880 перегляд(ів)

Урок: Встановлення радянського домінування в країнах Центральної та Східної Європи. Розвиток у другій половині ХХ ст. — на початку 80-х рр. Польщі, Угорщини, Болгарії, Румунії, Чехословаччини, Югославії

Мета: описувати процес становлення прорадянських режимів у країнах регіону, аналізувати кризові явища в політичному, соціально-економічному житті країн Центральної та Східної Європи у 60–70-х рр. ХХ ст., давати оцінку діяльності політичних лідерів: Н. Чаушеску, Я. Кадара, Т. Живкова, Йосипа Броз Тіто, працювати над поняттями РЕВ, Варшавський договір; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, висловлювати власні судження, критично мислити; виховувати в учнів зацікавленість історією.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Хід уроку

І. Організаційний момент уроку

ІІ . Актуалізація опорних знань

Бесіда

  1. Які країни Центральної та Східної Європи стали жертвами агресії?
  2. Які країни Центральної та Східної Європи були союзниками Німеччини під час Другої світової війни?
  3. До яких країн у 1944–1945 рр. вступили радянські війська?

ІІІ . Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь.

Визволення Європи від фашизму відкрило для країн Центральної та Східної Європи шлях до проведення антифашистських демократичних перетворень й утвердження демократичного ладу. Ще в ході війни у 1943–1945 рр. у Східній Європі рух Опору фашизму почав переростати у народно-демократичні революції.

Цьому процесу активно сприяли СРСР і його війська, що з 1944 р. перебували на цій території. Проте саме присутність Радянської армії змінила характер внутрішніх процесів в даному регіоні і призвелала зрештою до того, що країни Центральної та Східної Європи опинилися в орбіті впливу СРСР.

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Періодизація розвитку країн Центральної та Східної Європи після Другої світової війни. Встановлення радянських режимів

У ч и т е л ь. На завершальному етапі війни у 1944–1945 рр. радянська армія у ході загального наступу захопила країни Центральної та Східної Європи. Із того часу сім країн регіону — Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія, Чехословаччина, Польща, Албанія, а також НДР потрапили у цілковиту залежність від СРСР.

Етапи розвитку Форми протесту
1944–1953 рр. — нав’язування радянської моделі розвитку Вибір Югославії власного шляху розвитку, розрив з СРСР (1948 р.)
1953–1964 рр. — розвінчання

сталінізму і спроби оновлення соціалізму

1953 р. — повстання в Берліні.

1956 р. — масові акції протесту, страйки в Польщі.

1956 р. — повстання в Угорщині.

1962 р. — Албанія розірвала відносини з СРСР

1965–1987 рр. — спроби СРСР «законсервувати»

ситуацію у Східній Європі

 

1967 р. — демонстративна підтримка Румунією Ізраїлю.

1968 р. — спроба переходу Чехословаччини

до «соціалізму з людським обличчям».

1980–1981 рр. — масові антикомуністичні виступи в Польщі

1988–1990 рр. — перехід СРСР до політики «нового політичного мислення» Демократичні «оксамитові» революції в Угорщині, Польщі, Чехословаччині, народне

повстання (революція) в Румунії (1989 р.), об’єднання НДР і ФРН, розпад Югославії

Визволення країн Східної і Південно-Східної Європи супроводжувалося відновленням незалежності або зміною політичного режиму, де він зберігався. В усіх визволених країнах утвердилось загальне виборче право, багатопартійність, були проведені аграрні реформи, ліквідоване велике землеволодіння, націоналізована власність колабораціоністів і фашистів. Лад, який утвердився в країнах Східної Європи, назвали народною демократією. Народна демократія вважалась перехідним станом суспільства, яке відкидає

тоталітаризм і прагне демократичного ідеалу. До влади в цих країнах прийшли антифашистські сили — комуністичні, соціал-демократичні, радикальні партії, у більшості країн об’єднані в Народні фронти. Значну роль у Народних фронтах відігравали комуністичні партії.

У процес утворення представницької демократії втрутився Радянський Союз. Радянська армія, що знаходилася на території Східної Європи, істотно впливала на політичну ситуацію, забезпечуючи могутню підтримку прокомуністичним силам у цих країнах.

Навіть там, де комуністи спочатку не мали переваги в парламенті (Польща, Угорщина), завдяки радянському тиску вони контролювали важливі посади міністрів внутрішніх справ, державної безпеки, збройних сил.

Робота з таблицею

Створення Народних фронтів у країнах Східно ї Європи

Країни Дати утворення НФ Склад НФ на період створення
Югославія 1941 р. — Народно-

визвольний фронт

Народний рух під керівництвом Компартії Югославії
Болгарія Вересень 1942 р. —

Національно-

визвольний, з 1945 р. — Демократичний фронт

Болгарська робітнича партія, Болгарська робітнича соціал-демократична партія, Болгарський землеробський народний союз, група «Звено»
Польща Січень 1944 р. — Національний фронт

 

Польська робітнича партія, Польська соціалістична партія (левиця), Народна партія, Демократична партія
Румунія Осінь 1944 р. —

Національно-

демократичний фронт

Комуністична партія, соціал- демократична партія, Фронт землеробів, Союз патріотів, профспілки
Угорщина Грудень 1944 р. —

Національний Фронт незалежності

 

Комуністична партія, Соціал- демократична партія, Партія дрібних сільських господарів, Національно селянська партія, Буржуазно-демократична партія, профспілки
Чехосло

ваччина

 

Весна 1945 р. — Національний фронт

 

Комуністична партія, Соціал-демократична партія, Національно-соціалістична партія, Народна партія, Словацька демократична партія
Східна

Німеччина

 

Липень 1945 р. — блок

антифашистських і демократичних

партій

Комуністична партія, Соціал-демократична партія, Християнсько-демократичний союз, Ліберально-демократичний союз

Завдання

  1. Проаналізуйте дану таблицю і скажіть, чи існувала однопартійність в країнах Центральної і Східної Європи після війни.
  2. Партії якого спрямування очолили владу в країнах?
  3. Чи посідала комуністична партія провідне становище? Якщо так, то в яких країнах?

Робота зі схемою

Механізм приходу до влади комуністичних парті й у країнах Східної Європи

У ч и т е л ь. Прийшовши до влади, компартії розпочали побудову соціалізму. Відбувалась прискорена націоналізація великої та середньої промисловості, здійснювалися репресії проти колишніх союзників комуністів — учасників Народних фронтів. У 1947 р. на нараді комуністичних і робітничих партій радянське керівництво в особі Жданова і Малєнкова зажадало від «братніх партій» здійснення цілковитої націоналізації, ліквідації коаліційних урядів, ліберальних і соціал-демократичних партій. Новий орган, утворений на нараді, — Комінформбюро — вимагав визнати радянський зразок побудови соціалізму єдино можливим. В Угорщині, Румунії, Югославії, Албанії було ліквідовано багатопартійність. У Чехословаччині, НДР, Польщі, Болгарії різні політичні партії стають частинами керованих комуністами коаліцій. Вся повнота влади була сконцентрована в руках виконавчого апарату, який практично злився з аппаратом компартійним. З’явились місцеві сталіни. Тим самим з демократією було покінчено, хоча при цьому формально зберігались конституція, загальне виборче право, регулярно проводились вибори. У галузі економіки почалось проведення індустріалізації й колективізації. Ринкову економіку було замінено плановою. Відбулась кардинальна зміна структури суспільства. Зникли клас підприємців, значною мірою було скасовано самостійність селян. Більша частина працездатного населення була зайнята в державному секторі.

Індустріалізація в цих країнах, як і в СРСР, переважно орієнтувалася на розвиток важкої промисловості.

Аби міцніше прив’язати східноєвропейські країни до СРСР і провести прискорену індустріалізацію, 1949 р. було створено Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ).

1955 р. був оформлений військово-політичний союз соціалістичних держав — Організація Варшавського Договору (ОВД). Так було завершено формування табору соціалізму. Кардинальні зміни відбулись у зовнішній політиці країн Східної Європи. Із санітарного кордону проти СРСР вони перетворились на його сателітів. Будь-які прояви непокори СРСР жорстоко придушувались.

Учні складають тези.

Запитання

  1. Що таке народна демократія?
  2. Коли комуністи прийшли до влади в країнах Центральної та Східної Європи?
  3. Що стало вирішальним фактором у встановленні комуністичних режимів?
  4. Назвіть складові побудови соціалізму в країнах Центральної та Східної Європи.
  5. Чому події другої половини 1940–1950-х років у країнах Центральної та Східної Європи можна назвати соціалістичними революціями?

Розвиток і криза тоталітарних режимів у Центральній та Східній Європі

У ч и т е л ь.

Смерть Сталіна у березні 1953 р. мала значний вплив на розвиток країн Східної Європи. Звільнення від постійного страху виявило глибокі суперечності тоталітарного соціалізму і масове невдоволення ним внаслідок обмеження споживання, зниження життєвого рівня, репресій тощо. УНДР, Польщі, Угорщині виникли політичні кризи. Їх неможливо було подолати, зберігши існуючу систему і не застосувавши силу. Значну роль у придушенні виступів населення відігравали радянські війська, які брали безпосередню участь у каральних операціях (Берлін — 1953 р., Угорщина — 1956 р.).

Незважаючи на придушення виступів силою, було внесено зміни до курсу комуністичних партій, які усунули головні причини невдоволення:

  • припинились масові репресії, частково було реабілітовано їх жертви;
  • було переглянуто темпи і методи індустріалізації;
  • пом’якшувались форми кооперування, а в Польщі цей процесс взагалі припинився;
  • частково знімались обмеження для малого бізнесу.

Пізніше було проведено деякі економічні реформи, відбулись певні зміни у відносинах з СРСР: за формою вони набули статусу рівноправних.

Конфронтацією між СРСР і Китаєм скористались Румунія і Албанія, щоб дістати більшу самостійність від Москви.

Все це відбувалось на тлі послаблення жорсткого адміністративного контролю над економікою, ідеологією, культурою, що свідчило про початок нового періоду у розвитку країн Східної Європи.

Тоталітарний режим не був ліквідований, а лише модифікований.

Йому намагались надати ознак, які б зробили його більш привабливим для населення. Проте процес реформування соціалізму мав жорсткі межі. На певному етапі постало питання про політичні права людини та економічні свободи, приватну власність, ринкові відносини. Це загрожувало монополії комуністів на владу. Дійшовши до цієї межі, комуністичні партії ставали на шлях згортання реформ, який вів до неосталінізму. По суті, соціалізм радянського зразка реформуванню не підлягає в принципі.

Перехід до неосталінізму відбувався без особливих катаклізмів. Лише у Чехословаччині це сталося внаслідок втручання СРСР та інших соціалістичних держав (ідеологічним обґрунтуванням цього курсу стала так звана «Доктрина Брежнєва» — теза про колективну відповідальність всіх держав — членів «соціалістичного табору» за долю соціалізму в кожній з цих країн). Це на деякий час відтермінувало кризу соціалізму у Східній Європі.

Робота по групах

Учні поділяються на групи, кожна з яких отримує власне завдання: скласти тези, таблицю з історії певної країни, користуючись підручником, додатковим матеріалом.

Прогнозовані відповіді

Польща

1956 р. — перша криза. 28 червня у м. Познань спалахнув страйк. Робітники висунули вимоги економічного характеру.

Робітники роззброїли охорону в’язниці, заволоділи зброєю, атакували приміщення управління державної безпеки. Загинуло 55 осіб, померло від поранень 19, поранення і каліцтва дістали 575 осіб.

Першим секретарем ЦК ПОРП стає «опальний» В. Гомулка, який провів ряд заходів з метою послаблення кризи: розпустив примусово створені кооперативи (припинено було примусову колективізацію — близько 85 % землі залишилось у приватній власності), провів партійну чистку.

Але це суттєво ситуацію не змінило.

1968 р. загострився конфлікт між партійним керівництвом та польською інтеліґенцією.

Історичні праці, літературні твори піддавалися безпрецедентній цензурі. Група науково-творчої інтелігенції звернулася до керівництва країни з пропозицією проведення реформи, відомою як «Лист 34-х» і «Відкритий лист до членів партії». 8 березня розпочався виступ студентів Варшавського університету, який став наслідком заборони п’єси А. Міцкевича «Дзяди» на сцені театру «Народови». Демонстранти несли гасла «Хочемо правди Міцкевича», «Хочемо свободи без цензури».

1970 р. — друга криза. 12 грудня 1970 р. підвищились ціни на основні продовольчі товари. На суднобудівних підприємствах Ґданська, Ґдині, Щецина розпочалися страйки. Робітників підтримало студентство. Розпочалися стихійні напади на магазини. Влада придушила виступ страйкарів. Внаслідок цих заворушень 44 особи загинуло і понад тисячу було поранено.

Першим секретарем ЦК ПОРП стає Е. Герек, який узяв курс на «перетворення Польщі на європейську Японію». На західні кредити були побудовані нові підприємства. Але їх продукція не мала збуту. У другій половині 70-х років соціально-економічне становище у країні різко погіршилось. Зменшилося постачання сировиною і паливом. Е. Герек змушений був віддати розпорядження про підвищення цін на продовольство в червні 1976 р.

Польща 1980 р. мала величезний борг — 23 млрд доларів.

1980 р. — третя криза. У липні–серпні 1980 р. розпочалися страйки у Гданську, Гдині, Щецині. До робітників приєдналися студенти, селяни. До кінця вересня в страйках взяло участь 1,2 млн осіб.

На хвилі страйкового руху 17 серпня 1980 р. у Ґданську виникла незалежна профспілка «Солідарність», яку очолив один із керівників страйкового комітету електрик суднобудівного підприємства Лєх Валєнса. У вересні 1981 р. Лєха Валєнсу було обрано лідером незалежної профспілки на загальнонаціональній конференції.

Першим секретарем ЦК ПОРП стає спочатку С. Каня, потім В. Ярузельський, який у грудні 1981 р. запроваджує в країні воєнний стан (існував до 1983 р.).

Політична ситуація в країні була взята під контроль, але економічну кризу подолати не вдалося.

Чехословаччина

Після смерті К. Готвальда

в 1953 р. першим секретарем ЦК КПЧ стає А. Новотний. За нього:

  • у другій половині 50-х рр. було завершено колективізацію;
  • прийнято Конституцію, за якою країна дістала назву ЧССР (Чехо-Словацька Соціалістична Республіка), проголошувалася провідна роль комуністичної партії в державі;
  • урізано автономію Словаччини;
  • розпочато репресії проти опозиції.

У другій половині 60-х рр. в країні активізується опозиція, яка виступає з гаслом побудови «соціалізму з людським обличчям» (тобто вимагає докорінних економічних і політичних реформ).

Очолює опозицію О. Дубчек, який на початку 1968 р. за підтримки СРСР стає першим секретарем ЦК КПЧ і розпочинає реформи, що передбачали:

  • обмеження ролі КПЧ в суспільстві;
  • розширення свободи слова;
  • збільшення ролі трудових колективів;
  • перехід до федеративної структури держави;
  • запровадження ринкових механізмів в економіці;
  • цей період перетворень увійшов в історію під назвою «Празької весни».

Але програма реформ зумовила негативну реакцію консервативних сил в керівництві КПЧ, лідерів СРСР і країн соціалістичного табору Східної Європи.

Коли дипломатичний тиск на дав бажаного результату, 21 серпня 1968 р. на територію Чехословаччини було введено війська ОВД (за винятком Румунії).

О. Дубчека замінено Г. Гусаком, який згорнув реформи й провів чистку в партії. Економіка переживає застійні явища.

Робота з документом

Зі звернення ЦК комуністичних і робітничих партій і урядів Болгарії, Угорщини, Польщі, НДР і СРСР до президента Чехословаччини Л. Свободи 20 серпня 1968 р.

«Враховуючи безпосередню загрозу існуванню соціалістичного ладу у вашій країні і відсутність необхідної відсічі контрреволюції, що наростає, керуючись принципами соціалістичної братерської солідарності, а також взаємно прийнятими нашими країнами відповідними договірними зобов’язаннями, ми дали згоду подати таку допомогу. Відповідно до цього військові частини наших п’яти країн вступлять сьогодні о 24 годині на територію Чехословаччини.

Вони прийдуть до вашої країни як вірні друзі чехословацького народу…»

Запитання

Як ви ставитесь до причин, зазначених у зверненні?

Угорщина

Із 1953–1955 рр. в Угорщині спостерігається послаблення режиму І. Надя, в 1955 р. його усувають від влади. Під впливом цих подій, а також в умовах розгортання антитоталітарних виступів у Польщі у 1956 р.,

у країні 23 жовтня 1956 р. розпочалася народно-демократична революція.

До Угорщини вводять радянські війська. Повстання було придушено.

За даними статистики, за період з 23 жовтня по 31 грудня 1956 року у зв’язку з повстанням і бойовими діями з обох сторін загинуло 2652 угорських громадянини і було поранено 19 226.

Втрати радянської армії, за офіційними даними, склали 669 убитих, 51 безслідно зниклих, 1540 — поранених. Прем’єр-міністра І. Надя та 12 членів його уряду 22 листопада 1956 року обманним шляхом виманили з посольства Югославії. Він був повішений 16 червня 1958 року. Близько 26 тис. чоловік піддалося судовому переслідуванню, з яких 13 тис. було засуджено до різних термінів ув’язнення. Загалом, за окремими оцінками, було страчено близько

350 чоловік. Країну покинуло майже 200 000 осіб.

Державу очолив Я. Кадар (1956–1988 рр.), який провів ряд реформ:

  • у промисловості: розвивались галузі, які були розраховані на використання передової технології й висококваліфікованої робочої сили і не потребували значних обсягів сировини, децентралізація управління, надання підприємствам фінансової і господарчої самостійності, відмова від подальшої індустріалізації, запровадження економічних стимулів до праці, модернізація промисловості тощо;
  • у сільському господарстві: 1959 р. почався масовий приплив селян до кооперативів, які отримували ренту за землю, що здавали кооперативові (протягом трьох-чотирьох років практично все угорське село було охоплене кооперативами); податкові пільги, створення мережі приватних підприємств по обслуговуванню техніки, стимулювання експорту сільськогосподарської

продукції тощо;

  • у політичній сфері: припинення та відмова від політичних репресій, запровадження відносно вільного виїзду за кордон, узгодження курсу з СРСР разом з прагненням бути на крок попереду нього.

Ці заходи покращили рівень життя населення. Угорщину в цей період називають країною — «вітриною соціалізму».

1973 року СРСР почав поставляти в Угорщину дешеві енергоносії. Кількість туристів до Угорщину збільшилась в десятки разів.

1979 р. США повернули Угорщині корону короля Іштвана І.

До середини 80-х років в Угорщині, як і в багатьох інших східноєвропейських країнах, вичерпались ресурси екстенсивного розвитку. Зовнішньоекономічна ситуація також стала несприятливою.

Це призвело до обмеження капіталовкладень у народне господарство, скорочення імпорту, зниження особистого споживання, сповільнення загальних темпів зростання.

Швидко збільшувалася зовнішня заборгованість: 1986 р. вона становила 8 млрд дол., а 1989 р. — близько 20 млрд.

Робота з документом

Офіційна заява ТАРС (25 жовтня 1956 р.)

«Вчора (24 жовтня) пізно увечері реакційні організації здійснили спробу спричинити в Будапешті контрреволюційний заколот проти народної влади. Загони заколотників, яким вдалося захопити зброю, спровокували в ряді місць кровопролиття. Сили революційного порядку почали чинити опір заколотникам. За розпорядженням новопризначеного голови Ради міністрів Імре Надя у місті було оголошено стан облоги. Уряд УНР звернувся до уряду

СРСР з проханням про допомогу. Згідно з цим проханням радянські збройні частини, що перебувають в Угорщині відповідно до Варшавського Договору, надали допомогу військам Угорської

Республіки у відновленні порядку в Будапешті… Сьогодні до кінця дня ворожа авантюра була ліквідована. У Будапешті відновлено порядок.

Запитання

  1. Яку оцінку подіям у Будапешті дано в заяві ТАРС?
  2. Як називались учасники подій?
  3. Чи адекватною була оцінка подій у заяві ТАРС?

Румунія

У 50-ті — на початку 60-х рр. в Румунії здійснюється форсована індустріалізація та колективізація, у політичному житті зміцнюються авторитарні методи керівництва, РРП лишилася єдиною політичною партією в країні, усі інші були або ліквідовані, або саморозпустилися.

Політичні репресії стали звичайним явищем у житті суспільства.

У 1965 р. першим секретарем ЦК РКП стає Н. Чаушеску. Ним було встановлено тоталітарний режим, що панував майже чверть століття і довів Румунію до глибокої кризи:

  • на початку 80-х років зовнішня заборгованість Румунії Заходу досягла 10,2 млрд доларів. Залучення іноземних кредитів було призупинено;
  • з 1980 р. виплата боргів стала пріоритетним напрямом румунської економіки. Із 1975 до 1989 р. Румунія сплатила західним кредиторам близько 21 млрд дол., у тому числі понад 7 млрд дол. як проценти за кредити. Румунія перетворилась на чи не найбіднішу державу Східного блоку, не враховуючи Албанію.

Спостерігається інтенсивний промисловий розвиток за рахунок отримання кредитів — фінансова заборгованість зростає;

  • у 1986–1989 рр. індустрія працювала з нульовим приростом.

Недозавантаженість виробничих потужностей у промисловості становила 30 %. Сама Румунія споживала лише 14,6 % готових текстильних виробів, 11,6 % взуття, 6,3 % бензину, що вироблявся в країні;

  • середня врожайність сільськогосподарських культур булла у 3–4 рази нижче від заявленої;
  • політика «затягування пасків» — жорстка економія, що призвело до падіння життєвого рівня населення. Після зростання світових цін на нафту у 1974 р. румунська нафтопереробна промисловість залишилася без сировини. У 80-ті роки було запроваджено карткову систему на продукти харчування, хронічно

не вистачало електроенергії. Взимку, наприклад, заборонялось вмикати холодильники;

  • родина Чаушеску була власником величезних багатств (62 палаци, 22 мисливські будинки, 2 кораблі — загальною вартістю на 5 млрд доларів, на особистих рахунках за кордоном — понад 1 млрд дол.);
  • загострення національного питання.

Із Чаушеску охоче спілкувалися президенти США Ніксон, Форд, Картер, лідери Великої Британії, Франції. 1984 р. Румунія була єдиною соціалістичною країною, яка не бойкотувала Олімпіаду в Лос-Анджелесі, за що Чаушеску рік потому отримав Олімпійський орден.

На кінець 80-х рр. у Румунії зростає соціальне напруження, проте будь-які прояви невдоволення придушувалося завдяки ефективній діяльності Служби Безпеки — «Секурітате» і соціальної демагогії.

Болгарія

1954 р. першим секретарем ЦК БКП став Тодор Живков, прихильник політичного курсу Микити Хрущова.

1958 р. Болгарія першою серед країн соціалізму завершила кооперування селянства. Наприкінці 60-х років уряд сповістив про побудову основ соціалізму.

За Живкова Болгарія перетворилася на досить розвинену індустріально-аграрну країну. На відміну від інших «соціалістичних» країн, у Болгарії темпи зростання продуктивності аграрного сектору залишалися стабільно високими, а деякі види продукції конкурентоспроможними.

У 60–70-ті роки з’явилися нові галузі господарства, у тому числі електротехнічна і електронна. Швидкими темпами розвивалися машинобудування, енергетика, хімічна промисловість.

У 1971 р. було проголошено курс на побудову розвиненого соціалізму. У країні існувала монополія влади БКП, але при цьому тут не було серйозних внутрішньополітичних криз, як в інших країнах Східної Європи.

Проте на початку 80-х рр. почалося уповільнення темпів розвитку. Назріває соціально-економічна криза, оскільки планова економіка досягла свого порогу ефективності. У середині 80-х років в економіці Болгарії розпочалася криза. Сотні підприємств стали збитковими, собівартість продукції зростала, а якість її залишалася низькою; імпорт перевищував експорт.

Починаючи з 1985 р. Болгарія мусила довозити зерно, картоплю та інші продовольчі товари з-за кордону. Поглиблення кризи призвело до подальшого зниження й без того невисокого життєвого рівня населення, зростання корупції.

Наростання кризи збігалося із невдалим рішенням Т. Живкова асимілювати етнічних турків (понад 1 млн людей з 9 млн жителів): туркам нав’язувалися болгарські прізвища; заборонялося спілкуватися турецькою мовою в громадських місцях; не дозволялося носити традиційний одяг, відправляти релігійні обряди, читати турецькі газети тощо. Через це до Туреччини, Австралії та США виїхало понад 300 тис. турків. У суспільстві критично поставилися до методів керівництва Т. Живкова.

Цитати Т. Живкова

«Міліція належить народу і народ належить міліції».

«Гарний журналіст не той, який пише те, що говорять, а той, який пише те, що потрібно».

Югославія

У період з 1945 до 1980 року, коли при владі був Й. Тіто, було здійснено ряд політичних реформ:

  • 29 листопада 1945 р. Югославія була проголошена ФНРЮ — федерацією 6 рівноправних республік — Сербії, Чорногорії, Хорватії, Словенії, Македонії, Боснії і Герцеговини;
  • у 40–50-х рр. в економічній сфері запроваджується модель «самоврядного соціалізму» (у промисловості підприємства переведено на госпрозрахунок, вони дістали право брати участь у розробці загальної концепції держпланування, у сільському господарстві — запровадження кооперативів, збереження приватної власності);
  • було ліквідовано союзні міністерства, управління господарською діяльністю передано республіканським органам;
  • впроваджувалася ринкова економіка під контролем держави.

Ця модель економічних відносин дала позитивні результати.

Але провадження самостійної політики Й. Тіто зумовило негативну реакцію з боку сталінського керівництва СРСР. У 1948–1949 рр. назріває серйозний конфлікт Тіто — Сталін. Керівництво Югославії було звинувачено у зраді соціалізму. Із Югославією було перервано будь-які економічні і політичні відносини. І тільки коли до влади прийшов М. Хрущова, ситуація між двома країнами нормалізувалась.

VIII з’їзд СКЮ (1964) накреслив основні принципи «суспільно-економічної реформи»: було ліквідовано державні централізовані інвестиційні фонди, право розподілу яких передавалося союзним, республіканським і місцевим банкам; 52 % чистого суспільного продукту залишалось у розпорядженні господарських підприємств; сфери охорони здоров’я, освіти і культури було переведено на самофінансування із місцевих джерел; засновано Фонд федерації для прискореного розвитку слабкорозвинених в економічному плані регіонів.

Первинною ланкою політичної й економічної системи СФРЮ стала базова організація об’єднаної праці (БООП) — громада, коллектив невеликого підприємства тощо. У 80-ті роки кількість БООП досягла 20 000 одиниць. Підсумком реформ Броз Тіто стало співіснування в Югославії:

1) «реального соціалізму» — в організаційній структурі політичної системи, в монополії СКЮ на владу, у вирішальній ролі правлячої партійно-державної еліти;

2) капіталізму — у товарно-грошових відносинах, у масовій культурі;

3) «моделі самоврядного соціалізму» — у низових ланках виробництва й розподілу.

У 60-х рр. у країні наростають внутрішньополітичні проблеми. Знову «болючим» стає національне питання — визріває конфлікт між «багатими республіками» — Словенією, Хорватією, Сербією і «бідними» — Македонією, Чорногорією, Боснією і Герцеговиною.

  1. Узагальнення та систематизація знань

Бесіда

  1. Чому період соціалізму в Польщі супроводжувався періодичними кризами і масовими виступами населення, які придушували силовими методами?
  2. Що занепокоїло СРСР у подіях «Празької весни»?
  3. У чому символізм назви книги одного з ідеологів «Празької весни »

З. Млинаржа «Мороз вдарив з Кремля»?

VІ. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний параграф підручника.

Vses11 20-21 (73.9 KiB, 0 downloads)
Скачав конспект! Скачай презентацію-->
загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *