571 перегляд(ів)

Життя і творчість Вольтера (1694–1778). Ідейний зміст і художня структура філософської повісті «Простак», сенс її назви

Мета: ознайомити з біографією Вольтера; розкрити значення терміну «філософська повість»; розвивати творчі здібності учнів; учити їх засвоювати навчальний матеріал під час лекції.

Обладнання: портрет Вольтера.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування на їх основі вмінь та навичок.

Поетичні сили Франції

об’єдналися у Вольтері.

Й. В. Ґете

Хід уроку

І. Актуалізація знань

Перевірка домашнього завдання

Представлення грона на тему «Просвітництво».

 

 

ІІ. Мотиваціянавчальноїдіяльності

Учитель. Останнятравневаніч 1778 рокувидаласятеплою, івартовіпаризькоїзастави, солодкопозіхаючи, приготувалисявжебулоперекритисмугастимшлагбаумомширокийтракт, щовіввідстолицідознаменитоїпровінціїШампань, колипочувсяцокіткопит. «Кого ще там дідько несе проти ночі»,— невдоволено пробурчав собі під носа офіцер і майже дослівно повторив своє запитання вголос. «Слава Ісусу Христу!» — за цим церковним привітанням, що пролунало з блакитної, оздобленої зірками карети, яка щойно під’їхала до застави, вартові впізнали служителя Божого. «Документи»,— не люб’язніше, ніж раніше, проскрипів загрубілий на службі голос. «Документи в порядку, абате Міньо, але яка потреба

погнала вас у дорогу проти ночі, і що там у вас у кареті?» Якби ж то вартові могли знати, що в разі затримання цієї карети на них уженаступного ранку чекало б підвищення по службі й значна грошова винагорода (адже католицька церква славилася вмінням щедро винагороджувати за послуги, надані їй у боротьбі з її запеклими ворогами, а в кареті знаходився найперший з-поміж них!). Але вони цього не знали, а крім сплячого старигана в нічному халаті й ковпаку в кареті нікого не було. А втім, вони цього старигана добре розуміли — їх самих хилило на сон. І хоч ця карета здалася офіцерові напрочуд знайомою, він махнув рукою і крикнув: «Проїжджай!». Абат поспішив виконати команду, витираючи з обличчя холодний піт і вгамовуючи нервове дрижання рук. Париж залишився позаду, а попереду була довга й небезпечна дорога до абатства Сельєр. Та ще й поруч із трупом… Так, стариган дійсно спав, але сном вічним. «Ось я і виконав Ваше прохання, дядечку Франсуа»,— подумав абат, зручніше влаштовуючи для дальньої дороги закоцюбле тіло того, чиїм ім’ям згодом назвали ціле століття. Так по-детективному було врятовано віганьби прах одного з найвидатніших синів Франції і людства — великого Вольтера. Бо хіба не ганьбою було б, коли б його тіло, немов непотріб, викинули на смітник? Страх перед такою перспективою, мов дамоклів меч, довгі роки висів над Вольтером, адже він добре знав про люту ненависть церкви до себе. Тому, відчувши наближення смертного часу, він попросив свого небожа, абата Міньо, потай вивезти його тіло з Парижа і негайно поховати, поки церква не довідалася про смерть і не видала заборони на поховання. Але в церкви скрізь були свої вуха й очі, саме тому абат не став чекати навіть ранку, а виїхав із тілом мертвого дядька в кареті протии ночі. Змилені й запилені коні мчали цілий день, а під вечір нарешті зупинилися неподалік цвинтаря в абатстві Сельєр, що в Шампані. Місцевий пріор швидко здійснив поховальний обряд, і тіло Вольтера зникло в склепінні. А зранку на паризькому тракті здійнялася рожева від променів ранкового сонця курява. Майже на ходу з карети вискочив чоловік і побіг до абатства, плутаючись у довгих полах ряси, щось волаючи і розмахуючи якимось папером. Пріор удав крайнє здивування тим, що, виявляється, існувала заборона на поховання пана Франсуа Марі Аруе, відомого під псевдонімом Вольтер. Ні, якбивін, пріор, був із цією забороною ознайомлений, то, звичайно, й не подумав би ослухатися грізного наказу, але що зроблене, те зроблене, не розкривати ж могилу. Чи розкривати? Що скаже на це пан кур’єр? Паризький кур’єр був явно спантеличений, могила так і залишилася незайманою. Вольтер ще раз, тепер уже посмертно, «випередив» свого запеклого ворога — католицьку церкву. Як же починалося й протікало життя, що скінчилося так незвичайно? Чому Ґете сказав, що у Вольтері об’єдналися політичні сили Франції?

(Учні записують тему уроку та епіграф у зошити.)

ІІІ. Робота над темою уроку

1. Знайомство з життєвим шляхом Вольтера

(Учні роблять короткі записи.)

У ч и т е л ь. Франсуа Марі Аруе народився 21 листопада 1694 року в Парижі. Мати Вольтера, Марі Маргарит Домар, булла дочкою секретаря кримінального суду, а батько, Франсуа Аруе,— нотаріусом і збирачем податків. Сам Вольтер не любив батька і його

ремесло, а пізніше (1744 року) оголосив себе позашлюбним сином якогось шевальє де Рошбрюна, злиденного мушкетера і поета, аби не бути сином успішного буржуа. По кількох роках навчання в паризькому єзуїтському коледжі Людовика Великого (1704–1711) юний Аруе на вимогу батька зайнявся вивченням права. Незабаром він проти батькової волі проміняв юриспруденцію на лаври зухвалого віршотворця і радощі світського життя. У травні 1717 року за сатиру на регента Франції герцога Орлеанского автор-початківець потрапив у Бастилію, проте рік ув’язнення не охолодив його літературного запалу. Уже

1718 року була поставлена його перша значна п’єса «Едіп», прихильно сприйнята публікою.

На початку 1726 року відбулася сутичка Вольтера із шевальє де Роганом, який дозволив собі привселюдно насміхатися зі спроби Вольтера сховати під псевдонімом своє недворянське походження. Озброївшись пістолетами, Вольтер намагався помститися кривдникові, але був заарештований, кинутий у Бастилію, а наприкінці 1726 року — змушений залишити Париж. Понад дворічне перебування в Англії вплинуло на його прихильність до віротерпимості і лібералізму. Свої ліберальні погляди Вольтер виклав у знаменитих «Філософських листах». 1734 року, уже після повернення Вольтера на батьківщину, книгу було спалено за вироком Паризького парламенту, а автору загрожував новий арешт. Не бажаючиспокушати долю, Вольтер того ж року виїхав до Шампані, де оселився в маєтку своєї коханки, маркізи дю Шатле. Одна з найосвіченіших жінок того часу, вона розділяла захоплення Вольтера метафізикою, природничими науками, біблеїстикою. 1744 року почалася коротка і невдала кар’єра Вольтера-придворного. Літературна популярність і впливові заступники забезпечили йому місце придворного історика (1745). 1746 року його обрали до Французької академії, але йому так і не вдалося (попри всі намагання) здобути прихильність короля. Холодність Людовика XV, розчарування у Версальському дворі, смерть маркізи дю Шатле (1749) схилили Вольтера прийняти запрошення пруського короля Фрідріха II, при дворі якого він з’явився 1750 року. У грудні 1754 року Вольтер переїхав до Швейцарії, де йому судилося провести решту життя. В околицях Женеви він придбав невеликий маєток, назвав його «Деліс» («Відрада»). У цей час Вольтер почав працювати в «Енциклопедії» Дідро і д’Аламбера. Намагаючись убезпечити себе від неласки з боку духівництва Женеви, Вольтер наприкінці 1758 року орендував маєток Турней (а на початку 1759 року придбав ще й маєток Ферней), які були розташовані по обидва боки кордону Женевського кантону з Францією. Ферней став його «питомим князівством», місцем, де розгорталась його 20-річна просвітницька діяльність.

Коли Вольтерові виповнилося 83 роки, він вирішив ще раз побачити Париж. 10 лютого 1778 року, незважаючи на сувору заборону лікарів, патріарх французького Просвітництва прибув до столиці Франції, де йому було влаштовано захопливу зустріч. Приводом послужила майбутня постановка його нової трагедії, на якій він збирався бути присутнім. Це був справжній тріумф генія. Натовпи радісних парижан скандували «Слава!», «Хай живе Вольтер!». Російський просвітитель Денис Фонвізін (автор відомої комедії «Недоросль») так описав ефект, викликаний появою Вольтера в Парижі: «Прибытие Вольтера в Париж произвело точно такое в народе здешнем действие, как бы сошествие какого-нибудь божества на землю». На 30 березня було призначено прем’єру. Патріарх французької літератури на своїй блакитній, прикрашеній зірками, кареті виїхав з дому. Якщо апогеєм талановитого життя є тріумф, то й у тріумфу буває свій апогей. Цей весняний день став апогеєм, апофеозом життя Вольтера. Спочатку карета зупинилася біля будинку Французької академії. Академіки зустріли Вольтера овацією і одностайно обрали його

головуючим на сесії (на засіданнях Французької академії цього разу він побував 4 рази). Потім він виїхав на виставу. Коней і карету разом з Вольтером мало не на руках пронесли

через усю столицю аж до театру «Комеді Франсез», де якраз ставили його трагедію «Ірина». Театральна площа була переповнена. У театрі Вольтера зустріла ще одна овація. Важко сказати, куди більше дивилися в той вечір глядачі: на сцену, де відбувалася дія і стояв бюст Вольтера, чи на ложу, де сиділа сама «модель» для цього бюста. Після закінчення спектаклю всі актори вийшли на сцену й увінчали бюст Вольтера лавровим вінком. І знову глядачам хоч

розірвись — одночасно такий самий вінок з’явився в ложі й прикрасив голову старого драматурга. Овації перейшли в суцільний рев… Наступного дня один із очевидців написав: «Скільки б пошанувань не зазнав Вольтер протягом свого життя, учорашній день, без сумніву, був найкращим днем його життя». А жити залишалось два місяці… Вольтер навіть устиг вступити в масонську ложу Дев’яти Сестер. Геніальний скептик, володар сміху Вольтер навіть для останньої у своєму житті статуї перед скульптором Антуаном Гудоном не міг позувати без посмішки і невесело пожартував: «…годі позувати, іду помирати». А церква все наполягала, щоб філософ щиро розкаявся, і навіть в останній день життя в спальні Вольтера були ченці — раптом покається. «Дайте мені померти спокійно»,— останні слова, що їх почули від нього ченці.

Всенародний гучний тріумф і одночасна заборона скромного поховання — хіба таке можливо? Ще й як можливо, і його геніальний земляк Віктор Гюго це висловив найточніше: «Він покидав цей світ під супровід проклять і благословінь — проклять минулого і благословінь майбутнього… Лежачи на смертному одрі, він чув, з одного боку, овацію сучасників, а з другого — гикання і гул ненависті, якої минуле не шкодує для тих, хто з ним боровся». Помер Вольтер 30 травня 1778 року в тому ж таки Парижі. І блакитна в зірках карета виїхала до Шампані, везучи померлого Вольтера до безсмертя. Останнім зверненням генія до людства був його вірш «Прощання з життям».

Прощання з життям

Прощайте, я іду в краї,

Звідкіль немає повороту —

Прощайте, друзі ви мої,—

Вам не завдам я більш клопоту.

Забудьте, вороги мої.

Втішайтесь, скільки вам охота.

Але мине недовгий час,

Зникнете ви також: скоро,__

Як зникли в Леті ваші твори,

І ворог покепкує з вас.

Зігравши роль свою дрібненьку

На славній сцені світовій,

Ми з неї сходим помаленьку

Під свист юрби і без надій.

Вмирає кожен на цім світі,

Який значний не мав би сан:

Архієпископ, куртизан,

Вельможі вельми гордовиті.

Даремно в пишнім оксамиті

Різничий з дзвоником спішить,

Щоб вічну славу одспівати;

Дарма кюре в цю скорбну мить

Йде вашу душу сповідати:

Юрбу це все лише смішить.

Вона ще з день погомонить,

Усе твоє життя згадає

І все забуде мимохіть.

Так час завжди цей фарс кінчає.

Чистилище чи небуття —

Одне сміховище безкрає.

Чудне незнане почуття,

Що, як метелик, здійнялося,

Кудись летить без вороття

У таємниче небуття,

Скажи мені, звідкіль взялося?

Хто з смертних може з’ясувать,

Що врешті станеться з тобою?

Найкраще людям для спокою

Незнанням жить і помирать.

(Переклад М. Терещенка)

Вольтер говорив: «Лише праця позбавляє нас від трьох великих зол — нудьги, пороку і злиднів». Про те, що слова були не марно сказаними, говорить огляд творчості поета. Лірика молодого Вольтера, перейнята епікурейськими мотивами, містить випади проти абсолютизму. Його зріла проза різноманітна за темами та жанрами: філософські повісті «Макромегас» (1752), «Кандид, чи Оптимізм» (1759), «Простак» (1767), трагедії в стилі классицизму «Брут» (1731), «Танкред» (1761), сатирична поема «Орлеанська незаймана» (1735, видана 1755), публіцистика. Історична творчість Вольтера пов’язана з боротьбою проти релігійної нетерпимості, критикою феодально-абсолютистської системи: «Філософські

листи» (1733), «Філософський словник» (1764–1769), що зігравзначну роль у розвитку світової філософської думки, в ідейній підготовці Великої французької революції кінця XVIII ст.

Саме історіографічним заняттям Вольтера Україна завдячує тим, що в Європі стало широко відомим ім’я Івана Мазепи. Збираючи матеріали до своєї «Історії Карла XII», Вольтер натрапив на цікавий сюжет: юного Мазепу ревнивий чоловік його коханки наказав прив’язати голим до дикого коня, якого відпустили в дикий степ. Але юнак не загинув у муках, а став гетьманом України. Цей епізод згодом ліг в основу однойменних поем англійця Байрона і француза Гюго, став фрагментом роману у віршах «Мазепа» українця Володимира Сосюри.

2. Робота в парах

Учні складають запитання за змістом повідомлення й обмінюються запитаннями для взаємоперевірки.

Запитання до класу

  • Що вам найбільше запам’яталось із почутого про Вольтера?

3. Зміст повісті Вольтера «Простак» (повідомлення учня за випереджувальним завданням)

4. Ідейний зміст і художня структура філософської повісті «Простак» (1767)

У ч и т е л ь. Сьогодні ви почули термін «філософська повість». Спробуймо дати визначення цього терміна. (Учні разом з учителем формулюють і записують у зошити визначення: прозаїчний жанр епосу, в основі якого лежить філософська, етична або інша теза, ілюстрована в художніх образах; логіка розвитку подій у такому творі обумовлена логікою розвитку філософських ідей, а не образів людей.)

Найвідоміші філософські повісті Вольтера — «Задіг», «Кандід», «Простак». У центрі цих творів, які розвінчують суспільні порядки, церкву, суд, проблеми «світового зла». Вольтер намагався у своїх творах розкрити згубний вплив суспільного устрою на особистість. Філософські повісті письменника присвячені сааме цій темі. Але Вольтер не просто ілюструє свої морально-політичні погляди, він складає цікаві, сповнені життя, пригод, переживань історії. Насильство над людиною викликає в письменника протест,

тому що філософа завжди приваблювали природність і воля, вільний розвиток особистості.

У повісті «Простак» він уперше у філософській прозі переносить дію з екзотичних країн до Франції. Людина, здатна «сприймати всі предмети в неспотвореному вигляді», гуронець за вихованням, француз за народженням, опиняється в середовищі французьких

дворян та духовенства, де панують беззаконня, шпигунство, доноси, релігійні переслідування, корупція королівської адміністрації. Проводячи Простака через кола пекла, що іменуються суспільними стосунками, Вольтер за допомогою всіх відтінків комічного піддає критиці політику, релігію, інститут шлюбу, науку.

Ідейний зміст повісті Вольтера — згубний вплив суспільства на «природну людину», що зумовило складність, багатогранність образу Простака, який протистоїть цивілізації, а не захоплюється нею. (Запис у зошити.)

 

Душа героя проста і щира, не позначена тавром лицемірства, прагне гармонії з собою та людьми. Події в повісті стрімко змінюють одна одну. Завдання автора — якнайшвидше створити такі обставини, за яких виявиться і стане

наочною якась безглуздість навколишнього життя. Тема повісті «Простак» — історія кохання Простака і вродливої дівчини СентІв. У розділах 1–8 події відбуваються в Нижній Бретані, у пріораті Гірської Богоматері. Вольтер з гумором розповідає про події, смішні непорозуміння та пригоди. Друга частина повісті досить драматична. Простак, відзначившись у битві з англійцями, які напали на узбережжя, вирушає до Парижа за заслуженою винагородою, а заодно за дозволом одружитися з коханою Сент-Ів. Простакові

так і не вдалося домогтися свого. Ніжна й віддана Сент-Ів гине. Маленька людина виявляється цілком беззахисною перед свавіллям урядовців. Усі її «природні почуття» — доброчесність, сердечність, віра в справедливість — безжально розтоптані жорстокою державною машиною.

ІV. Рефлексія

Складання таблиці «ЗХВ» («Знаю — Хочу дізнатись — Вивчив»)

Знаю Хочу дізнатись Вивчив
     

Примітка. Учні заповнюють перші дві колонки таблиці, за бажанням зачитують записане. До заповнення таблиці учні повертатимуться після вивчення теми.

Методичний коментар

«ЗХВ» («Знаю — Хочу дізнатись — Вивчив»). Таблиця складається із трьох колонок. До першої колонки учні записують те, що їм відомо із запропонованої теми («первинні знання»). Заповнення другої колонки має на меті сформувати мотивацію навчальнихдосягнень (учні записують, яку інформацію очікують отримати). До останньої колонки записують узагальнену щойно отриману інформацію («вторинні знання»). Після того як діти повідомлять, що вони дізнались нового, потрібно виявити, чого вони в опрацьованому тексті не знайшли, на яке запитання не отримали відповіді. У такому разі учитель або вказує, де таку інформацію можна знайти, або сам відповідає на запитання. (Запитання, на які учні не отримали відповіді, можна використати на наступному уроці.)

V. Домашнє завдання

Зробити записи до останньої колонки таблиці «ЗХВ»; прочитати повість Вольтера «Простак».

Скачав конспект! Скачай презентацію-->
загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *