14 727 перегляд(ів)

Здоров’я молоді в Україні. ВІЛ, СНІД, ІПСШ: шляхи передачі й ме­тоди захисту

Мета:

сформувати в учнів поняття про здоров’я молоді в Україні, ВІЛ, СНІД, ІПСШ, шляхи їх передачі та методи захисту.

Обладнання та матеріали: фотографії й плакати, що дозволяють ілюструвати проблеми, пов’язані зі здоров’ям молоді в Україні.

Базові поняття й терміни: здоров’я, ВІЛ, СНІД, ІПСШ, стигма, дискримінація

Тип уроку:   вивчення нового матеріалу.

Хід уроку

  1. Організаційний етап

II. Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності

Обговорення проблемної ситуації «Ніну запросили зустріти Новий рік на дачі в однокласника в компанії підлітків, без дорослих. Ніна стала просити батьків, щоб вони її відпусти­ли. Що б ви відповіли Ніні, якби вона була вашою дочкою і якби ви несли повну відповідальність за її життя та здоров’я?»

 

III.    Вивчення нового матеріалу

Розповідь учителя

■ 1. Здоров’я молоді в Україні

Охорона здоров’я молоді, формування в неї потреби в духовному й фі­зичному розвитку — це один з основних напрямків державної політики в Україні. Молодь є найактивнішою частиною сучасного українського су­спільства. Це майже чверть населення країни.

Які чинники впливають на здоров’я молоді в Україні? Це економічні, соціальні, психологічні, екологічні та інші чинники.

Здоров’я молоді залежить від рівня заробітної платні, тому що бідність є чинником ризику для здоров’я. Це економічний чинник. Низькі доходи можуть справляти свій вплив на здоров’я через погану матеріальну забез­печеність, нездатність заробити на необхідну їжу, житло, медичне обслуго­вування. Бідність може також впливати через соціальні чинники. Немож­ливість брати участь у житті суспільства призводить до соціальної ізоляції й несприятливих наслідків для здоров’я. У людини з’являється бажання «розв’язати» свої проблеми за допомогою алкоголю, тютюну, наркотиків.

Важливим чинником здоров’я є якість трудового середовища. Однома­нітна праця й стреси підсилюють ризик захворювання багатьма хворобами. Умови праці тісно пов’язані з рівнями отриманої освіти й заробітної платні. Чим нижчим є рівень освіти й заробітної платні, тим вищий ризик різних захворювань Здоров’я молоді залежить також від системи охорони здоров’я, її успішної роботи з профілактики здоров’я.

Але найбільше на здоров’я молоді впливає спосіб життя, який вона веде. До негативних чинників способу життя належать, насамперед, такі особливості індивідуального поведінки, як паління, зловживання алкого­лем, погане або неправильне харчування, недостатня фізична активність, відсутність моральності, сексуальна розбещеність, уживання наркотиків. До позитивних чинників способу життя належить активна життєва пози­ція, особистісне й професійне зростання, доброзичливе ставлення до лю­дей, уміння спілкуватися й конструктивно розв’язувати конфлікти, фізична активність, раціональне харчування, відповідальні стосунки між статями.

■ 2. ВІЛ, СНІД, ІПСШ: шляхи передачі й методи захисту

СНІД — це синдром набутого імунодефіциту — смертельне захворю­вання, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Цей вірус по­ступово руйнує імунну систему організму, призводячи до хвороб і смерті.

Перші випадки ВІЛ-інфікування серед громадян України були за­фіксовані в 1987 році, потім захворювання стало швидко поширюватися. Причини швидкого поширення ВІЛ пов’язані з використанням ін’єкційних наркотиків та з наявністю безладних статевих зв’язків у молодіжному се­редовищі. Загальна кількість інфікованих громадян в Україні за оцінками вчених у 2014 році сягне 470—820 тисяч чоловік.

Учені відзначають тісний зв’язок поширення ВІЛ в Україні з пору­шенням моральних правил поведінки, зокрема й молоддю. Відсутність мо­ральності, низький рівень культури, невміння захищати свої власні інте­реси й своє власне здоров’я — усі ці чинники сприяють поширенню СНІДу в молодіжному середовищі. Ваше завдання — розібратися в ситуації й на­вчитися зберігати своє власне здоров’я, захищати своє право на здоров’я, повноцінне життя, залишення потомства.

■ 3. Шляхи передачі ВІЛ

Джерелом ВІЛ-інфекції є заражена людина, яка перебуває в будь-якій стадії хвороби. ВІЛ-інфекція належить до тривалих захворювань. З момен­ту зараження до моменту смерті може минути від 2—3 до 10—15 років. І весь цей час людина може навіть не здогадуватися про те, що вона хвора. Але ВІЛ міститься у крові людини, спермі, багатьох біологічних рідинах її організму, грудному молоці інфікованих матерів. ВІЛ розмножується в клі­тинах крові, тому багато шляхів його передачі пов’язані з контактами крові хворої людини із кров’ю здорової.

Шляхи передачі ВІЛ на сьогодні досить добре вивчені. Цей вірус може передаватися тільки трьома шляхами: або через кров, або статевим шляхом, або від хворої матері до дитини, яку вона народила й годує груддю.

Контакт «кров—кров» може відбуватися при переливанні крові та при інших медичних маніпуляціях, при використанні одних і тих самих ін­струментів для ін’єкцій серед споживачів ін’єкційних наркотиків. Оскільки є можливість зараження ВІЛ-інфекцією при переливанні крові, кожен до­нор перед забором крові обов’язково проходить тест на ВІЛ.

У навколишньому середовищі ВІЛ нестійкий, і звичайної медичної стерилізації або кип’ятіння достатньо для його знищення.

Передача вірусу імунодефіциту відбувається при всіх видах статево­го контакту здорової людини з інфікованою. Це один з найпоширеніших шляхів передачі ВІЛ.

Ще один шлях передачі вірусу — це передача ВІЛ від матері до дитини при вагітності, пологах або годівлі грудним молоком. ВІЛ-інфікована жінка може народити як неінфіковану ВІЛ, так і ВІЛ-інфіковану дитину. Імовір­ність того, що дитина буде інфікованою, становить близько 30 %.

ВІЛ передається також при контактах крові з кров’ю, у разі наявності травмованих ділянок шкіри.

Вірус імунодефіциту людини не передається побутовим шляхом, через предмети гігієни, неможлива передача ВІЛ при рукостисканнях та поцілун­ках. Вірус швидко гине в навколишньому середовищі. Комарі не переносять ВІЛ, тому що вірус не може жити в організмі комара. Вірус не передається також через піт або сльози, при кашлі й чиханні, при спільних заняттях спортом, перебуванні в одному приміщенні, у громадському транспорті.

■ 4. Методи захисту від ВІЛ

ВІЛ — це найбільш вивчений вірус в історії людства, і кожна люди­на може використовувати знання про нього, щоб захистити себе. Оскільки ВІЛ-інфекція невиліковна, головним знаряддям у боротьбі з поширенням інфекції є профілактика — запобігання нових заражень.

Тестування на ВІЛ, згідно із законодавством України, є добровільним і безкоштовним. Інформація про результати обстеження конфіденційна. У кожному обласному центрі є центри боротьби зі СНІДом. У районних лікарнях приймають аналіз крові на ВІЛ-інфекцію з наступним відправлен­ням забраної крові для лабораторної діагностики в обласні центри.

Інформацію про те, чи є в організмі людини ВІЛ, дає тестування. Про що свідчить результат аналізу? Негативний результат означає, що в крові людини антитіла не знайдені, вона не заражена ВІЛ. Слід знати про те, що негативний результат не означає, що людина несприйнятлива до інфекції. Вона може заразитися пізніше, якщо опиниться в ризикованій ситуації.

Позитивний результат означає, що в крові людини були знайдені анти­тіла. Це означає що, людина інфікована ВІЛ. Остаточний діагноз ставлять тільки після повторних тестів. Позитивний результат не означає, що в лю­дини є СНІД. Це свідчить про те, що в неї ВІЛ-інфекція і що вона може інфікувати вірусом інших людей, якщо буде давати їм свій шприц або за­йматися сексом без презерватива.

Профілактика СНІДу тісно пов’язана зі здоровим способом життя. Здоровий спосіб життя різко знижує ризик зараження ВІЛ. Якщо людина усвідомлює важливість своїх рішень, пов’язаних зі збереженням здоров’я, розуміє шляхи передачі вірусу, небезпеки СНІДу, його фактичну невилі­ковність, то вона зможе уникнути небезпечних ситуацій. Відсутність інфор­мації, невміння захищати свій власний інтерес призводить до ризикованої поведінки, інфікування ВІЛ. До груп ризику належать люди, які вживають наркотики, ведуть безладне статеве життя, порушують норми моралі. У не­безпечному становищі опиняються й необізнані підлітки. Особистим захистом від ВІЛ є:

■   наявність моральності й відсутність ранніх статевих зв’язків;

■   відмова від наркотиків;

■   використання презерватива;

■   знання про шляхи передачі вірусу.

На сьогодні немає методів лікування СНІДу, що дозволяють вилікува­ти ВІЛ-інфікованого. Наявні лікарські препарати дають змогу тільки зни­зити кількість вірусу в організмі й призупинити руйнування імунної сис­теми. До лікарських препаратів, використовуваних при СНІДі, належать: противірусні препарати, що руйнують сам вірус; лікарські препарати, що зміцнюють імунну систему; лікарські препарати для лікування інфекцій, що виникають унаслідок ослаблення імунної системи.

■ 5. Українське законодавство про ВІЛ/СНІД

Існують спеціальні законодавчі акти України, що стосуються пробле­ми ВІЛ-інфекції. До них належать закони України «Про запобігання за­хворюванню на СНІД та соціальний захист населення», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про донорство крові та її компонентів», укази Президента України, спрямовані на збережен­ня репродуктивного здоров’я молоді України, захист населення від ВІЛ-інфекції та СНІДу, профілактику СНІДу.

Українська держава бореться зі СНІДом, використовуючи для цього правову базу й досягнення медицини, співпрацюючи з міжнародними ор­ганізаціями.

■ 6. Протидія стигмі й дискримінації ВІЛ-інфікованих

ВІЛ-інфікована людина не помирає відразу, вона може жити впродовж тривалого часу. Як вона має прожити ці роки і як суспільство має ставитися до ВІЛ-інфікованих людей? На жаль, такі люди можуть підлягати стигмі й дискримінації.

Стигма в перекладі з грецької мови означає «тавро», «пляма», «яр­лик». Це характеристика людини або групи, що вважається свого роду пороком і викликає прагнення покарати, ізолювати або якось інакше при­низити людей. Стигма — це надзвичайно сильний соціальний ярлик, що змушує ставитися до людини тільки як до носія небажаної якості.

Учені виокремлюють три загальні риси стигми.

1. Відмінності між людьми підкреслюються й уважаються важливими. Людей поділяють на протилежні категорії: чорні й білі, сліпі й зрячі, ВІЛ-позитивні й ВІЛ-негативні.

2.Людям з відмінностями приписують негативні якості. Наприклад, уважають, що всі люди з ВІЛ небезпечні, що ВІЛ-інфіковані хочуть зарази­ти інших, що ВІЛ-інфекцією заражаються тільки через аморальну поведін­ку. Тобто людям, яких об’єднує тільки одна риса (наявність вірусу в крові), приписують негативні якості, що з вірусом жодним чином не пов’язані: прагнення створити небезпеку для інших, бажання завдати шкоди. Іноді приписування небажаних ознак зовні може виглядати доброзичливим і на­віть протилежним стигмі. Наприклад пропонується допомагати всім ВІЛ-позитивним людям, у всьому їх підтримувати. Але в цьому разі мається на увазі, що люди з ВІЛ — жертви, вони несамостійні, усі їхні проблеми пов’язані тільки з ВІЛ.

3.Люди поділяються на «нас» і «них», тих, які є інакшими. Коли ми когось стигматизуємо, то мислимо категоріями «ми» і «вони». Такий розпо­діл дозволяє вважати, що «вони» не такі, як «ми», і обов’язково в чомусь гірші від нас.

Якщо люди вважають якусь відмінність дуже важливою, приписують людям, у яких вона є, негативні риси і можуть легко розділити за цією ознакою людей на «нас» і «них», то мова йде саме про стигму.

Дискримінація — це прояв стигми, це стигма, що стала дією. Дискри­мінація — це обмеження прав частини населення за певною ознакою. Як ознака може виступати будь-яка значуща відмінність особистості, напри­клад раса, національність, стать, релігійні переконання, інвалідність, рід занять, стан здоров’я. Дискримінація можлива тільки внаслідок нерівного розподілу влади й контролю в суспільстві.

Стигма розвивається на основі незнання й страху. Якщо людина нічого не знає про природу ВІЛ і шляхи його поширення, то в неї виникає страх заразитися й померти. Цей страх і наділяє ВІЛ-інфікованих усіма можли­вими негативними рисами.

Знання допомагає людині переглянути свої страхи й нелогічні уявлен­ня. Важливо знати не тільки про шляхи передачі вірусу, але й про права людей, які живуть із ВІЛ, уразливих до ВІЛ про групи і про саму стигму й дискримінацію у зв’язку з ВІЛ.

■ 7. Інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ): шляхи пере­дачі й способи захисту

Інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), або венеричні захворювання, зустрічаються тільки в людини. Причиною хвороб можуть бути різні мікроорганізми — бактерії, віруси, паразити, найпростіші, гриб­ки. Ці інфекції передаються при статевих контактах і найчастіше вражають сечостатеві органи. Можливе також зараження через кров, наприклад при сифілісі. Побутове зараження можливе тільки при дуже близькому кон­такті.

ІПСШ дуже заразні. До більшості із цих хвороб не виникає імунітету, тому ІПСШ можна хворіти багато разів. До найпоширеніших інфекцій, що

передаються статевим шляхом, належать гонорея, сифіліс, герпес, канди-доз, бородавки, кондиломи, папіломи, лобкові воші.

До способів захисту від ІПСШ належать використання презерватива, моральна поведінка, відсутність безладних статевих зв’язків.

Робота в групах. Робота з підручником Учні вивчають відповідні сторінки підручника (§ 9), працюють з ілю­страціями, таблицями, схемами.

IV. Узагальнення, систематизація й контроль знань та вмінь учнів

Робота із зошитом. Виконання практичної роботи на с. 35—40.

Icon of Здоров'я молоді в Україні Здоров'я молоді в Україні (16.6 KiB)
Скачав конспект! Скачай презентацію-->
загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *