1 326 перегляд(ів)

Володимир Маяковський (1893–1930). Життєвий і творчий шлях письменника. Маяковський – лідер російського футуризму, його непересічна поетична обдарованість

Мета: Розкрити основні віхи творчого шляху поета-новатора, простежити його становлення, зясувати масштабний ліризм віршів Маяковського, осягнути сутність та особливості його футуристичної поезії.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу, урок-презентація життєвого та творчого шляху поета..

Зміст уроку

І. Актуалізація опорних знань.

ІІ. Вивчення нового матеріалу.

Презентація життєвого шляху поета (мультимедійна) з коментарем учителя та повідомленнями окремих учнів.

Слово вчителя. Як уже зазначалося, у російській поезії потужного розвитку набула футуристська течія, серед представників якої особливе місце посідають Володимир Маяковський та Борис Пастернак. Варто наголосити, що навіть на етапі свого «офіційного» перебування у лавах футуристів вони виходили за межі цієї течії, а згодом і зовсім від неї відійшли. Однак досвід засвоєння футуристських ідей та естетичних принципів, безперечно, суттєво вплинув на поетичний почерк кожного з них.

За радянських часів мистецькі долі цих поетів склалися по-різному. Маяковський, зберігаючи вірність ідеям «лівого» мистецтва, поставив свій талант на службу революції. Пастернак, залишившись поетом, зосередженим на вічних питаннях буття, перебував у стані «внутрішньої еміграції». їхні шляхи показовими для загальної картини розвитку авангардистського мистецтва за умов тоталітарної системи: його переродженні в ідеологічне мистецтво, орієнтоване на масову аудиторію і завдання політичної агітації (Маяковський), та його дедалі глибше занурення у внутрішній світ і осмислення універсально-філософської проблематики (Пастернак).

А втім, важливо пам’ятати, що і за гучним ушануванням одного поета, і за послідовним цькуванням другого стояла одна й та сама проблема трагічних взаємин митця з тоталітарною владою.

Навіть на тлі напрочуд багатої талантами російської поезії початку XX ст. Володимир Маяковський справляє враження велетня. За радянських часів він був канонізований як «трибун революції» та взірцевий майстер соцреалістичної поезії. Лише після того, як розвіялися останні міфи, що живили радянську ідеологію, зникло моторошне дзеркало, в якому спотворювалися і справжній масштаб цього поета-титана, і справжнє значення його новацій, і справжні причини його мистецької трагедії. Тоді читачу відкрився інший Маяковський – «зухвалий і беззахисний, звеличений і облаяний, трагічний і прекрасний» (О. Михайлов), відкрився лірик, який космічним розмахом своєї думки не поступався американському генію XIX ст. – В. Вітмену.
Народився Володимир Володимирович Маяковський 7 липня 1893 р. у Багдаді (Грузія) у родині лісника і був останньою третьою дитиною. Мати, Олександра Олексіївна, походила із роду кубанських козаків. Хоча у школі та із друзями хлопчик спілкувався грузинською, вдома всі один до одного звертались лише російською. 1902 року Володимир вступає до Кутаїської гімназії.  Ще за дитячих років Володя виявив здібності до віршування та малярства. Його малюнки викликали щире захоплення в однокласників і привертали увагу професійних художників. Деякий час саме з розвитком малярського таланту Маяковський пов’язував реалізацію свого мистецького «я».  Після раптової смерті батька у 1906 р. родина переїхала до Москви, де їй довелося боротися з суворими матеріальними нестатками. До цієї боротьби долучився і юний Володимир: використовуючи свої малярські здібності, він допомагав сестрі розписувати шкатулки, коробочки, писанки. Все це, відволікаючи від уроків та домашніх завдань, звісно, заважало успішному навчанню у гімназії. До того ж 14-річний юнак, захопившись політикою, долучився до соціал-демократичного рyxy, через що його тричі заарештовували. Кілька місяців він провів у Бутирській в’язниці, але був достроково звільнений як неповнолітній (на той момент йому виповнилося 17 років). Передбачаючи можливі наслідки своєї політичної активності, Володимир заздалегідь подбав про те, щоб забрати документи з Гімназії, аби уникнути виключення без права вступу до інших навчальних закладів.

1911 р. він продовжив освіту в Училищі живопису. Тут він познайомився з лідером  російського футуризму, художником і поетом Д. Бурлюком (разом з яким був виключений з училища у 1914 p.).

Учень (про дружбу з Д.Бурлюком).  Давид Бурлюк  відразу ж збагнув, що доля звели його з неординарною і художньо обдарованою людиною. А тому – як старший за віком і досвідченіший щодо мистецьких питань – вирішив взяти цього «дикого самородка» під свою опіку. Згодом Маяковський згадував його турботу з великою теплотою.
В автобіографії В. Маяковський розповів, як саме Бурлюк відкрив у ньому поета. «Вдень у мене вийшов вірш. Вірніше – шматки. Погані. Ніде не надруковані. Ніч. Стрітенський бульвар. Читаю рядки Бурлюку. Додаю – це один мій знайомий. Давид зупинився. Зміряв мене поглядом. Гаркнув: «Та це ж ви самі написали! Та ви ж геніальний поет!» Вживання щодо мене епітета такого грандіозного і незаслуженого потішило мене. Я весь поринув у вірші. Того вечора несподівано я став поетом».
Слово вчителя. 1913 р. вийшов у світ альманах «Ляпас громадському смакові», в якому був вміщений колективний маніфест футуризму, підписаний Велимиром Хлєбниковим, Д. Бурлюком, О. Кручоних та В. Маяковський. У цій збірці вперше друкувалися поезії Маяковського («Ніч» та «Ранок»). А вже наступного року вийшла друком його дебютна збірка «Я!» і відбулася прем’єра його трагедії «Володимир Маяковський».
Учень (про прем’єру трагедії Маяковського). Ця прем’єра закінчилася повним провалом. Обурені глядачі кидали на сцену тухлі яйця. Одне з них зачепило плече автора, який грав у виставі головну роль. Зовні він здавався незворушним. «Публіка, – розповідає біограф Маяковського, О. Михайлов, -була не готова сприймати п’єсу, в якій дійовими особами, крім самого Поета, виявилися Старий з чорними і сухими кішками (кілька тисяч років), Людина без ока та ноги, Людина з двомі поцілунками, Людина з розтягнутим обличчям. Людина беа голови. Людина без вуха та ін., в якій автор в обличчя глядачам кидав слова недовіри… Актори у білих каптурах тримали перед собою пласкі картонні фігури з відповідною символікою. Текси виголошували, висовуючи голови з-під свого картонного прикриття. Дію супроводжувала дисонансна музика…»
«… під час другого акту, коли героєві п’єси принесли три — завбільшки з гарматні ядра – сльози і він, загорнувши у газету; склав їх у валізу, збираючись піти, пролунали вигуки:, “Тримай його! Віддайте гроші, шахраї, дурні, божевільні!” Зі сцени, досить розбірливо, почулося: “Самі ви дурні”. Незрозумілість п’єси і вистави спровокувала таке обурення».

Слово вчителя. Того ж року Маяковський разом з друзями-футуристами вирушив у тривалу подорож країною з програмою публічних літературних читань. Епатажно-анархістський дух їхніх виступів повсюдно викликав гучні скандали та ажіотажний інтерес публіки.

Учень  (про футуристів). Газети наввипередки писали про нечувані витівки чудернацької трійки футуристів – В. Маяковського, Д. Бурлюка та В. Каменського. В одній лише Одесі преса відгукнулася на їхні виступи приблизно 120 публікаціями найрізноманітнішого характеру.
А ось як описувалася в одній харківській газеті прогулянка знаменитої трійки напередодні «сеансу» футуристської поезії:
«Вчора на Сумській вулиці діялося щось неймовірне: величезна юрба заполонила вулицю. Що трапилося? Пожежа? Ні. Це серед публіки, що прогулювалася, з’явилися знамениті вожді футуризму -Бурлюк, Каменський, Маяковський. Усі троє у циліндрах, з-під пальт виглядають жовті блузи, у петельки встромлені пучки редиски. їх видно здалеку: вони на голову вищі за натовп і розгулюють вельми поважно, серйозно, не зважаючи на веселий настрій оточуючих…»

Слово вчителя. 1915 р. Маяковський познайомився з Лілею Брік. На багато років вона стала головною героїнею життя та творчості поета, його музою і першим слухачем його новонароджених віршів. Сила кохання до неї розкривається, зокрема, у поезіях «Флейта-хребет», «Люблю», «Про це» та багатьох інших. Документальною паралеллю до поетичних одкровень є листи та телеграми, які Маяковський надсилав коханій. До речі, за радянських часів листування Маяковського та Брік у повному обсязі не публікувалося, оскільки могло наштовхнути неупереджених читачів на «крамольну» думку про те, що любов у житті поета відігравала роль принаймні не меншу, ніж революція. (З тієї ж причини автори офіційних радянських біографій Маяковського зазвичай намагалися затушувати фігуру Лілії Брік; те ж саме було зроблено і з деякими фотокартками, ції яких закохані були зняті разом.)

Учень (читає уривки з листів Маяковського до Лілії Брік).  «Я люблю, люблю, незважаючи ні на що і завдяки всьому, любив, люблю і І буду любити, незалежно від того, якою І ти будеш – грубою чи пестливою, моєю І чи чужою. Все одно люблю. Амінь. І Смішно про це писати, ти сама це знаєш…
Чи вичерпується для мене любов’ю усе? Любов це життя, це головне. Від неї розгортаються вірші і справи і все інше. Любов – це серце всього. Якщо воно припинить роботу, все решта відмирає, стає онйвим, непотрібним. Та якщо серце працює, воно не може не виявлятися у цьому всьому. Без тебе… я припиняюсь. Так було завжди, так є і зараз…  Чи кохаєш ти мене? (Тут і далі виділено В. Маяковський. – Є.В.).  Для тебе це, мабуть, дивне запитання – авжеж, любиш. Та чи любиш ти мене? Чи любиш так, аби я це постійно відчував?
Ні… У тебе не любов до мене, у тебе – взагалі до всього любов. Посідаю у ній якесь місце і я (можливо, навіть дуже велике), але якщо я кінчаюсь чи виймаюсь, як камінь із річки, то твоя любов спливає понад усією рештою. Чи погано це? Ні, тобі так добре, я б хотів так кохати…»

Слово вчителя. Від 1917 р. розпочалася нова епоха в житті митця. Жовтневу революцію він сприйняв із захватом – як великий прорив у справі здійснення «будетлянської» утопії. В автобіографії Маяковський так описував свої тодішні почуття: «Приймати чи не приймати? Такого питання для мене (як і для багатьох москвичів-футуристів) не було. Моя революція. Пішов до Смольного. Працював. Все, що доводилося».

А працювати довелося і пером, і пензлем. Як поет і художник, він робив агітаційно-сатиричні плакати для «Вікон РОСТА» (Російського телеграфного агентства). Як діяч нової культури, він виступив організа ром ряду «лівих» літературна об’єднань та угруповань, таких ям «Комфут» («Комуністичний футуризм»), ЛЄФ («Лівий фронт мистецтв»), РЄФ («Революційний фронт мистецтв»). А як митець, він підкорив власну творчість служінню революції та розбудові соціа«І лістичного суспільства. Відтак поет, який розпочав свій творчий! шлях з епатажно-зухвалої презентації власного «Я» (так називалася його перша збірка), заговорив після революції від імені «150 000 000» (а так називалася поема, що] вперше була надрукована взагалі без прізвища автора).

Твори радянського періоду – «Містерія-буф», «В.І. Ленін», «Добре!», «На весь голос» – стали своєрідними сторінками урочистого літопису (в його офіційній версії) історичного розвитку СРСР у 20-і роки або, іншими словами, зразками ідеологічного мистецтва. У цей час розквітав і сатиричний талант митця, спрямований, однак, не на ідеї революції та соціалізму, а на вади й недоліки, що заважали їх втіленню. Найвищі досягнення Маяковського-сатирика – п’єси «Клоп» і «Баня» – і до сьогодні не втратили своєї художньої цінності.
Досить швидко В. Маяковський став лідером молодої радянської поезії. Тому влада тривалий час охоче випускала цього «лицаря революції» за кордон, використовуючи його як свою пропагандистську рекламу – яскраву, талановиту, здатну впливати на широку аудиторію. Протягом 1922-1929 pp. поет відвідав Латвію, Німеччину, Францію, Мексику, СІНА. Втім, 1930 р. Маяковському було відмовлено у проханні виїхати до Парижа, де жила його нова любов – Тетяна Яковлєва, з якою він пов’язував надії на сімейне життя. Вимушена розлука з коханою стала для поета ще однією ланкою у ланцюзі внутрішніх поразок, пережитих на тлі зовнішніх тріумфів.

Адже, попри численні знаки широкого визнання, в останні роки життя поет дедалі глибше відчував невдоволеність і тим, що писав, і тим, що бачив навколо себе (радянська дійсність здавалася далекою від ідеалістичних уявлень «будетлян» про новий світ). Його виснажували постійні конфлікти з літературним світом – з відвертими ворогами, які дошкуляли тим, що він, мовляв, списався, та випадковими приятелями, котрі у власних інтересах використовували його авторитет, дар переконання і натиск енергії. Пригнічувало Маяковського і очевидне посилення ідеологічного   тиску   у   культурному ритті.   Все  це визначило фатальну розв’язку його життя. 14 квітня 1930 р.  Маяковський застрелився. 14 квітня 1930 р. у 10:15 ранку Маяковський вистрелив собі у серце із револьвера. Це сталося у Москві, буд. № 3 по Луб’янському проїзду, кв. № 12. Вочевидь, це було самогубство. Однак проти передсметрної волі самого поета «В том, что умираю, не вините никого, и, пожалуйста, не сплетничайте. Покойник этого ужасно не любил.», і нині проджовжуються спекуляції навколо його смерті. Поховано поета на Новодівичому цвинтарі.

Після смерті Сталіна, поширились чутки, що Маяковський не закінчив життя самогубством, а був вбитий за наказом Сталіна, однак жодних доказів не було встановлено. Продовж 1990 років, коли було знято гриф «Таємно» з багатьох документів КДБ,була надія відшукати будь-які нові факти, що могли б пролити світло.

Самогубство 37-річного поета, який, здавалося, був у зеніті слави і випромінював   у   своїх   творах   величезну Життєствердну енергію, стало для суспільства справжнім потрясінням.

1930 року селище Багдади, батьківщина поета, було перейменовано на Маяковський.

Учень (Маяковський та Україна). Маяковський Любив Україну, відвідав Київ, де виступав із літературними концертами у 1913, 1914, 1924. Присвятив місту поезію «Київ» (опублікована 1924 у газеті «Пролетарська правда»).

«Лапы елок,

лапки,

лапушки…

Все в снегу,

а теплые какие!

Будто в гости

к старой,

старой бабушке

я

вчера

приехал в Киев.

Вот стою

на горке

на Владимирской,

Ширь во-всю –

не вымчать и перу!

Так

когда-то,

рассиявшись в выморозки,

Киевскую

Русь

оглядывал Перун»…

Про Маяковського взагалі можна сказати: етнічний українець. Свого часу в розмові зі співробітником газети “Праґер Прессе” він розповідав про себе: “Народився я у 1894 році на Кавказі. Батько був козак, мати – українка. Перша мова – грузинська. Так би мовити, між трьома культурами”.

Отже, між трьома культурами: російською, українською та грузинською. Підтвердження того, що поет усвідомлював саме таке своє місце, знаходимо і в його поезії (вірш “Нашему юношеству“):

Три
разных истока
во мне
речевых.
Я
не из кацапов-разинь.
Я –
дедом казак,
другим –
сечевик,
а по рождению
грузин.
(1927)

Українець по матері, Маяковський фактично  і батька мав українця, який походив з кубанських козаків. Та його батько був офіційним російським службовцем і послуговувався офіційною російською мовою.
Маяковський реалізувався в російській культурі, тільки в ній він уявляв своє існування і усвідомлював себе російським поетом.

У 1926 році Володимир Маяковський написав вірш «Долг Украине».

В Києві іменем Маяковського названо проспект на Троєщині.

Виразне читання вірша  «Долг Украине».

ІІІ. Закріплення вивченого матеріалу.

Робота в групах.

І група –   виразне читання та аналіз вірша  «Послухайте».

ІІ група –  виразне читання та аналіз  вірша «А ви змогли б».

Прослуховування у грамзапису віршів «Послухайте» та «А ви змогли б» у виконанні автора – поета В.Маяковського.

ІV. Підсумок уроку.

Домашнє завдання. Вивчити напамять вірші Маяковського (індивідуальні завдання); скласти таблицю життєвого та творчого шляху поета».

Icon of Urok Zarub 6 Urok Zarub 6 (29.1 KiB)
Скачав конспект! Скачай презентацію-->
загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *