати судження щодо прабатьківщини слов’ян, витоків українського народу.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

 

ХІД УРОКУ

 

I.    ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

IIАКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Фронтальне опитування.

1)           Як називали перших мешканців степів Північного Причорно­мор’я, території, що зараз входить до нашої держави?

2)           Із яких джерел ми про них дізналися?

3)           Хто витіснив кіммерійців із Північного Причорномор’я?.

4)           Із яких джерел ми дізнаємося про минуле людства?

5)           Що називають «археологічною культурою»?

Археологічна культуратаким поняттям історики та археологи називають згуртування племен, які ще не знають державності, але були поєднані господарчими та культурними зв’язками. На території певної археологічної культури  під час розкопок знаходять речові пам’ятки, схожі одна на одну способом виготовлення та оформленням. Археологічна культура має визначену територію та час існування.

Відповіді учнів на останні запитання дозволяють безпосередньо перейти до вивчення нової теми.

ІІІ. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Джерела з історії слов’ян.

Розповідь учителя.

Важливим джерелом з історії давніх слов’ян є писемні документи античної епохи.

Уперше слов’яни згадуються в листі римського історика Помпонія Мелли (І ст. до н. е.). Він пише, що римський проконсул у Ґаллії отри­мав від германців у подарунок двох рабів – «віндів», яких штормом прибило до берегів Балтійського моря. Вінди, або венеди — загаль­на назва слов’янських племен на рубежі нашої ери. Вона збереглася у фінській мові, де слово «вене» використовується для позначення слов’ян. Пліній Старший, описуючи у своїй праці «Природнича іс­торія» (77 р. н. е.) балтійське узбережжя, серед інших племен, що його населяють, згадує й венедів. При цьому він посилається на дані римської експедиції до гирла Вістули (Вісли). Корнелій Тацит у сво­єму творі «Германія» описує місцевість, у якій проживали венеди, а також їхній побут. Так, він згадує, що, на відміну від сарматів, ве­неди ведуть осілий спосіб життя і займаються переважно сільським господарством. Тацит зазначає, що венеди живуть на схід від герман­ців. Вони є вправними воїнами і ведуть успішні війни проти своїх сусідів — фенів і певкінів.

Географ з Александрії, Клавдій Птолемей (89—167 рр. н. е.) у своє­му творі «Географія» також згадує про венедів, зазначаючи, що вони називають себе «ставанами». Ще М. В. Ломоносов і В. М. Татищев ідентифікували цю назву як перекручене «слов’яни». У «дорожній карті» для римських купців, так званих Певтінгерових таблицях (ІІІ ст. н. е.) венеди розміщуються на північ від Карпат, у Подні­стров’ї, а також у гирлі Дунаю.

Візантійські автори VI ст. Йордан, Прокопій Кесарійський, Феофілакт Симокката, Маврикій Стратег, Менандр Протектор описують слов’ян як численний народ і стверджують, що вони поділяються на три великі частини: анти, венеди, склавини. Так, Йордан зазначає, що венеди проживали на території, що з півдня закінчувалася Кар­патами, а із заходу — верхів’ями Вісли. Східні межі земель венедів він не знав, хоча вважав, що ці землі простягаються дуже далеко на схід. Склавини, за Йорданом, мешкали від «міста Новієнтуна й озера Марсіанського до Дністра, а на північ — до Вісли. Анти мешкали між Дністром і Дніпром.

Велике значення в дослідженні історії давніх слов’ян мають ар­хеологічні джерела. Найважливішими для вивчення історії давніх слов’ян є ряд археологічних культур, що належать до II ст. до н. е. — II ст. н. е.

Зарубинецька культура існувала в II ст. до н. е. — І ст. н. е. Вона охоплювала басейн Середнього і Верхнього Дніпра, а також частину Полісся, тобто північно-східний регіон давньослов’янського масиву. Представники цієї культури жили скупченнями по 10—15 поселень, які належали одному племені. Наприкінці І ст. н. е. зарубинецькі племена опинилися на шляху сарматської експансії і змушені були мігрувати в більш безпечні райони Верхнього Придніпров’я, Подесення та Південного Побужжя. Особливо знелюдніло Полісся, у Середньому Придніпров’ї місцеве населення змішалося з при­йшлими племенами балтів, сарматів, а також поліських зарубинців і пшеворців. У результаті утворилася так звана пізньозарубинецька культура.

Між Віслою й Саном на заході, Горинню на сході, Прип’яттю на півночі і Збручем на півдні з І ст. до н. е. до І ст. до н. е. існувала пшеворська культура. Вона займала проміжну позицію між давніми слов’янами і давніми германцями. Поселення розташовувалися, як і в зарубинців, гніздами, але були значно меншими.

У другій полови­ні І ст. н. е. в результаті змішування представників пшеворської куль­тури із зарубинцями з’являється зубрицька культура. Саме вона ототожнюється із венедами, описаними Тацитом. На півночі і сході ареал зубрицької культури збігається з межами пшеворської культури, на заході він поширюється на Люблінщину і Посяння, на півдні — на Середне Подністров’я. При цьому, заселення території Подністров’я супроводжувалося конфліктами з місцевими племенами даків. Поселення зубрицької культури, знайдені на Волині та Подністров’ї, не суттєво відрізняються від поселень зарубинців і пшеворців.

У III ст. ці археологічні культури змінюються черняхівською, ки­ївською, вельбарівською, карпатських курганів. Слов’яни були твор­цями київської і частково черняхівської культур.

Важливими при вивченні історії слов’ян є також лінгвістичні дані. Так, саме на лінгвістичних особливостях базуються теорії щодо прабатьківщини слов’ян.

2.   Прабатьківщина слов’ян.

Робота з підручником.

Опрацювати відповідний текст параграфа і дати відповіді на за­питання.

1)          Які існують точки зору щодо прабатьківщини слов’ян?

2)          На чому ґрунтуються гіпотези вчених?

Додаткова інформація

Питання про прабатьківщину слов’ян вирішується за допомогою археологічних і лінгвістичних даних.

Так, В. М. Топоров і О. М. Трубачов з’ясували, що більшість топо­німів (назв місцевостей), особливо назв річок, які свідчать про дав­нє слов’янське населення, сконцентровані на південь від Прип’яті й Десни до верхньої течії Південного Бугу та Середнього Придністорв’я. Північніше топоніми в основному балтські, на Лівобережжі Дніпра — іранські, на захід від Вісли — германські. Приблизно до тієї ж думки схиляється німецький учений І. Удольп. Він позиціонує прабатьківщину слов’ян у верхів’ях Пруту, у Середньому та Верхньому Подністров’ї до верхів’їв Вісли.

Інший підхід запропонований українськими істориками. Він ґрунтується на автохтонності слов’янства на території між Дніпром і Одрою. Згідно з цією теорією, слов’янське населення не здійснюва­ло кардинальних міграційна постійно проживало на даній території, розвиваючись за рахунок культурних впливів сусідів: іраномовних, германських, балтійських, фракійських народів. До III ст. до н. е. ці процеси в основному протікали між Віслою й Одрою, а також на Волині, пізніше центр слов’янської історії перемістився в межиріч­чя Дніпра і Вісли.

3.  Суспільне, господарське і духовне життя давніх слов’ян.

Робота в групах.

У класі створюється чотири групи. Кожна група одержує інформа­ційну картку із завданням. Для виконання завдан­ня надається 8 — 10 хвилин. Потім представники груп виступають перед класом із повідомленням за розглянутим питанням.

Інформаційна картка 1. Розвиток рільництва в давніх слов’ян.

Основою господарської діяльності давніх слов’ян було рільництво. Це відзначають візантійські (Псевдо-Маврикій) та арабські (Ібн-Руста, Ібн-Якуб) автори. Так, останній говорить, що слов’яни збирають по два врожаї на рік. Основними рільничими культурами були просо та пшениця, основними свійськими тваринами — велика рогата ху­доба та свиня. Слов’яни селились біля водоймищ, поблизу заливних луків, на місцевості, що сприяла їхнім сільськогосподарським занят­тям. Урожай збирали невеликими серпами, зерно оброблялося за до­помогою ручних зернотерок. Для худоби на зиму заготовлялося сіно, про що свідчать знайдені коси. Із III ст. рільництво у слов’ян зазнало значного прогресу: з’являються плужні ножі — чересла, жорна, що спричиняє справжню революцію в повсякденному житті слов’ян — починається випікання хлібу й коржів.

Наступний великий стрибок був зроблений у VII—VIII ст. Від був пов’язаний зі зменшенням орних площ унаслідок збільшення народонаселення. Запроваджується рало, двопільна система веден­ня сільського господарства, новий тип серпа. Підвищується роль пшениці.

Інформаційна картка 2. Промисли та ремесла в давніх слов’ян.

Слов’янам були відомі також промисли: полювання, рибальство. Полювали на лося, благородного оленя, тура, косулю, кабана. Крім того, вони займалися бортництвом(лісове бджільництво). Так, гунам відомий слов’янський напій «медос» (мед).

Із ремесел найбільш розвиненими і важливими були добування за­ліза і металообробка. Слов’яни виробляли близько 30 різних типів виробів із заліза. Традиційно високим був рівень гончарного ремесла. Воно швидко набирає товарного характеру.

Слов’яни активно займалися зовнішньою і внутрішньою торгів­лею у вигляді натурального обміну. На зламі нової ери вони під­тримували торговельні контакти з пізньоантичними центрами, пізніше — із римськими провінціями Подунав’я і Північного При­чорномор’я, Візантією. Увозилися вина, вироби зі скла, прикраси, вивозилися раби, риба, хліб, хутра, шкіри, мед. Торговельні шляхи йшли Дніпром та Дністром. Окрім цього, слов’яни мали контакти з балтськими, фіно-угорськими, тюркськими, германськими племе­нами, про що свідчать численні знахідки (наприклад бурштинові намиста).

Інформаційна картка 3. Суспільний устрій у давніх слов’ян.

За даними давніх авторів, в слов’ян ще в VI ст. панував первіс­ний лад. Так, Прокопій Кесарійський зазначав, що склавини й анти «живуть в народоправстві, і тому в них доля і недоля вважаються спільною справою». Слов’яни жили єдиною монолітною громадою (родом), яка складалася з кількох або однієї патріархальної сім’ї. У свою чергу, така сім’я об’єднувала ряд дрібніших родин. Громада спільно володіла всіма будівлями, спільно обробляла землю, розво­дила худобу. Такий тип первісного ладу називають первісною сусід­ською общиною. У І—II ст. патріархальні сім’ї виокремлюються із сусідської общини. Тепер кожна родина самостійно обробляла свою землю на основі екстенсивного рільництва: земля експлуатувалася до повного виснаження, потім вона не оброблялася, «відпочивала»

до відновлення родючості, а в той час використовувалися інші ді­лянки. У VIII ст. зміцнюється господарська самостійність малих сімей, які перетворюються на основний господарський осередок. Якщо до цього поселення були невеликими і складалися з будівель однієї патріархальної сім’ї, то тепер поселення складається з де­кількох дрібних сімей і є значно більшими. Складається сільська община.

Уже з появою сусідської общини племена втрачають економічне значення, яке мали до того, адже община стає основною економіч­ною одиницею. Разом із цим плем’я набирає великого військово­го і політичного значення. Автори твердять, що в VI—VII ст. анти і склавини об’єднувалися у військові союзи. Виділяється племінна верхівка — вожді та їхня дружина. У VI ст. у слов’ян установлюєть­ся військова демократія. Поширюється патріархальне рабство, коли полонених приймали в сім’ю як молодших членів, а через певний час відпускали або повертали одноплемінникам за викуп. У VII—VIII ст. складаються перші ранньодержавні утворення — Велика Моравія, держава Само. На основі племінних об’єднань виникають князівства, що пізніше об’єднуються в держави слов’ян — Київську Русь, Поль­щу, Чехію та інші.

 

Інформаційна картка  4. Міфологія давніх слов’ян.

Слов’яни мали досить розвинену міфологію. Важлива роль у язич­ницькому пантеоні відводилася божествам родючості. Давнім був культ Сонця — згідно з літописами, його уособлювали Сварог, Даждьбог, Хорс. Богом тварин, тваринництва і багатства був Велес. Велика роль у землеробських культах приділялася богу вітру Стрибогу. Також велике місце відводилося Семарглу — богу рос­линності, життєдайної сили природи. Обожнювали слов’яни й си­ли природи. Так, лісом правив лісовик, водоймами — водяник. Поширеним був культ дівчини-русалки, яка живе в полі, у лісі, у воді. Верховним богом слов’ян дослідники вважають Рода — бога природи, дощу, покровителя людського, роду. Уважають, що культ Перуна — правителя богів — увів Володимир Великий із метою консолідації Русі.

Перун – бог грому і блискавок.

Стрибог – бог вітру.

Дажбог – бог-покровитель, який дає багатство.

Ярило – бог сонця.

Велес – покровитель домашньої худоби.

Мокоша – богиня, яка втілювала мати-землю.

Сварог – бог  вогню (батько Дажбога).

Добрі духи – обереги та берегині.

Демони – упирі, вурдалаки та біси.

Пандемоніум – сукупність духів, демонів у релігії.

IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ

Представники груп виступають із повідомленнями. У разі потреби члени групи можуть доповнити свого представника.

Фронтальна бесіда.

Доведіть, що господарство слов’ян розвивалося прогресивно.

V.   ПІДСУМКИ УРОКУ

Заключне слово вчителя.

—          Слов’яни — велика група споріднених мовою та культурою пле­мен, що живуть у Східній, Центральній і Південній Європі.

—          Найдавніший період історії слов’ян належить ще до бронзового (друга половина II тис. до н. є.) та раннього залізного (І тис. до н. е.) віків.

—          Основу господарської діяльності ранньослов’янської спільноти становило рільництво. Із VI—VII ст. спостерігається деяке піднесен­ня ремесла.

—          Археологічні джерела доводять, що вірування слов’ян мали пе­реважно утилітарний характер. Їхня основна ідея — господарський добробут і процвітання роду.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1)    Опрацювати текст параграфа.

2)    Виконати завдання на контурній карті.

Icon of Урок 64 Урок 64 (31.3 KiB)
Скачав конспект! Скачай презентацію-->
загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *